Козацькому роду нема переводу, або Перші символи державності

…Якщо без верби й калини нема України, то без атрибутів козацької символіки немає й самого козацтва…

Хоча часи справжнього козацтва давно залишились у минулому, однак могутній волелюбний дух нездоланних козаків живе у кожному з нас, прорізаючись у найбільш неочікуваний момент. Впевнено можна сказати, що мода на козацьку символіку буде жити ще довго серед українського народу, особливо серед нинішнього покоління, яке відчуває себе істинними патріотами та частиною того самого запорізького війська з острова Хортиці. Як часто ми бачимо молодих юнаків зі схожими «оселедцями», які колись носили козаки, про що свідчать гравюри того часу, дівчат та хлопців у нині модних вишиванках, виконаних як у класичних кольорах, так і в модернізованих, наслідуючи своїх пращурів, це вже не кажучи про вшанування української символіки взагалі, завдяки татуюванням,  тематичним малюнкам на одязі і предметах. Тренд на культуру та історію України почався не так давно, серед людей, які народилися вже в незалежній Україні, однак, що таке козацькі клейноди, більшість знає лише зі шкільного підручника, й то не завжди про всі, не поглиблюючись у різницю між булавою та бунчуком, значком та корогвою. Тому, пропоную заглибитись у це цікаве надбання наших прапра…дідів, тож, почнемо з найпершого питання: що ж таке козаки і з чим вони смачні.

Козаки, як демографічна група українського суспільства, існували на Україні-Русі з дохристиянських часів, лише називалися вони військовою дружиною. По усіх князівствах від часів Стародавньої Русі при кожному князі були вірні дружинники, які за свою самовіддану службу отримували певні привілеї, зокрема й земельні наділи. Ці військові люди зазвичай не займались землеробством, а для обробки землі використовували наймитів (найманих працівників). Так утворювались заможні родини, які служили опорою князю в часи військових походів. Крім того, успадкування батьківських традицій породжувало військові династії, які посвячували себе ратній справі. Вони виокремлювались з-поміж селян, віддаючи перевагу заняттям не сільськогосподарського призначення. Представники таких військових династій невдовзі після монголо-татарської навали означились в українському суспільстві під назвою «козаки». (певно, від «Qazaq» — «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «бурлака» чи Від половецького «Cosac» — «варта», «чота», через те, що козаки стерегли південні кордони України)

Однією з думок щодо утворення самостійного Українського Козацького Війська з постійно діючим військовим центром в Подніпров’ї, що отримало назву «Січ», сталося 1386 року. Є докази історичної необхідності його утворення саме наприкінці ХІVст. Як зауважив свого часу Д.Яворницький: "Від половини ХІІІст. до 1386 року влада Великого Литовського князівства не прагнула докорінно змінювати вироблені віками порядки в містах і селах руських областей. Навпаки, до фатального 1385 року литовський народ підкорявся руській культурі в усіх її проявах і держава Литовсько-Руська йшла до повного єднання".

Найперша ж згадка про козаків в Західній Європі зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. Перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі — 1492 рік, коли запорожці атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею. Перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.

Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або клейноди (від нім. das кleinod, польськ. klejnot — коштовність, дорогоцінність). Військові клейноди належали усьому війську і вручалися обраній на відповідну військову посаду старшині. Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині. Серед них:

·        Корогва – військова відзнака влади гетьмана України, кошового отамана Запорозької Січі, полковника, сотника в Україні XV-XVIII століття у вигляді правору; зберігалася у хорунжого; значок, менший прапор, заступав у будні корогву військову та полкову, відзнака сотні куреня.

·        Бунчук - відзнака гетьмана і кошового під час військових походів, бунчуки несли перед Гетьманом при його виїздах та виходах та ставили перед гетьманським наметом; зберігалася у бунчужного;

·         Булава - символ гетьманської влади або кошового отамана на Запорізькій Січі;

·        Печатка з гербом – символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, видані кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці був зображений герб — постать козака з мушкетом і шаблею.

Згодом до клейнодів долучили пірначі чи шестопери – символ влади корінних отаманів чи полковників, різновид булави, металева головка з гострими виступами, насадженими на держало. Без ударів довбиша в литаври не могла розпочатись січова рада, тощо.

