Портфельний «бізнес» КПУ

Бізнес в парламенті по-українськи: як КПУ торгує принципами за посади

Кожен, кому не байдуже майбутнє не лише країни, але і самого інституту парламентаризму в Україні, пильно слідкував за сьогоднішнім зібранням депутатів Партії регіонів (ПР), Комуністичної партії України (КПУ) і частиною мажоритарників, список яких більшість обіцяла опублікувати найближчим часом. А дивитися це шоу в прямому ефірі ТК «Рада» було легко, адже все було заздалегідь заплановано – розставлені мікрофони і камери, розчищена зала.  

Свою позицію щодо сьогоднішнього фарсу я вже висловила: «засідання» депутатів більшості в актовій залі по вул. Банковій було незаконним, як би не намагалися адепти влади перекрутити цей самий закон. Ст. 2, пункт 1 Закону України «Про регламент Верховної ради України», визначаючи місце проведення засідань, чітко зазначає, що «Верховна Рада проводить засідання у будинку Верховної Ради (місто Київ, вул. Грушевського, 5)».

Пунктом 2 цієї ж статті регулюється проведення засідання в іншому місці, але за рішенням ВР про зміну місця засідання, що, відповідно, має бути попередньо прийняте і проголосоване у будинку Верховної Ради по вул. Грушевського!

Отже, спочатку голосуєш – потім змінюєш локацію. Тому всі рішення, що сьогодні приймалися на «шоу в прямому ефірі» є незаконними.   

Проте наразі хочу наголосити на тому, що серед інших інформаційних повідомлень залишилося поза увагою громадськості – про чергову бізнес інвестицію КПУ.

Нещодавно Петро Миколайович Симоненко, у належному йому голослівному стилі, з трибуни ВРУ «клявся та божився», що фракція комуністів не голосуватиме за проекти внесені представниками Партії регіонів допоки не буде відмінена пенсійна і медична реформи (одна з обіцянок передвиборчої кампанії КПУ).

І от, несподіваний збіг обставин, відміна зазначених реформ не вдалася (медична реформа навіть не внесена до порядку денного розгляду цієї сесії ВРУ, а пенсійна «успішно» провалена), а ціла фракція комуністів все одно приєднуєтеся до синхронного оркестру тих, хто голосує під керівництвом диригента Чечетова (згадаємо результати вчорашнього голосування комуністів по Києву – 21 комуністи з 32 «за») й підтримує сьогоднішнє «дежа-вю» ГКЧП. Як це так? А як же оголошена принципова позиція?    

Ось тут ми і згадаємо про портфельний «бізнес» КПУ.

1 квітня першим заступником Міністерства доходів і зборів призначається Степан Дериволков, який працював на посаді заступника Голови Державної митної служби України за Ігоря Калетника, який пройшов в раду за списками КПУ і наразі займає посаду першого заступника Голови Верховної ради України.

Портфельний «бізнес» в дії – ми за вас голосуємо, підтримуємо ваш оркестр, а ви надаєте нам найприбутковіші місця. «Принциповість» КПУ була вчергове продана за ласу посаду першого заступника Міністра доходів і зборів України для пана Дериволкова.    

Сьогодні оркестрова яма більшості незаконно, але синхронно підтримує виділення на утримання Міністерства доходів і зборів 5 888 288,8 млн грн бюджетних коштів. Як думаєте, можливо КПУ відчувають наближення нових виборів, от і прагнуть поповнити казну партії?   

До речі, «народна» КПУ тільки 2012 р. дозволила собі витратити колосальну суму коштів, а саме 112 млн 337 тис. грн., на фінансування роботи партії. За їх інформацією 111 млн грн із зазначеного бюджету були пожертвувані лояльними до КПУ громадянами. Думаєте пенсіонери, чиї інтереси КПУ вже давно виторгували за посади і привілеї, принесли їм такі суми? Думаю, відповідь очевидна. Цікаво, скільки ж ще коштів, зібраних з портфельного «бізнесу» сьогодні осіла в кишенях депутатів КПУ? 

І наостанок хвилинка історії для КПУ і ПР: Голодомор 1932 – 1933 рр. став однією з найстрашніших трагедій в історії України, геноцидом нашого народу. Те що ви, синхронно не проголосували за відзначення 80ої роковини цього лиха ще раз демонструє вашу зневагу до історії народу, який ви представляєте у Верховній раді. На фоні цього постанова КПУ щодо відзначення дня ВЛКСМ виглядає елементарно зневажливою! Бізнес-бізнесом, але почуття гідності не купиш ні за які посади чи кошти.

Тому я і хочу задати, напевно, риторичне запитання - скільки ж коштує країні портфельний «бізнес» КПУ і чи варта вона тієї довіри, яку надали їй виборці? Та й взагалі, чи потребує Україна існування такої партії?!