Рецензія на книгу Дмитра Чайковського «Хочу жити!»

Друга Світова війна очима очевидця

Все більше спогадів і менше сподівань...

 І на чолі утрат сліди глибокі...

Як непомітно ближчає та грань,

Що жде за нею прикінцевий спокій.

(Є. Плужник)

    Ці рядки видатного українського письменника ілюструють плачевний аспект історії світу – Другу Світову війну. Масові втрати, убивства, руйнування, закатовані у концтаборах невинні патріоти своєї держави – це те, що вона принесла нашим попередникам, те, про що ми повинні завжди пам’ятати.

    Розповіді про війну часто спотворені і перекручені, адже все менше залишається відважних ветеранів, які боронили рідну землю від численних загарбників. Тому книга письменника, журналіста, політичного діяча і педагога  О. Данського (Дмитра Чайковського) «Хочу жити!» є безцінним документом доби, адже написана безпосереднім учасником бойових дій. Автор уособлений в образі головного героя Гната Тирського. Завдяки цьому читач має змогу поглянути на події того часу через призму переживань, страждань та досвіду очевидця, який пережив усі жахіття концентраційного життя.

    Чайковський змальовує криваві картини, вдало оперуючи словом, що допомагає нам на собі відчути гіркий полин років окупації. «Льох завалений трупами, як дровами, й не можна їх позбутися» - так ми бачимо крематорій, де в’язні безжально спалюють тіла людей.

    Влучно зображено нестерпне існування у концентраційному таборі Аушвіц: «помежи дротами стояв гурт в’язнів і вони були схожі на отару овець в кошарі, що довкруги неї ходять вовки». У таких умовах частими явищами стали самогубства: «Сухо затріскотіли блакитні вогники й електричний струм дротів зімяв лице в’язня морщинами болю» , «перед ним вихопився від тачки молодий жид і, як курець, кинув своє тіло під проїжджаюче авто»…

Особливо несолодко доводилося жінкам. Це показує один епізод, де старий Качке дав одній із в’язнів жіночого блоку хліб, говорячи, що жінкам перепали ще гірші муки, ніж чоловікам: «Хоча вони нічого не роблять, сидять на блоку, їх не б’ють так, як нас, але їм сто разів гірше. На них роблять досліди, а коли закінчать, то їх спалять у крематорії.»

Проте за будь-яких умов потрібно залишатися людиною. Книга, окрім політичних та історичних проблем, ставить ще  соціальні, гуманістичні. Автор розповідає, що навіть у таких жахливих місцях існують високі моральні якості, духовні цінності.

«Хочу жити!» - це твір-мітинг проти смерті, безцільного винищення людей, проти шовіністичних принципів, кривавих вакханалій та знущань. Книгу написано надзвичайно доступною мовою, вона зрозуміла  кожному. Впевнена, що ці мемуари Дмитра Чайковського сколихнуть серця українців, тому раджу прочитати цей твір усім, хто небайдужий до трагічних подій в історії нашого народу.

Вікторія Забожчук

Студентка Інституту журналістики КНУ імені Т. Шевченка

1 курс, 1 група, РЗГ