Входу немає. Як і виходу

Говоримо про проблеми вітчизняного працевлаштування. Як завжди - дуже суб'єктивно.

Справді, ситуація з роботою в Україні критична. Кількість офіційних безробітних щороку зростає. Нових робочих місць не з'являється. Як стверджує у своєму матеріалі Олександр Крамар ( "Тиждень" №14), кількість людей, що не мають роботи, усім можливими і неможливими способами занижують. І тут, як на мене, навіть не потрібно задавати риторичне питання "Чому"? Совок помер, але його дух лишився. Складається враження, що окремі особи не хочуть сіяти паніки та лякати людей. це похвально. Але, якщо поглянути на загальну картину, розумієш, що українців перетворюють на люмпенів, у яких крім власного бараку нічого не має. Кількість офіційно безробітних - майже 2 мільйони, за підрахунками Олександра Крамара - безробітних більше, ніж 8 мільйонів.

як можна відволікти від нагальних, щоденних проблем таку кількість народу? Дуже просто - почати продавати "єрзац-щастя". Лишень гляньте на кількість розважальних шоу і телесеріалів на ТБ. А якщо взяти до уваги радіостанції, в ефірі яких, часом, відбувається незрозуміла вакханалія, то мимоволі задаєш собі питання - а кому це потрібно? Звісно, все можна пояснити сакраментальною фразою "піпл хаваєт", от тільки невже простий українець настільки одурів?

Тут саме час передати вітання головному освітянину країни, що українців за українців не вважає і замість провадити реформи на благо ВИШів взявся переписувати історію та брати під контроль ВУЗи. Чому так? невже освіту в Україні намагаються зробити лише для обрнаих? Звісно, боротися проти "попсовості вишки" потрібно, але чому саме такими методами? Сумніваюся, що скорочення держзамовлення та підняття цін на контрактне навчання піде на благо учбовому процесу. І взагалі, що дає людині вища освіта? Систему знань, вміння аналізувати, систематизувати інформацію. Тут можна сказати, що "якщо людина сама захоче, то й сама досягне вищезазначеного". Навіть без освіти. Можливо. Але не в суспільстві, де вміння думати відбили силою. Як наслідок - отримуємо, у перспективі, досить слухняний електорат, що окрім хліба та видовищ не потребуватиме нічого.

Тепер глобальна проблема працевлаштування, про яку ми говорили на початку. за статистикою у тому ж таки журналі "Тиждень", більше 13 відсотків випускників ВИШів не змогли працевлаштуватися минулого року. Це за офіційними даними. Що робить влада? Чомусь, замість створювати нові робочі місця, вони скорочують кількість факультетів, де існує "перевиробництво" спеціалістів. Звісно, це простіше, ніж створити відповідні умови для нормальної роботи. Який може бути вихід з цієї ситуації? Статистика свідчить, що абсорбентом (як влучно сказав Олександр Крамар) безробітних є малий та середній бізнес. Тільки, чомусь, адекватні умови існування для нього ніяк не створять. Прикладом може слугувати податковий кодекс, що, фактично, знищив малих підприємців-спрощенців. І вони потиху починають згортати свою діяльність. тож на ринку праці вільних рук побільшає - майже на мільйон осіб. Загалом матимемо більше 9-ти мільонів безробітних. ДЕВ'ЯТЬ МІЛЬЙОНІВ! І це в країні з населенням у 45 мільйонів осіб. Якщо відкинути пенсіонерів та жітей, виходить трохи більше третини працездатного населення. Що залишається без засобів на існування. І хвалена грошова допомога погоди не робить. наскільки вдалося зрозуміти з пояснень юристів, що працюють у Київському міському центрі зайнятості, людина, що працювала менше двох років і встала на облік, буде отримувати половину своєї заробітньої плати. Тобто, якщо молодий спеціаліст отримував 2 тисячі гривень,то допомога з безробіття складатиме одну тисячу гривень. Це в перші два місяці. Потім розмір допомоги скорочується до сімдесяти відсотків. Тобто до семисот гривень. І як на ці гроші жити? І це ще не найгірший варіант. Якщо повертатися до малого бізнесу, можна згадати Маргарет тетчер, яка скорочувала соціальні видати. Непопулярний крок, погодьтесь. Але, у той же час, вона підтримала бізнес, змусила британців "іти і брати" власний добробут. Це спрацювало. Наш Гарант обіцяв підприємцям п'ятирічні податкові канікули. натомість маємо купу проблем. А яка могла бути перспектива - п'ять років начебто страшна цифра. Але ж держава може і виграти від такого кроку. В ідеалі, заробітна платня збільшується, працівники можуть дозволити собі купувати більше товарів та послуг, беруть кредити в банках і т.п.

Але чомусь, малих підприємців у нас не шанують. Вважають за краще підтримувати монополістів та привозити іноземних спеціалістів. Бо "робочих рук" в Україні не вистачає. Скільки ж безробітних потрібно, аби слуги народи почали робити хоч щось для народу? Крім обіцянок, звісно. Питання відкрите.