Чим "світить" закон про паспорти?

Біометричні паспорти будуть, але проблеми залишаються

Отже про позитивне: Україна, хоч і останньою з країн Європи, але все ж отримала нормативні рамки, що дозволяють розпочати випуск ідентифікаційних документів нового покоління – із електронним носієм інформації. 2 жовтня Верховною Радою ухвалено закон, що після другого читання отримав довгу назву «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Він встановлює перелік, підстави видачі та технічні характеристики ідентифікаційних документів, зокрема тих, що дають право виїзду за кордон.

Біометричні документи давно вже перестали бути дорогою екзотикою і новинкою високих технологій – нині не лише в країнах ЄС, але і в СНД біометричні паспорти видаються майже повсюди. Цього року, зокрема, їх почали видавати у Вірменії та планують почати  в Азербайджані.

Останні роки нездатність запровадити біометричні роки викликало повне нерозуміння партнерів, які чітко зазначили запровадження біометричних паспортів як першу передумову для запровадження Європейським Союзом безвізового режиму.

Технічні умови в країні давно були, а от бажання і політична воля наштовхувалася на бажання одних заробити на нових паспортах більше та бажання інших не дати першим заробляти монопольно. В результаті не було ані паспортів, ані заробітку. Не можна скидати з рахунку і закономірні занепокоєння правозахисників щодо забезпечення належного захисту персональних (біометричних) даних, а також і наявність нечисельної, але шумної групи квазі-православних хоругвєносців, для яких біометричні документи, як і раніше ідентифікаційні коди – це породження сатани.

Протягом кількох років тривала боротьба між двома концепціями реформи ідентифікаційних документів – «максималістської», зорієнтованої на заміну великої кількості зразків документів (ініціатором якої був депутат-регіонал Василь Грицак) і «мінімалістської», що передбачала біометризацію лише паспорта для виїзду за кордон (що просувалася міністром юстиції Лавриновичем). Уряд загалом (принаймні до середини цього року) а також більшість незалежних експертів схилялася до підтримки позиції Мінюсту.

Однак врешті-решт перемогла позиція Грицака, автора законопроекту «Про демографічний реєстр…», якому вдалось переконати ключових осіб. Взамін автору закону довелося відмовитися від багато чого, навіть від балотування до складу наступного парламенту, аби тільки його версія реформи ідентифікаційних документів була прийнята за основу. Ця версія передбачає реформу широкого кола документів – значно ширшого за те, що вимагається Євросоюзом для запровадження безвізового режиму. Втім у порівнянні з минулорічним законом, заветованим президентом, принаймні не передбачається «біометризація» соціальних, зокрема пенсійних та інших посвідчень, призначених суто для внутрішнього вжитку.

Найбільші зміни торкнуться «внутрішнього» паспорта громадянина України. Віднині це буде не радянська книжка з вклеєною фотографією, а пластикова картка з електронним чіпом – приблизно така, як використовується в країнах ЄС. Картка видаватиметься терміном дії на 10 років, що відповідає європейській практиці і логічно, адже замінити фотографію у документі такого типу неможливо. Паспорти, як внутрішні, так і для виїзду за кордон оформлятимуться з народження, а не з 16 років. Видача проїзних документів дитини припиняється. При цьому всі раніше видані документи є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов’язковій заміні.

При підготовці до другого читання закон було значною мірою поліпшено завдяки ініціативі незалежних експертів та втручанню першого віце-премєра Валерія Хорошковського, який наполіг на включенні до закону норм, без яких законопроект на першому читанні виглядав відверто сирим. Зокрема було впроваджено відсутні в проекті дефініції базових понять, зокрема вперше введені в законодавче поле України поняття «біометричні дані», «біометричні параметри», «безконтактна інтегральна схема», (стаття 3) введено окремі статті щодо дипломатичного та службового паспортів,  про які «забув» автор.

Також у відповідності з міжнародними нормами були скоригований перелік біометричних даних, які вносяться до електронного носія інформації: оцифроване зображення обличчя та підпис як основні біометричні дані та оцифровані відбитки пальців як додаткові (факультативні) біометричні дані.

Загалом закон відповідає базовим стандартам ЄС щодо законодавчих рамок для випуску ідентифікаційних документів, зокрема для виїзду за кордон.

В той же час чимало недоліків, на які вказували експерти, залишилися у законопроекті і можуть створити проблеми при впровадженні закону. Зокрема, зберігається термінологічна плутанина: замість нинішнього внутрішнього паспорта запроваджується пластикова картка, але вона зберігає стару назву – «паспорт громадянина України». Виходячи з міжнародної практики паспортом називають документ, оформлений у вигляді книжки, призначений для виїзду за кордон, а внутрішній пластиковий ідентифікатор називають «посвідченням особи» (ID-карткою).

Проблему для громадян може скласти відсутність у новому паспорті громадянина України відомостей про місце проживання. Оскільки велика кількість адміністративних та соціальних послуг прив’язана до місця проживання, громадянам доведеться регулярно звертатися до чиновників по довідки про місце проживання, оскільки в паспорті ця інформації не передбачена.

Деякі положення закону суперечать діючому в Україні законодавству про адміністративні послуги, адже передбачають (перехідними положеннями щодо змін до Бюджетного кодексу) можливість розширення переліку платних адімінстративних послуг.

Незрозумілою є природа і призначення такого документу як «Картка мігранта» (Стаття 35), адже для іноземців та осіб без громадянства, що перебувають тривалий час на території України, передбачена «Посвідка на постійне проживання» (Стаття 31) та «Посвідка на тимчасове проживання» (Стаття 32), а також для біженців – «Посвідчення біженця» та «Проїзний документ біженця» (Статті 33 та 34). Поняття «мігрант» взагалі не прописане в правовому полі України, отже не потребує документального посвідчення, а запровадження такого дивного документу як «Картка мігранта» (з терміном дії всього один рік) виглядає лише як вияв бажання виробників документів заробити більше грошей на іноземцях.

Крім того, незрозуміло, чому посвідки на тимчасове і на постійне проживання мають термін дії лише один рік. Це було б виправданим для посвідки на тимчасове проживання, тоді як посвідка на постійне проживання цілком могла б мати триваліший термін дії.

Отже, враховуючи високу імовірність підписання президентом закону у прийнятій редакції, варто, не відкладаючи, готувати зміни і доповнення, які б усунули незручності, які неминучо виникнуть як в громадян України, так і в  іноземців, при впровадженні даного закону.