Ці клейноди були надбанням козаків з  різних культур і переросли вже в звичний для нас арсенал символіки. Більш детально розглянемо історію головних клейнод, щоб краще зрозуміти їх походження і вловити саме той зміст, що вкладали в них свого часу наші відчайдушні співвітчизники.

Найбільшою святинею українського козацтва, звичайно, вважалася корогва – прапор. Їх шили з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом. Траплялися на бойових козацьких прапорах образи святих (найчастіше – архістратига Михаїла), хрести, сонце, місяць, зірки, зброя, звірі. Козацькі прапори були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого, малинового, червоного й чорного кольорів.

З різних письмових згадок можна судити про те, що в козацькому війську тривалий час не було однотипних корогв, натомість панувала повна їх довільність, так само і щодо барв прапорів. В роки національно-визвольної війни 1648—1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: «О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї — три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні».

З XVIII ст. полкові та сотенні козацькі прапори Війська Запорозького стали виготовляти переважно з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя. Традицію використання козаками жовто-блакитних кольорів підтверджує і те, що ще напередодні Великої вітчизняної війни в Ермітажі зберігалися козацькі прапори з поєднанням цих барв. На одному з прапорів був зображений архістратиг Михаїл, одягнутий у золоту кирею і блакитні штани. Також знамено «1774 року февраля 28 створене коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського» являло собою продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому були вишиті яскраві золоті герби.

У козацькому війську було три роди корогв (прапорів):

• Корогви війська всього

• Полкові корогви

• Сотенні корогви.

Попервах козацьке військо мало прапори тих держав, що брало їх на службу, а перелік таких наших сусідів немаленький, різноманітній.

Вперше козакам вручив корогву — бойовий прапор з польським орлом — король Стефан Баторій у 1578 р. У своєму привілеї король, зокрема, зазначав: «Як добре козаки з татарами б’ються, настановив їм корогву…».

В 1594 р. українські козаки були на цісарській службі й отримали австрійський прапор, під яким вони воювали проти Речі Посполитої під час повстання 1594—1596 рр., очолюваного гетьманом Григорієм Лободою, Матвієм Шаулою та сотником Северином Наливайком.

Щоденно використовувались менші корогви - значки (малі прапорці). Значки додавалися до гетьманської, полкової та сотенної корогов. Полотнище значка здебільшого мало форму трикутника чи прямокутника з трикутним кінцем, а колір його відповідав кольорові великої корогви.

Лише у XVIII ст. на всіх військових корогвах з’явилось однакове зображення – національний герб (збереглися прапори Лубенського полку з 1758р., Переяславського полку з 1765р.)

Але на другому боці корогви кожний полк чи сотня мали власний знак.

Найважливішу ознаку влади кошового отамана становила булава – палиця з горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною визолоченою кулею на кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами.

Булава як символ найвищої влади завжди перебувала на видному місці. Наприклад, під час чергових переговорів з поляками у Львові в жовтні 1648 р. Богдан Хмельницький сидів за столом із золоченою булавою. А під час виборів нового гетьмана вона лежала на столі. І лише тоді, коли вже претендента «гетьманом окрикнули і давали йому булаву і бунчук у руки».

Існував давній запорозький звичай: претендент на булаву мав спочатку двічі від неї відмовитися, а на третій – прийняти і подякувати товариству за довіру; якщо претендент брав булаву на другу пропозицію, то це вважалось страшним порушенням звичаю. Іноді з символ гетьманської влади також слугувала комишина – палиця з очерету.

Важливим атрибутом влади був бунчук – древко завдовжки 2 – 2, 5 м, верхівку якого прикрашала кулька – маковиця, від якої донизу звисали пасма кінського волосся й червоні мотузки.  

Символом влади судді була військова печатка. Нею утверджувалися всі офіційні документи Війська Запорозького, видані кошем: універсали, маніфести, привілеї, дипломатичне листування. І вже на першій відомій військовій печатці 1592 р. бачимо незмінне в подальшому зображення козака з мушкетом — символічний образ усього славного запорізького війська та його мілітарної могутності. Печать у запорожців була округла, спершу невелика, пізніше більша, а посередині розміщувався герб — козак з мушкетом. Козацький герб репрезентував Запоріжжя перед світом як зовнішній атрибут, як ознака привілейованого статусу, як засіб підтвердження козацької вольності.

