Я давно слідкую за тим, кому дають Шевченківську премію у галузі мистецтва. Як на мене, лауреатами стають ті художники, які уже написали свою найголовнішу картину у житті, проте їх знають винятково у вузькому колі шанувальників. Виставки, за які художники отримують Шевченківську премію, не мандрують Україною. А мені б хотілося, щоб у нас нагороджували тих художників, яких без найменшого докору сумління можна назвати батьками мистецтва і кожна освічена людина знала б ім'я і роботи лауреатів найпрестижнішої премії України.
У 2010 році я разом з Інститутом проблем сучасного мистецтва започаткувала всеукраїнську премію для молодих художників ILLUMINATION. Бо розуміла, що для молоді сенсом життя є публічне визнання і фінансова підтримка. А Шевченківський комітет з року в рік вперто не помічає молодих художників. Тоді, хто як не MironovaGallery, має відкрити нові українські арт-зірки і представити їх на кращих арт-форумах світу. Рівно рік тому MironovaGallery організувала персональну виставку «Актуальні зв'язки» учасниці проекту ILLUMINATION Анни Валієвої. У подальшому плануємо продовжувати співпрацю з учасниками ILLUMINATION і підтримувати їх всім, чим зможемо.
Сподіваюся, найближчим часом культурна політика в Україні зміниться, і в майбутньому переможці ILLUMINATION зможуть претендувати на найголовнішу нагороду в державі - національну премію ім. Т. Шевченка.
А зараз би хотіла більш детально зупинитися на цьогорічному лауреаті Шевченківської премії і проаналізувати, в яких країнах світу є подібні державні премії, кого там нагороджують і за які досягнення.
Отож, цьогоріч національну премію ім. Тараса Шевченка разом із режисером-постановником Дмитром Богомазовим і письменником Леонідом Горлачемотримав художник сучасного декоративного мистецтва, професор Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, завідувач кафедри художніх виробів кераміки 80-річний Петро Печорний.
Державну премію художнику вручать за серію декоративних тарелів, розмальованих за мотивами творів Тараса Шевченка. Колеги Печорного, мистецтвознавці з інституту Бойчука називають цю серію не інакше, як «Кобзар» на тарелях».
80-річний художник Петро Печорний взявся за Шевченка порівняно зовсім недавно. Починаючи з 2010 року він створив понад 30 декоративних керамічних тарелів, ілюструючи поезії з «Кобзаря». Роботи, які принесли художнику національне визнання у вигляді Шевченківської премії, виставлялися двічі - у 2011 році в Українському фонді культури, яким керує голова Шевченківського комітету Борис Олійник та 18 січня 2013 року в Національному музеї Тараса Шевченка.
За інформацією музейників, твори Петра Печорного представлені майже у 30 державних музеях України та світу. Понад 80 робіт лауреата Шевченківської премії зберігаються у Музею українського народного декоративного мистецтва на території Києво-Печерської Лаври.
Також відомо, що Петро Печорний упродовж 50 років був учасником виставок у Німеччині, Канаді, США, Польщі, Бельгії, Японії.
Варто відмітити, що розмір Шевченківської премії минулого року становив 260 тисяч гривень. Якщо Президент Віктор Янукович до 9 березня не внесе змін щодо премії, то Петро Печорний отримає чималеньку суму за серію робіт, яка мало де виставлялася і мало кому відома.
Не буду заперечувати, Печорний - цікавий художник, але тарелі, розмальовані за мотивами поезії Шевченка - не найкращі твори у його доробку.
Тож, чим мотивувалися члени комісії Шевченківської премії на чолі з Борисом Олійником, голосуючи за серію робіт Петра Печорного, важко навіть здогадатися. Адже, здавалося б, найпрестижнішу державну премію мали б вручати або незаперечному патріарху мистецтва, або зрілому художнику, який зумів своїм твором змінити людину, і не одну.
Візьму за приклад сусідню Польщу. Їхня найпрестижніша державна нагорода - премія Міністра культури і національної спадщини - вручається щороку у вересні. Лауреатами стають особи, які працюють у галузі культури, а саме художники, письменники, аніматори і культурні менеджери.
