Геноцид українського народу 1932-1933 рр.

Найбільша національна трагедія українців

Українська історія, на жаль, багата трагічними епізодами, які знекровлювали та ослаблювали народ, одягали на нього чужоземне ярмо, поглинали національну самосвідомість, сіяли чвари між братами, розбивали світлі сподівання на незалежне життя. Проте головною катастрофою ХХ століття сучасна громадська думка вважає голодомор 1932-1933 рр.

Фактичну кількість смертей неможливо точно відслідкувати, адже всесоюзний перепис населення за 1937 р., який міг би узагальнити картину людських втрат, був знищений безслідно. Масштаби голодомору можна оцінити за «приблизними» даними переписів, де з осені 1932 до квітня 1933 число жителів СРСР зменшилося на 7,7 мільйонів.

Краще зрозуміти події того часу допомагають художні твори, написані очевидцями, зокрема «Марія» Уласа Самчука (перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію та голодомор 32-33 рр.) та «Жовтий князь» Василя Барки. Автори змальовують таке трагічне явище як штучне винищення українців, як цілеспрямований геноцид.

Геноцид – це свідомі дії влади на знищення певної нації або частини її, расової/релігійної групи чи частини її.

Радянська владна верхівка сприймала голод 32-33 рр. як наслідок неврожаю, принципово відмовляла у прийнятті допомоги з-за кордону, адже вважала, що проблема не є суттєвою. Здавалося б, нічого спільного із гітлерівським голокостом немає, правління піклується про мешканців держави, але воно просто безсильне проти голоду. Такої думки дотримується багато політиків та навіть шанованих дослідників та істориків, адже за свідченнями, взятими з архівів, голодували усі народи Радянського Союзу.

Та правда в тому, що ні в Грузії, ні в Білорусі, ні у будь-якій іншій державі, окрім України, не зафіксована настільки неосяжна кількість людських втрат. Якщо народи і голодували, вони завжди мали змогу дістати підтримку за межами своєї країни. Такий привілей однак не для українців. А як, наприклад, пояснити  те, що у селян, всупереч їхній волі, насильницькими методами вилучалися усі продовольства, у необмежених кількостях забиралися всі елементарні засоби існування? Найбільшого удару зазнала степова Україна, адже її основною поживою був хліб, відібравши який можна було сміливо ставити хрест на житті окрадених людей. Вимирали не одиниці, йшли з життя цілі села. А владна верхівка свідомо замовчувала ці факти від світу, не просто не надавала своєї допомоги, а ще й відвертала будь-які способи отримання підмоги голодуючими з боку інших держав. Таким чином радянське правління опускається нижче навіть за всесвітнього злочинця Адольфа Гітлера, адже перші не рятували навіть власного народу у той час, як другий систематично постачав продовольства і гроші до німецьких колоній на території України, що дозволило деяким українським сім’ям вижити.

Окрім фізичного, практикувався ще і духовний геноцид – знищення людини як етнічного індивідууму. Українцем було бути небезпечно, тому більше мільйона етнічних мешканців України зреклися свого походження. У дощенту вимерлі села населяли корінних росіян, яких оберігали від голоду та некомфортного життя. Таким чином влада намагалася розшматувати суцільне однорідне етнічне поле українців.

За 2 фатальні роки було втрачено мільйони невинних життів, підірвано матеріальну базу для поневоленої нації – селянство, розбито сталість етнічної структури країни.

В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. І тільки через дев’ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору. Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу, серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. 4 листопада 2005 року Президент України В. А. Ющенко в Указі „Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні” назвав голодомор 1932 – 1933 років геноцидом українського народу.

Голодомор 1932-1933 рр. – це планована акція. Факти говорять самі за себе, тому на запитання «голодомор 32-33: голод чи геноцид?» не може бути двоякої відповіді.