24 серпня 1991 року була проголошена така жаданна для народу незалежність України. Але чому сьогодні це не задовольнило наші сподівання на краще життя в незалежній країні? Ось загадка!... Як її розгадати?
Очевидно, сучасний стан українського суспільства можна визначити наступним чином: "Незалежність ми вже маємо, а самостійність – ще ні!". Іншими словами, маємо український феномен: незалежність без самостійності.
Що відображає ця формула? Вона констатує два факти, які характеризують сучасний стан суспільства в Україні. З одного боку, "чужа воля" із-за меж України вже не панує в Україні – у цьому й полягає незалежність України. Але із другого боку "своя воля" українців ще не має здатності панувати в Україні (як не парадоксально!) – це ознака того, що Україна, ставши незалежною, ще не стала самостійною.
Той "театр політичних дій", який сьогодні розгортається в Україні, свідчить про те, що, ставши незалежними, українці не стали ще самостійними, бо не навчилися "своєю волею" адекватно, належним чином організовувати власне суспільне життя.
Зокрема, про це свідчить феномен, який можна визначити як незалежність української держави від… народу. Жодна з гілок державної влади в Україні сьогодні не знаходиться під владою народу! Державною владою оволодівають так звані «політичні маргінали», тобто політики, які озброєні політичною сваволею і політичними ілюзіями. Користуючись відсутністю у громадян України політичного досвіду і політичної культури, вони ловлять їх під час виборів на «м’якину», що готується за рецептами політтехнології. Ми – народ, який поки що не уміє володіти своєю державою, як маленька дитина, що не навчилася ще володіти своїми членами: рухами рук, ніг, голови…
Феномен незалежності держави від народу, а також єзуїтське використання штучно створених з метою політичного шантажу проблем поділу України, мови, релігійних відносин, євроінтеграції тощо стало можливим через відсутність у наших громадян належної соціальної культури, яка мала б зробити Україну самостійною.
Одним із драматичних наслідків цього є наявність на політичній сцені України так званих "політичних маргіналів". Це псевдополітичні угруповання, які використовують політику як інструмент для зловживань. Вони отримують можливість це робити завдяки тому, що користаються з демократичних по формі волевиявлень громадян України, які за своєю суттю ще не засновані на соціальній (тобто, політичній, економічній, правовій, моральній) культурі. На цьому й паразитують політичні маргінали, зловживаючи демократичними інститутами.
Як розпізнавати політичних маргіналів? Вони видають себе тим, що утворюють псевдопартії ("політичні угруповання"), діяльність яких суперечить природним законам соціального життя, тому що їхня політична воля є не що інше, як політична сваволя. "Розпізнавальним знаком" політичних маргіналів є те, що вони обіцяють ощасливити народ усупереч природним законам, за яким існує соціальне життя людей. Ясно, що таку обіцянку можна виконувати лише шляхом соціального свавілля (волюнтаризму). Це свавілля є єдиним, властивим для них способом існування. Тому політичні маргінали не здатні ні на що, крім "годувати народ" як хазяїн годує рабів, тобто, спочатку пограбувавши його, а потім із того грабунку виділивши частку, потрібну на утримання рабів. Наша Велика Соціальна Драма полягає в тому, що громадяни через відсутність у них належної соціальної культури підтримують на виборах політичних маргіналів, голосуючи за обрання їх народними депутатами. Але це не вина громадян, а їхня біда.
Політмаргінали своєю діяльністю спричиняють патогенний вплив на політичне життя в Україні. Звичайно, за таких умов Україна, ставши незалежною, не може бути самостійною, бо не має належного політичного здоров'я, аби справлятися із проблемами організації свого життя власними силами. Так само як, наприклад, дитина може бути незалежною, але чи буде вона при цьому самостійною? Або – хвора людина, яка є, безумовно, незалежною, але через свою хворобу не здатна самостійно в певному відношенні організовувати своє життя.
Що ж робити? Перш за все треба озброїтися інструментом, який був би придатним для того, щоб відділити політичних маргіналів від прогресивних політиків. Таким інструментом є, на нашу думку, ідеологія соціального натуралізму, яка може служити своєрідною "бритвою Істини", покликаною допомагати відділяти істинне від неістинного, зокрема, у політиці. Згідно із цією "бритвою Істини" усе те, що відповідає законам соціальної природи є істинним, а те, що суперечить їм – неістинне.
Сьогодні є достатньо підстав вважати, що ідеологія соціального натуралізму стане ідеологією ХХІ століття. Ця ідеологія, будучи спадкоємницею ідеології епохи Просвітництва ХVII – XVIII століть, утворить основу для так званого Новітнього Просвітництва ХХІ століття, яке покликане врятувати сучасну цивілізацію від свавілля і ілюзій, які проявляються у порушеннях законів Матері-Природи у всіх сферах людського життя (в тому числі у політиці, економіці, праві, моралі тощо) і ведуть до виродження людства. У цьому сьогодні найбільша загроза для цивілізації, від якої врятувати може лише Новітнє Просвітництво, засноване на ідеології соціального натуралізму.
