Ніякий універсал чи указ, ніякий закон і навіть Конституція ніколи не зможуть зробити вільною ту людину, яка не здатна сама захищати свою свободу, яка комфортно почуває себе, стоячи на колінах
Сьогодні річниця, яку вже років сто ніхто не святкує. 152 роки з дня відміни кріпосного права.
Мені завжди було цікаво, чому в США всі пам‘ятають і з огидою ставляться до того факту, що в них було дозволено рабство, а ми вже встигли забути, що зовсім недавно у нас це також було «у законі»?
В чому проблема? В короткій історичній пам‘яті? Чи може тому, що нам здається, що «наше» рабство закінчилось так давно, що всі встигли про нього забути, а от «їх» рана й досі ще не загоїлась? Хочу вас розчарувати: Олександр ІІ відмінив кріпацтво у 1861 році, а рабство в США остаточно було скасоване лише на 4 роки пізніше…
Ніякий маніфест, універсал чи указ, ніякий закон і навіть Конституція ніколи не зможуть зробити вільною ту людину, яка не здатна сама захищати свою свободу, яка комфортно почуває себе, стоячи на колінах. Свобода - це стан душі, це відчуття Богом даного права бути людиною. Можна бути у в'язниці, закутим у кайданах і залишатися вільним, а можна сидіти в урядовому кабінеті і залишатися рабом.
На жаль, сьогодні ми бачимо в Україні рімейк кріпацтва, як психологічного, так і спроби його юридично зафіксувати. І тут проблема не в криміналі, що не здатний нажертися, упитися своєю владою та величезними ресурсами країни, проблема не в продажних суддях та безпринципних прокурорах. Проблема навіть не в багнетах та зброї, що може бути використана проти кожного з нас.
Проблема - в нас. В нашій готовності опуститись перед владою на коліна, аби б не били та годували. Тому, не дивно, чому ми не святкуємо цей день - нам немає чого святкувати.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.