Символом влади військового писаря, який завідував канцелярією, був срібний каламар з гусячим пером. У козацьких канцеляріях чорнильниці-каламари мали найрізноманітніші форми й були, як правило, мистецькими витворами народних умільців. Виготовлялися вони з металу (бронза, срібло), скла або кераміки.

Важливим атрибутом козацтва були котли або литаври — мідні чи срібні півкулі з натягнутою на них шкірою і дерев’яними паличками для ударів. Литаври кріпилися на дерев’яних або залізних триногах, відав ними козак-довбуш. Військовий довбуш був важливою особою на Січі, оскільки ударами в литаври збирав козаків на січовий майдан, на козацьку раду. Ударом литаврів довбуш подавав сигнал про те, що кошовий отаман ставав під корогву, а військова старшина — під бунчук. Мідні духові труби використовувалися в походах і битвах для подання бойових сигналів і як військова музика.

Курінні отамани та полковники носили жезли-пірначі. Це – булава, але не з круглим яблуком, а з шестигранним наконечником із насадженими на нього срібними перами, це і послугувало виникненню іншої назва – шестопери.

Усі козацькі клейноди, за винятком палиць для литаврі, які постійно були в довбиша, зберігалися в січовій Покровській церкві, у скарбниці, й виносилися тільки за с особливим наказом кошового під час урочистих заходів, займаючи чільне місце.

         Не варто забувати і про зброю, яка у кожному війську, не тільки у козацькому, завжди займала центральне місце. Тому не дивно, що зброя козаків вважалася повноправним клейнодом і вшановувалась українським лицарством.

Запорожці відносили шаблю до справжньої, "чесної", благородної зброї. Навіть поява вогнепальної зброї не похитнула ідеологічного значення меча. Навпаки, він підносився вище рушниці чи пістолета. Не вважалися запорізькою зброєю й дешеві, а через це доступні нижчим станам, списи, ножі, келепи й сокири (хоч останні були страшною зброєю, нерідко набагато ефективнішою за меч). Як відомо, козацтво сповна віддало шану мечеві, чи, точніше, його аналогу - шаблі. З-поміж інших видів холодної зброї виняток практичні козаки зробили лише для келепа та булави: булава стала відзнакою влади, замінивши скіпетр або жезл, а келеп належав до улюблених об’єктів козацької симпатії: говорили, що він лише "торкає" ребра ворога.

Лук є важливим елементом на портретах козацької старшини, наприклад - на відомому портреті Байди Вишневецького. Лівою рукою Байда тримає шаблю, якої майже не видно, а правою - лук з поставленою на тятиву стрілою. Про не випадковість зображення легендарного Байди з луком свідчить широко знана дума, в якій оповідується, як козацький герой розправився зі своїми катами за допомогою лука та стріл. Присутній лук і на портретах інших лицарів: Петра Сагайдачного (гравюра при вірші Саковича на погреб гетьмана), козака на заставках карт України Гійома де Боплана тощо. Чи не найпопулярнішими фігурами української геральдики теж є зображення лука й стріл. Можна припустити, якби остання розвивалася самостійно, то ці фігури посіли б у ній місце таких почесних геральдичних знаків, як меч та шабля.

До військових клейнодів інколи відносили й козацьку гармату. Можливо, це було пов’язано з тим, що артилерія була дуже дорогою. І тому на Січі гармати зберігались у військовій скарбниці, в потаємному місці нарівні з коштовностями.

