Ми
бачимо зараз, що життя України зупинилось на одному - безкінечні чвари і безкінечні проблеми, і
коли у все вникаєш - задумуєшся: хто ж винен в твоїх економічних проблемах і чому ти залишився за межею
бідності.
Історія
України дуже актуальна зараз і нею цікавляться багато людей. Діди та прадіди
воювали за свободу і сподівалися, що будуть незалежні в своїх діях і незалежність
залишиться для дітей та онуків. Де ж застряг той хід історії, коли, гинучи за
одне, все перетворилося на інше, ще гірше? Того ми не знаемо. Але зараз, коли
розвиток мобільного зв’язку, комп’ютерних
технологій та телерадіомовлення стрибнув далеко вперед, ти міркуєш, що людство
вже забуде про бідність. І, опинившись в становищі, в якому ти чомусь вважаєш
себе невдахою, раптом приходить думка: а це усюди у світі так погано?
Вже набридли історії про успішних людей,
золоту сотню бізнесменів, історії про успішних політиків нецікаві саме тоді,
коли вилазять технологічно-побутові проблеми. І сам собі думаєш: ось я працюю, і
доволі професійно, продаю свою робочу силу, то чому я не можу вийти за межу бідності? Ну не всім же
займатись торгівлею, бізнесом та програмуванням. Ну не народився я бізнесменом
і батько в мене не депутат. І що? Значить, я не маю права вийти в театр - я не
заробляю на це, не маю права купувати гарні якісні речі. Я не про розкішне
вбрання, а про якісне вітчизняне. Тим більше, що я з повагою ставлюся до вітчизняного
виробника. В мене свій світогляд і я не хочу його підлаштовувати ні під який
бізнес-стандарт, я такий, як є, єдиний у світі.
Всі ці слова народжені як результат від тої пастки, в яку я раптом попав
і не можу вилізти.
Згадуються
слова Миколи Азарова на перших газових
переговорах - невже ви не були в становищі, коли раптом потрапляєш в якусь
історію і не можеш вибратись, а коли робиш зусилля - то навпаки - стає ще
гірше.
Голова
кипить і заважає думати те, що розумію, що живу в багатющій країні, де розвинена
металургія, сільське господарство, машинобудівництво, були розвинуті воєнні
технології, але народ бідний. Ми усвідомлюємо проблему і складається враження,
що чим більше ти усвідомлюєш проблеми, тим бідність твоя поглиблюється. Це не
скарга, це констатація факту. Тим більше, що трапляються на життєвому шляху
американські проповідники, які намагаються навчити тебе стати мільйонером. Іхні
поради шукати людей успішних і вчитись в них настільки смішні, що плакати хочеться.
Чому я повинен шукати успішних людей? І де їх шукати? В нашій країні багаті
люди – це ті, які урвали шмат, відкрили торговельний центр чи ресторан і вкладають гроші, щоб заробляти далі.
З простими людьми
вони ніколи не зустрічаються.
І все-таки з деякими багатими мені пощастило
контактувати. Вони нічим особливим не відрізняються від небагатих. Що вражає - це
їхня обмеженість.Я думаю, що українські багатії стали такими не завдяки своїй
винятковості чи унікальності своїх ідей, а завдяки щасливому збігу обставин - вони
виявились в потрібному місці в потрібний час і завдяки цьому здобули свій капітал.
Але що робити людині, яка не
опинилась в потрібному місці в потрібний час і яка завдяки тому, що треба заробляти
на хліб, прив’язана до місця і не може знайти своє перо жар-птиці. Не треба розказувати,
що ми невдахи. Ми всі вміємо працювати, правильно мислимо, дайте людині
невелику фінансову свободу - і дивишся - вона зразу починає перетворюватись.
Тому не хочу повертатись до обридлої теми стосовно того, щоб бути багатим чи
жити в достатку - треба робити в собі зміни. Зміни наступають саме тоді, коли в
гаманці збільшується кількість грошових купюр з портретами Григорія Сковороди,
Лесі Українки, Тараса Шевченка. Зараз хочеться провести паралель між моєю
країною та іншою.
Беру Ізраїль. Ця країна відома
кожному пересічному громадянину. Але кожен, хто туди приїжджає, складає своє і,
безумовно, свіже і неповторне враження. Інформація збільшується, коли ти
приїжджаєш не як гість, а як людина, вимушена приїхати і заробляти для забезпечення
себе і своєї сім'ї. Поїздка не зумовлена добровільним рішенням, людина їхала в
нікуди - інформацію почерпнула з інету та скупої інфи агентів із працевлаштування.
Ось її розповідь.
Для поїздки були потрачені кредитні гроші.
Зворотньої
дороги немає
Дві з половиною години лету - і я в
Ізраїлі. Земля обітована. Земля з унікальною історією та норовливим народом. І,
приїхавши з країни, де де-не-де ще
залишились атеїсти, бачиш із подивом - в Ізраілі в суботу навіть транспорт не
ходить. Хліба шматка ніде купити. Жах! Але це для нас. А для них - шабат. День
суботнього спокою.
Ця земля вражає своєю алогічністю.
Земля – а її і землею назвати важко - один пісок та гравій. Річок та озер
немає. Є одне озеро – Кінерет, з нього бере воду вся країна. Воду всі дуже
економлять. На кожну людину встановлена норма споживання води. Тому, коли намилюють
посуд, кран закручують. Потім під невеликим струменем споліскуюють. До кожного
дерева підведена металева трубка, вигнута колом навколо. І всі клумби, кущики,
все облаштовано поливними трубками. І нікому в голову не приходить їх
красти.
