Повість про життя юнака , якого зігріває мрія про родину якої він не знає!
Далеке лісове поліське село. На роботу в
сільську школу приїздить молодий музичний керівник . Він ще зовсім молоденький,
та ще й круглий сирота, тому й в основному старенькі вчительки зразу ж взяли
над ним шефство. Виявилось, що батьків він взагалі не пам’ятає , все його
дитинство – це інтернат . А там ніхто особливо ним не цікавився . Коли після
інтернату вчився вже в педучилищі , намагався хоч щось про себе узнати , та все
марно, ніяких даних , одне слово «підкидиш». І тільки сон , який раз у раз ,
через певний час , повторювався , давав чи то надію , чи спокій серцю молодого
хлопця, а чи спонукав його до якихось пошуків таємниці свого народження. Це був
теплий сон… В усіх відношеннях теплий – зігрітий присутністю мами, тата
великого жовтого південного сонця, пляжного
фотографа з мавпеням і ласкавого синього моря.
Молодий вчитель активно включається в роботу .
Займається з молоддю села , якої залишилося дуже мало, бо багатьох привабило
життя в місті. Він бачить , що молодь в селі нудьгує , організовує футбольну
команду . Та коли він залишається один він розуміє , що один однісінький на
всій землі.
За те , що його стали любити в селі , а особливо
в школі – він нажив собі ворога, в особі учителя фізкультури Діми. А , ще коли
в село приїхала молоденька фельдшерка Люба, в хлопців почалась війна. Та Люба
вибрала його. Перші зустрічі , перші поцілунки , йому здалось, що у нього
виросли крила . Зустрічались майже рік , вирішили одружитись .
Сільський голова допоміг організувати маленьке
весілля , а ще подарував ключі від невеличкої хатки, що самотньо стояла під
лісом. Живіть, сказав, хазяїв давно вже не бачив , та й не знаю, що з ними
стало, куди поділись і взагалі вони були якісь заїзжі.
Вони були молоді, вони були такі щасливі .
Стояли на порозі старенької хати, яка здавалась палацом. Запищали двері ,
впускаючи їх всередину . В хаті все було так, ніби господарі тільки що вийшли
надвір. Тільки товстий шар пилу , був свідком того, що тут давно ніхто не жив !
Вони підійшли до круглого столу , де посередені
стояли в рамочці якісь фото. Він остовбенів. Він задихнувся, не в силі
ворухнутись . В центрі в зеленій рамочці був фрагмент його сну: мама , тато, він у мами на руках і море…
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.