Чорний відбиток на українській історії

Рецензія на книгу Данила Чайковського «Хочу жити»

Історія України, як, мабуть, ніяка інша має багато чорних сторінок. У часи Другої світової війни німецькі загарбники не знали жалю, не зважали на голос українського народу. Люди, які пройшли через німецькі концтабори згадують, що мріяли про вільну і мирну Україну, про те, що їх діти будуть жити у незалежній Україні.

Про це і розповідається у книзі Данила Чайковського. Розповідь ведеться із концтабору Аушвіц, де українцям прийшлося на своїй шкурі витримати всі знущання нацистів. Автор – головний персонаж твору, а це додає справжніх емоцій, переживань. До цього ж, варто відзначити, що книга є не тільки літературною знахідкою, а ще й неймовірно корисна з історичної точки зору. Твір можна сприймати як мемуари бійця. Бійця, можливо, не на фронті, але страждань йому довелося витерпіти більших.

І як же моторошно іноді буває гортати ці сторінки! Автор не приховує правди, розповідає всі ті жахливі подробиці, накладає власне враження та віддає читачеві. Сцени із крематорію, де люди були замість дров, є чине найяскравішим прикладом знущань і неповаги до людського життя. Відносини між полоненими теж не завжди були однаковими: поляки часто зневажали українців, вважали їх другосортними, а між собою нащадки козаків контактували добре, допомагали один одному і словом, і ділом. Автор запевняє, що давно би втік звідти, якби його земляків не покарали б за його втечу, а це фашисти і практикували.

Автор порушує також і проблематику релігії у ті часи. Не те що люди, навіть і діти зневірюються, спостерігаючи за тим лихом, яке окупувало увесь світ. «Я плакав, цілував землю і просив Бога, щоби врятував нас. Та він не хотів» - промовляє чотирнадцятирічний хлопчик, який став в’язнем Аушвіца. Але важко винити людей у невірі в Бога, тому що часи були справді люті та  безжальні.

Майстерність Данила Чайковського не підлягає ніяким сумнівам, бо цю працю можна дійсно вважати скарбом української культури. Його робота дозволяє читачеві зануритися в темні глибини історії Батьківщини, побачити і відчути ту біль, ті катування, яких зазнали наші пращури у часи Другої світової війни. Особисто я вважаю, що кожен українець, вважаючий себе патріотом, повинен прочитати цей твір і нести його нащадкам, щоб ніяке покоління українців не забуло, хто вистояв заради них у ті важкі часи.