В
Ізраїлі немає традиційних для нас пір року. Є тільки літо та зима, які тривають
приблизно по півроку. Зиму зимою в нашому розумінні не можна назвати - температура
близько 13-15 градусів тепла і дуже часті зливи з громовицею. Літо, як і зима,
розпочинається раптово. Опалення в будинках відсутнє. В старих будинках взимку
обігрів електрокамінами або калориферами, а в нових – централізована подача
тепла повітроводами – люк в кожну кімнату. І, як не дивно, все працює, і навіть
правильно. В кожній квартирі в будинках молодших за 15 років – кімната-бункер з
товстими стінами та бронедверима, із респіраторами – на випадок війни.
Ніякої
архітектури. Старі будинкі схожі на київські коробки, які бачиш, проїжджаючи від кінця Березняків до Ленінградської площі.
А нові будинки схожі на київські Позняки. На багатьох балконах майорять
прапори, на багатьох машинах теж прапорці. Що це? Любов до національного прапора, або прояв
патріотизму? Дуже сподобалось, що обмежена кількість реклами, вона не лізе в
очі, а коректно нагадує про себе.
Незалежно від величини міста – ринок
один. На ринку ціни значно дешевші, ніж в супермаркетах, різниця в цінах – до
30 відсотків. На те він і ринок. На ринку немає м'яса та молокопродуктів – лише
фрукти, овочі, риба, морепродукти – все живе і ворушиться. Але овочі не дуже
смачні – вони вирощені в теплицях а все, що вирощене під плівкою –має лише
біомасу. В Ізраїлі, як і в Україні – маса китайських та турецьких товарів,
зокрема, одяг та взуття.
Тепер про те, як держава опікується
своїми громадянами. Ця замітка написана не на замовлення, хочете – вірте,
хочете –перевірте. Квиток до Ізраїлю коштує 250 доларів.
Географічні
подробиці комусь цікаві, комусь нецікаві. Банківському працівнику, який отримує
зарплату 2 тисячі доларів – нецікаво, як живе пенсіонер. Але хотілося б про це
висвітлити. Затримки із зарплатою - там і в лексиконі такого немає. Найменша
зарплата для легального некваліфікованого працівника - 4500шекелів (9тисяч
грн.). На заводах робітники мають 6500шекелів на місяць (13тисяч грн). Але
зараз там вже багато місяців страйкують медичні працівники. І не тому, що їм
їсти нічого, а із-за зрівнялівки – зарплата у них близько 7 тис шек-14 тисяч грн.,
а вчаться 9 років, і навчання платне. Всі люди харчуються однаково, немає
спецмагазинів із дорогущими харчами.
Пенсіонери, як і в інших країнах,
подорожують по світу. Пенсія дозволяє - приблизно 3000 шекелів - 6000грн. Забезпечення
інвалідів не піддається нашій логіці, як і забезпечення пенсіонерів. Інвалід отримує,
крім пенсії, допомогу від держави на оплату доглядальниці (метапелет) в розмірі
3200шекелів (6400грн.). На такі гроші ізраїльські громадяни не ведуться, тому
доглядальниці приїжджають з-за кордону – із країн третього світу: філіпінки, молдованки,
індуски, українки.
Ізраїль, треба
зауважити, маючи велику релігійність, знаходиться в постійному воєнному
становищі. Відрахування з бюджету на армію - колосальні. Навіть по телевізору постійно
крутять ролики – пожертвуйте гроші для солдат ЦАХАЛу.
На вулицях часто
зустрічаються групи молоденьких солдат в
повній амуніції, з автоматами на плечі. В армію йдуть всі – і хлопці, й
дівчата, після служби - велика вихідна допомога і перспектива вступити безкоштовно
до вузу.
В Ізраїлі 7 млн
населення, з них 2 млн - араби. Всі вони
становлять потенційну небезпеку для євреїв, тому проводяться такі заходи
безпеки: в великих магазинах, автостанціях, залізничних вокзалах,
аеропортах відвідувачі при вході самі відчиняють
сумки і охоронці перевіряють їх вміст – чи немає вибухівки. А загалом країна як
країна – проблеми, як і в інших - присутня корупція, населення лає ЖЕКи, які не
виконують своїх зобов'язань. Постійно в пресі та телебаченні – корупційні
скандали з дійовими особами – мери, депутати кнесету. Але скандали не заважають
владі відслідковувати потреби населення і їх все-таки задовольняти.
Наприкінці – про
дороги. Подорожувати по Ізраїлю - одне задоволення. Що цікаво – дороги якісні у
всій країні - і в столиці, і в віддалених селах. Це ознака того, що дурнів,
як і особливих проблем, в країні нема. Хоча в ній нема корисних копалин, немає
нафти – все закуповується.
О,
ця Земля обітована, з заплутаною історією і різким кліматом. Якби ж ти, Земле, знала
що десь є країна, в якій вода б'є з-під землі, дерева ростуть без поливу,
рослинність шалено буяє. О, земле обітована, якби ти знала, що, щоб виростити
на тій родючій багатющій землі – треба тільки щось кинути чи встромити гілку –
все одно виросте, а в надрах – дорогоцінні метали, каміння, газ, нафта, але
нема на ній життя корінному населенню. Бо прийшли на цю землю страшні
загарбники. Збудували підприємства, почали нещадно визискувати, пригноблювати
простих мешканців, зводити дурні споруди і засмічувати середовище, вони видають
закони, за якими пенсіонери повільно вмирають від недоїдання, люди середнього
віку спрацьовуються, а молодь спивається від дешевого пива і гине від
наркотиків. Бідність - це спосіб життя. А слова «офіційна зарплата» викликають
сміх та образу.
І назва цієї країни – Україна.