Що спільного між сучасними тусовками та салонами творчої молоді 19 століття

Фото давньої фрески може бути не менш потужним, ніж фото з фешн-показів. А особиста успішність це не лише здатність щосезону купувати дизайнерський одяг, це здатніть жити цікаво. Наприклад? Музеї...

Деколи переглядаючи навіть дуже популярні видання, я помітила, що вони живлять інтерес читача до так званих «тусовок», відвідин ВІПіами нічних клубів, модних показів. Участь у світському житті стає певною мірою критерієм успішності. Я не претендую відбирати у масових видань їхній хліб - нехай висвітлюють. Але вважаю, що популяризація такого способу життя формує хибні уявлення про успіх. Твоє життя успішне, якщо воно цікаве, такою є моя формула.  Восени заповідник Софія Київська планує виставку, яка, на мій погляд, не лише привідкриє історію мистецького життя столиці майже 200 років тому, а й покаже взірець напрочуд цікавого, багатого і як, на мене, щасливого кола людей, які жили та творили у нашому Києві. 

Восени ми плануємо виставку, присвячену Адріану Прахову, історику мистецтва, археологу. Він був одним з найвідоміших знавців давнього мистецтва Єгипту, Греції, але Київ став найпліднішим періодом його життя. Всі історики та археологи, потрапивши до Києва закохувалися у його пам’ятки. Адріан Прахов, який добре знав мистецтво Давнього Єгипту та Давньої Греції та з неменшим натхненням вивчав фрески Софії, Кирилівського храму, Михайлівського та храмів Чернігівщини. Мені здається цілком закономірним його перехід з Петербургу на київську кафедру історії мистецтв. Бо від наших пам’яток, від нашої давнини важко відірватися, тим більше людині, яка здатна щось для них зробити. Що зробив Прахов для наших храмів? До реставрації Кирилівського він залучив молодого (бо потрібні були недорогі художники) Врубеля та студентів школи Мурашко, до розписів Володимирського –  Васнєцова. Він досліджував мало не всі давні храми Чернігівщини. Гадаю, що в такий спосіб сприяв піднесенню наукового інтересу та престижу наших пам’яток. Але я починала з того, яке життя можна вважати цікавим. У його будинку збиралася творча молодь, не дуже багата, не дуже сита, але талановита, блискуча, так що любила та розуміла мистецтво та історію та вміла її створювати. Українські митці, брати Микола Мурашко (художник) та Олександри Мурашко (столяр, різб’яр) та його пасинок заслуговують на окрему розмову, але участь у опорядженні та розписах церков та спілкування із Праховим, Васнєцовим було частиною їхнього життя. Життя цікавого, повного творчого пошуку, спроб заробити та неодмінного саморозвитку. І за таке життя вони мали одну з найбільших людських розкошів – розкіш творчого та багатого, емоційно насиченого спілкування. Вони не могли їсти у найкращих паризьких ресторанах, але вони були учасниками паризьких та мюнхенських виставок. Їхній закордон це потужний імпульс для саморозвитку.

Підсумовуючи, що я хотіла сказати? (Окрім того, що розповісти про нашу майбутню виставку). Хотіла сказати, що погляд фотографа чи оператора, направлений на давню фреску може бути не менш потужним, ніж фото з-за лаштунків фешн-показів. А особиста успішність це не лише здатність щосезону купувати дизайнерський одяг, це - вміння жити цікаво.  Музеї у цьому дуже допомагають.