Зовнішня політика гетьманської держави Б. Хмельницького

«Народові потрібні не виграні битви, не втішання славою і волею, не ситість і спокій на якийсь час - йому потрібне майбуття...

«Якщо підступності не буде краю, доведеться битися» - ці слова видатного гетьмана Богдана Зиновія Хмельницького ознаменували новий етап в історії нашої країни. Під владою надзвичайно талановитого полководця й дипломата вперше за багато віків об’єдналися майже всі етнічні землі України, народ отримав омріяну свободу.
Постать Хмельницького, що не диво, викликає багато суперечок. Згадаймо лише рядки Тараса Григоровича Шевченка з «Розритої могили», де поет вустами неньки України дає йому нищівну характеристику. А у не друкованому донедавна вірші «Якби-то ти, Богдане п'яний...» Кобзар напише: «Якби ти на світ не родивсь, Або в колисці ще упивсь...То не купав би я в калюжі Тебе преславного. Амінь».  На думку дослідників, які зацікавилися цим питанням, іронічні репліки, дошкульні, а то й саркастично в'їдливі інтонації в оцінці Б. Хмельницького були виявом національної самокритики, яка не знищувала, а оздоровлювала, допомагала нації усвідомити свою сутність та свої помилки. Т. Шевченко не заперечує діяльність Б. Хмельницького. Він лише неоднозначно ставиться до намірів гетьмана і тих наслідків, до яких призвели події 1654 року через непродуманість до кінця дипломатичних кроків (колонізація України, обмеження її прав і вольностей, соціальний і національний гніт). Поет оцінював ситуацію 1654 року з відстані часу, мав змогу проаналізувати і зробити висновки на майбутнє. Проте не можна забувати, що ми говоримо про досвідченого політичного діяча й дипломата, новостворена держава якого отримала міжнародне визнання.
 Виникнення держав і перших дипломатичних відносин утвердило зародження міжнародного права. Серед учених побутує думка, що державна політика й зразкова мораль  - речі несумісні. Неможливо дбати про інтереси своєї країни і при цьому слідувати усталеним нормам поведінки, якомусь кодексу честі.  Можливо, цим  постулатом керувався хан Іслам-Гірей ІІІ, зраджуючи союз з Гетьманщиною? Натомість Б.Хмельницький обіцяв чесність усім своїм політичним союзникам й дотримував слова, руйнуючи стереотипи.
    За роки Національно – Визвольної війни гетьман загалом мав декілька доленосних міжнародних договорів, які певним чином визначили хід історії. У результаті неочікуваної угоди 1649 року між  Яном ІІ Казимиром і Іслам-Гіреєм ІІІ, на допомогу якого дуже розраховував гетьман,але так її і не отримав, козаки були вимушені підписати Зборівський договір з королем. Другого разу татари карколомно покинули поле бою під Берестечком 1651р., чим фактично прирекли українців на поразку. Проте гетьман продовжував сподіватися на допомогу Криму, адже більше не було до кого звернутися.
2 серпня 1650 року Хмельницький склав на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, такий спосіб він зірвав московсько-польський союз. Це було конче необхідно для України, адже в разі підписання вона апріорі перетворилася би на театр воєнних дій.
  Того ж року він починає дволітню боротьбу за встановлення контролю за Волощиною. Наслідком цих міжнародних посольств і переговорів став династичний шлюб старшого сина Тимоша з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною. Ці наміри чітко дають зрозуміти: Хмельницький сподівався через Волощину без васальної залежності від Криму отримати протекторат могутньої Османської імперії, заручившись підтримкою у боротьбі з Річчю Посполитою. Дуже скоро гетьман зрозуміє примарність своїх сподівань. Крім того, цим планам не судилося здійснитися ще й через смерть Тимоша у бою під Сучавою 1952 року.
Ще з 1648, як свідчать джерела, Хмельницький звертався з проханнями про допомогу до Московії, але не отримував чіткої відповіді. Що, безперечно, дивує: чи не єдиний православний могутній сусід не відкликається на заклик боронити власне віру й церкву, допомогти православним українцям у боротьбі з наступом католицизму.  Лише у жовтні 1653 приходить відповідь Московського царства щодо протекції над Україною й готовності розпочати війну з Річчю Посполитою.
Багато недостовірних джерел говорять про укладання того доленосного договору саме у Переяслові, хоча достеменно відомо: там відбулася лише загальна військова рада козаків, на якій підіймалося головне питання: що робити далі? Кому довіряти? На кого сподіватися?
Сама ж угода представлена Березневими статями 1654 р.: спочатку це були 23 пункти, зіставлені козаками і відправлені з послами до Московії. Але цар залишив лише 11 з них. До того ж, так і не знайдено оригінал першоджерельного тексту, представники Росії опираються на чернетки. Учені припускають, що там була фальсифікація, майстерно проведена московською стороною.
Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також духівництво та київський митрополит відразу не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. Певно, вони вже відчували ту неминучість прикрого розчарування, коли відкрилися справжні мотиви підписання угоди Московією: розбудова «третього Риму» й включення до своїх володінь українських територій.
Хмельницький також досить швидко прозрів, повністю відчувши тягар заборони дипломатичних відносин з іншими державами, у той час як усе яскравіше простежувалися розбіжності у поглядах Гетьманщини й Московії. За таких умов розрив ставав неминучим. Останнім поштовхом до того став Віленське перемир’я підписане за спиною гетьмана. У листі до  царя Олексія Михайловича він напише: "Я піддався не для того, аби робити те, що ти скажеш... Я з польським королем уже перед цим воював, щоб повернути свободу мені й козакам, аби вони не були холопами, а звались козаками".
Хмельницький ще буде звертатися до ряду держав з проханням про допомогу, створить антипольську коаліцію Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), але значних успіхів цей задум так і не досягне. Усі подальші плани й сподівання обірвала смерть великого гетьмана 6 серпня 1657 р.
«Народові потрібні не виграні битви, не втішання славою і волею, не ситість і спокій на якийсь час - йому потрібне майбуття. І очолити народ може тільки той, хто спроможен забезпечити його майбуття на вікі цілі», - напише П. Загребельний у своєму романі «Я, Богдан». Богдан Хмельницький  був саме тою людиною, яка взяла на себе місію, очоливши національну революцію, відродити українську державність. І йому це, безперечно, вдалося…