Таємниця безлюдного кварталу…

Детектив на мотив кіносценарію)

Закинуте містечко яке розкинулося неподалік Пітера. В зовсім маленьку школу , приходить незвичайний хлопець років 16. Одягнений дуже бідно, в пошарпаних джинсах та зі старим портфелем, через це не одноразово терпів насмішки однолітків та старших хлопців. Не звичним було те , що він завжди при собі носив якесь невідоме фото з яким коли був вільний час радився та розмовляв.

Жив цей юнак за 30 кілометрів від школи, в закинутому кварталі, в бідній багатодітній родині. Дітей виховувала вулиця, так як у батька через тяжку та клопітку роботу просто не було на дітей часу. За своє життя хлопець пізнав не мало горя, він був незвичайною дитиною інколи це дивувало навіть батька. У нього було дуже мало друзів, вільний від навчання час він проводив на закинутій лікарні яку не добудували.

Одного разу після школи він пішов на своє улюблене місце і коли підіймався по сходам почув дивну розмову яка линула з однієї з кімнат споруди. Розмовляло два хлопці, розмову було погано чути, але одне слово було сказано дуже гучно, це слово було вбивство.

Він піднявся на три сходинки і побачив страшну картину. На підлозі лежала молода дівчина років 17, в порваній сукні та розбитим лицем. Як пізніше виявилось дівчину звали Сашею, вона мешкала неподалік.

Від побаченої картини в хлопця закрутилась голова і він покотився по сходах, а в голові лунали слова» що робити».

Коли він прокинувся було уже дуже пізно, від падіння дуже сильно  боліла голова, а  памяті не полишала побачена сцена розправи.

Прийшовши до хати він ліг на ліжко з мрією заснути, але не вийшло, його не відпускали фрагменти вбивства йому здалося , що та дівчина приходила до нього вночі  і про щось благала. А заспокоєнням було лише фото яке завжди лежало поряд. Він не спав до самісінького ранку, а коли прямував до школи на своєму шляху побачив двох хлопців які дивилися на нього. Він запам’ятав їх то були саме ті що скоїли злочин. Він хотів їх обійти , але не вийшло. Один з них підійшов і вдарив його по голові від удару хлопець втратив свідомість.

На наступний день було знайдено тіло дівчини та юнака які лежали поруч. Хлопець обіймав фото якоїсь жінки та посміхався, наче останні хвилини були прожитті не в насильстві а в радості.

Це фото останнє, що у нього залишилось від матері яку на його дитячих очах вбив батько, яку він любив більше за життя. Коли в нього були проблеми він ставив фото мами і уявляв , що вона поряд і розмовляв з нею. У них були дуже теплі відносини, вони завжди були разом, а тепер уже будуть навіки. Він завжди з нею радився і все їй розповідав і навіть тепер поніс їй «Таємницю безлюдного кварталу».