Козацьку гармату відносять до клейнодів, можливо, й тому,що вона була серед перших козацьких клейнодів, наданих реєстровим козакам польським королем Стефаном Баторієм у 1576 р. Про гармату як про почесний клейнод згадує й Павлюк у листі до козаків від 1637 р., де він повідомляв: «Зволили писати до нас, товаришів своїх, відказуючи за військові клейноти, цебто, за гармату… Взяли ми її як свій власний кленот і скарб військовий…». На жаль, наступного року козаки під проводом того таки Бута програли битву від Боровицею, «в бою стратили гармату, корогви, комишину, печать —клейноти, всі королем надані». З-поміж клейнодів Богдана Хмельницького часів Національно-визвольної війни 1648—1657 рр. Самійло Величко згадує і «3 легкі польові гармати»

Почесне місце у козацькій символіці належить також рушниці. Досить нагадати, що озброєна рушницею постать козака стала офіційним гербом Війська Запорозького. Таке саме зображення є на корогвах сотень, на печатках і портретах. Але найбільш яскраво символічне значення рушниці як лицарської, навіть богатирської, зброї проступає в козацьких думах. З класичної думи про козака Голоту, записаної наприкінці XVII ст., видно, що невід’ємною ознакою козацького лицаря, окрім доброго коня та пишних шат, є його ясна зброя. Таким чином, рушниця міцно пов’язана з образом козака - як символічним, так і реальним.

Проте серед геральдичних знаків рушниця, на відміну від гармат та гарматних ядер, не зустрічається: загальноприйнята геральдика її не визнавала. Це, мабуть, відповідало сприйняттю вогнепальної зброї як "нечесної", "підлої", хоч і дорогої, що було притаманне багатьом народам світу. Численні докази цього можна привести і на українському матеріалі. Так, окрім відомого вислову з порівнянням холодної та вогнепальної зброї ("куля - дура, штик - молодець"), є низка фразеологізмів, які відносять два згадані типи зброї до різних оціночних площин: з кулею пов’язані негативні конотації ("дістати кулю в лоб"), а з штиком - позитивні ("здоровий, як штик).

Козаки називали рушниці яничарками. Гадаю, читачам буде цікаво провести паралель з «яничарами». Пригадаймо, що яничари, за історичним визначенням, – обусурманені християнські полонені діти, виховані на службу султану. Як відомо, яничари користувались мушкетами, винаходом китайців. Яничарка була ж видозміненим мушкетом, набагато легшим, порівняно з попередником, тому не виникає питань щодо запозичення самої зброї і її назви. Якщо ж заглибитись ще, то можна вивести ще одну гіпотезу, абстрактну, однак, залишимо це історикам чи зацікавленим людям.

Доля козацьких клейнодів насправді трагічна, особливо для нас, нащадків козаків: через різні обставини немає зібраного повного комплекту козацьких клейнодів в одному місці. Козацька символіка зберігається у музеях Польщі (шабля П.Сагайдачного і кухоль Б.Хмельницького), Росії, Швеції, Туреччини. З 2009 року реставрували безцінний унікальний артефакт з Гетьманської музейної скарбниці – прапор Лубенського козацького полку, який зараз перебуває в експозиції Національного історичного музею України.

В 1991 р. у сховищі Білоцерківського краєзнавчого музею знайшли експонати, підпис під яким повідомляє: «Козацький прапор сотні Білоцерківського полку XVII ст.».

Дотепер збереглися справжні витвори ливарного мистецтва, виконані одним із найкращих майстрів — Карпом Йосифовичем. У 1697 році у Глухові для українського козацького війська він вилив гармату калібру 70 мм, вагою 389 кг, прикрашену лускуватим орнаментом. На жаль, сьогодні ця гармата зберігається не в Україні, а в Музеї історії артилерії, інженерних військ та військ зв’язку в Санкт-Петербурзі.

Козацька символіка була витвором народу у будь-якому розумінні і зараз залишається у пошані серед нового незалежного покоління. В історичному аспекті клейноди несуть у собі неабияку суть – вони є волевиявленням и створені виключно народом, а отже є символом власної території та суспільного устрою, властивим лише українській державі. Кожен народ впродовж своєї історії набуває певних знак та обирає власні символи, в основу яких покладена унікальність на самобутність культурного розвитку. Козацькі ж клейноди є безперечним символом державності нашого народу, тому вкрай прикро, що ми не можемо бачити їх усіх на території України, істинній батьківщині козацької символіки.

.

Використано матеріали з «Літопису Самовидця», літописів Величка, Граб’янки, тритомної «Історії запорозьких козаків» Д.І.Яворницького та ін.