Міністр культури Польщі золотими статуетками нагороджує тих кандидатів, чия діяльність найбільше вплинула на розвиток і поширення культури в Польщі, а також на захист культурної спадщини.
Минулого року премію Міністра культури і національної спадщини у галузі візуального мистецтва отримала критик зі світовим іменем, мистецтвознавець, куратор, письменниця «матір польського мистецтва» Анда Роттенберг.
Завдяки їй багато імен польського мистецтва стали відомими у світі. Свого часу вона відкрила західній публіці художницю Аліну Шапошникову. Анда Роттенберг є автором наукових досліджень у галузі сучасного польського мистецтва. Вона була директором Національної галереї мистецтв у Варшаві, куратором польського павільйону на Венеціанській бієнале, директором Музею сучасного мистецтва. До слова, Анда Роттенберг у 2010 році на запрошення Польського інституту в Києві побувала в Україні з лекцією «Довгий шлях до Європи».
Для прикладу візьму також Велику австрійську державну премію, якою нагороджують діячів культури Австрії у галузі архітектури, образотворчого мистецтва, літератури, музики та художньої фотографії. Розмір премії з 2003 року становить 30 тисяч євро. Особливість австрійської премії полягає у тому, що компетентне журі раз у рік нагороджує лише одного переможця із п'яти категорій.
У галузі образотворчого мистецтва останньою лауреаткою стала Брігітте Кованц. Велику австрійську державну премію вона отримала у 2009 році за проект «Гарні сюрпризи». До речі, Брігітте Кованц стала першою жінкою-художницею, яка отримала премію,починаючи з 1950 року.
Брігітте Кованц - професор медіа-мистецтва у Віденській вищій школі прикладного мистецтва. Її світлові інсталяції та скульптури відомі у всьому світі. Художниця у своїх роботах використовує лише світло і дзеркала. Вона переломлює світло, розсіює його, грається на переходах від яскравого до приглушеного. В об'єктах Кованц світло постійно перебуває у русі і міняє форму в залежності від кола зору. Її роботи виставляються у провідних музеях сучасного мистецтва та на престижних міжнародних виставках у різних країнах світу, у тому числі у Москві і Стамбулі.
На жаль, чи на щастя, державні премії на Заході не такі популярні, як у пострадянських країнах. Тим, як і кого нагороджують в Україні, ми більше схожі на наших північно-східних сусідів, аніж на західних.
Ось у Білорусі є аналогічна Державна премія республіки Білорусь. Минулого року лауреатом став 76-річний архітектор Леонід Левін за меморіальний комплекс «Дітям - жертвам Великої Вітчизняної війни» у селі Красний Берег Гомелівської області.
У Республіці Башкортостан, що входить до складу Приволзького федерального округу Російської Федерації, теж, як і в Україні, високо цінують художників за їх любов до рідного краю. У Башкирії найпрестижнішою державною нагородою є премія ім.Салавата Юлаєва. Останнього разу її вручили фотохудожнику Рамілю Кільмаматову за плідну виставкову діяльність і авторські книги-фотоальбоми «Башкортостан в серці моєму» та «Башкортостан- мій отчий дім».
Між іншим, лауреатами Державної премії Російської Федерації у 2011 році у галузі мистецтва стали Олег Жаров за створення сайту про село В'ятскоє, директор Ярославського музею-заповідника в 2001--2010 роках Олена Анкудинова, засновник школи «Ярославська ікона» Микола Мухін і головаЦентральної ради громадської організації «Всеросійське товариство охорони пам'яток історії та культури» Галина Маланічева.
Російських культурних діячів нагородили за внесок у відродження та розвиток традиційних культурних та історичних цінностей, а також за внесок у збереження вітчизняної культурної спадщини.
Замість повчальних висновків залишається перефразувати народу мудрість: «Скажи мені, хто у твоїй країні отримав державну премію, і я скажу, що це за країна».