Власник сторінки
студентка ІЖ КНУ ім. Т. Шевченка
Праця, яка нещадно викриває сталінський режим, що призвів до деградації психіки усього керівництва КПРС та перетворив суспільство у покірних наляканих рабів
За
фальшивими деклараціями нинішньої КПУ та
завуальованими дослідженнями упереджених проросійських науковців вдало
приховується страшна правда про жорстокі злочини радянських репресивно-каральних
органів, які вони влаштували перед відступом Червоної армії в прифронтових
областях. Видатний громадський і політичний діяч, член політради НРУ Богдан
Горинь розкриває справжню сутність тодішнього режиму у брошурі «Криваві
вакханалії комуністичної влади».
У
своїй праці автор спирається на оприлюднені документи з архівів колишнього НКВД
– НКГБ, дослідження українських та російських істориків, а також на спогади
очевидців.
У
першій частині, що має назву «Організатори та виконавці», висловлюється новий
погляд на події березня 1940 року, а саме на розстріл інтернованих польських
офіцерів та в’язнів, що перебували в тюрмах західних областей України та
Білорусі. 5 березня була видана Постанова Політбюро (із грифом «строго
секретно»), що стала наслідком доповідної записки комісара внутрішніх справ
Лаврентія Берії. Богдан Горинь наводить цитати із документів – незаперечні
докази того, що головним організатором кривавих вакханалій 1940-1941 (як і
раніше та пізніше) була саме Комуністична партія СРСР.
По-новому
висвітлюються і події так званого «золотого вересня» (1939 р.). У цей час з
особливою інтенсивністю запрацювала удосконалена Берією, Меркуловим, Сєровим та
їхніми союзниками репресивно-каральна машина. Радянська влада не тільки
окупувала західні території України під визвольними гаслами. Перед
новоствореними управлінцями постало завдання «очистити» край від національної
еліти – «носіїв старої ідеології» - політичних, громадських, наукових та
культурних діячів, духовенства, керівників та членів громадських,
господарських, молодіжних та інших товариств, а також селянських та міщанських
родин, які з недовірою ставилися до радянської влади. Це очищення відбувалося
двома способами: через арешти та депортації у віддалені райони Союзу.
Вражає
той факт, що арешти досягали небачених розмірів, тому тюрми були переповнені.
Жінка-політв’язень,
що пережила ці жахіття, згадувала тюрму у м.Львові на вул.. Замарстинівській:
«Келії невеличкі, тісні, брудні… в приміщенні яких могло поміститись не більше
4-6 в’язнів , а в дійсності сиділо в них щонайменше 30-40 людей, а в дещо
більших келіях по 100-200…». Відомий незалежний російський дослідник Марк
Солонін пише: «К июню 41-го общее число арестованных в западных областях
Украины и Беларуссии выросло до 107 тыс. человек». І за всім цим стоїть постать
людиноненависника і тирана Йосифа Сталіна, вказівки якого сміливо впроваджували
виховані партією чекісти, зокрема Л.
Берія, В. Меркулов, І. Сєров.
Друга
частина брошури – «Кати прагнуть крові». Оприлюднюються документи і спогади
очевидців про розстріли у тюрмах, що дає змогу краще оцінити роль комуністичної
партії у страшній кількості людських втрат. Цікавим є той факт, що «поблажливе
ставлення було лише до арештованих за крадіжки та інші побутові злочини. Таких
не розстрілювали, вони були потрібні як дармова робоча сила для поповнення
концтаборів.».
З
архівних документів дізнаємося про трагедію у Луцьку, де в подвір’ї
тюрми №1 було розстріляно у «прогулочном дворе» 2000 в’язнів. Я корінна
лучанка, тому такий факт особливо вразив мене.
За даними дослідників за перший тиждень
німецько-радянської війни у тюрмах західних областей України комуністичною
владою закатовано близько 24 тисяч політичних в’язнів. І це далеко не повна
картина злочинів комуністичного режиму.
Брошура «Криваві вакханалії комуністичної влади»
відкриває очі, знімаючи рожеву пелену слави радянських високопосадовців. Ця
праця – заклик до вшанування пам’яті про невинно убитих, про їхні муки і
терпіння, адже тільки таким чином ми не дозволимо трагічним подіям того часу
повторитися.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.