Зазначену загрозу, створену порушенням людьми природних законів суспільного життя, можна відвернути лише шляхом поширення у суспільстві ідеології соціального натуралізму, під впливом якої у людей сформується нова соціальна культура, тобто їхня воля і свідомість набудуть узгодженості із законами природи, за якими існує суспільство. Без цього нас чекає деградація, яка, зокрема, проявляється у маргіналізації усіх сфер людського життя, ознаки якої мають місце в політиці, економіці, праві, моралі тощо. Таким ознаками є феномени тотальних зловживань (тобто, свавільного користування) свободою, демократією, правом, мораллю тощо. Зокрема, маргіналізм у політиці саме і є неістинним, бо полягає в політичній діяльності, яка суперечить законам соціальної природи, за якими існує суспільство. У цьому його патологічність.
Ясно, що політичний організм України має звільнитися від політичних маргіналів, які його отруюють. А для цього оздоровлення є лише один рецепт: формування у громадян прогресивної соціальної культури. Саме соціальна культура громадян є основою самостійності України. Без цього незалежність стає лише свободою від чужої сваволі, але одночасно і свободою для власної сваволі. Хіба у цьому випадку можна вважати Україну самостійною? Не може бути самостійною країна (навіть тоді, коли вона отримала незалежність), якщо воля значної частини її громадян перебуває у стані сваволі!
Основою нормальної діяльності політичного організму є конкуренція між політичними партіями, що користуються ідеологією, яка краще або гірше відображає природні закони суспільного життя. Якщо ж у суспільстві існують політичні партії, які користуються протиприродною ідеологією, тобто маргінальні партії, то це патологізує діяльність політичного організму суспільства. За маргіналізації суспільства самостійність України неможлива! Таке суспільство може стати самостійним лише оздоровившись, тобто витіснивши політичних маргіналів туди, де вони і мають знаходитися – на узбіччя політичного життя. А зробити це можна лише розвиваючи соціальну культуру громадян, які і мають вказати політичним маргіналам належне їм місце у суспільстві.
І тут доречним буде нагадати про Справжню Україську Еліту. На мою думку, головною її місією має стати сприяння розвитку соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян України, що і є фундаментом її самостійності. Незалежність ми вже маємо, так зробімо ж тепер Україну ще й самостійною! Таким чином ми поставимо її на шлях до соціального прогресу.
Надбання самостійності після набуття незалежності – це закономірний процес, властивий не лише для сучасної України. Через нього пройшли усі країни, які отримували незалежність. Якщо розглянути їхній досвід, то виявиться, що вирішальним у надбанні ними самостійності було соціальне просвітництво, тобто засвоєння їхніми громадянами досягнень світової соціальної культури. Зокрема, Індія (а так само – Японія та ряд інших країн) набували самостійність завдяки тому, що цілеспрямовано озброювали своїх громадян найкращими досягненнями світової культури (у тому числі, політичної, економічної, правової, моральної), посилаючи, наприклад, їх на навчання і за досвідом до розвинутих країн. Пройшли через це і сучасні прибалтійські країни, досвід яких, особливо Литви, може бути цінним для України. Якщо виходити з того, що процес надбання самостійності закономірно пов'язаний з культуризацією громадян, то Україні для надбання самостійності слід усі свої ресурси спрямувати на цю культуризацію – це корінне питання нашого прогресивного розвитку. Не буде вирішене воно – не вдасться вирішити й усі інші питання: політичні, економічні, правові, моральні тощо.
Маємо керуватися гаслом: "Громадяни з належною соціальною культурою вирішують все!". Для того, щоб Україна стала самостійною, тобто здатною адекватно вирішувати проблеми свого суспільного життя, сформуватися має належна соціальна культура у громадян України. Бо основою самостійної України є соціальна культура її громадян: якою буде ця культура – такою буде і Україна. Будь-яка політична, економічна, правова, моральна і т.п. реформа приречена на провал, якщо вона не буде спиратися на формування соціальної культури громадян. Про це, зокрема, свідчить досвід реформування громадянських суспільств Європи під впливом ідеології Просвітництва, яке сформувало сучасну соціальну культуру громадян Європи.
Отже, ті політичні сили, які здатні конкурувати між собою у справі розвитку соціальної культури громадян, одні лише і можуть сприяти розвитку України. Ці нові політичні сили вже визрівають у нашому суспільстві. Чим раніше ми, громадяни, їх розпізнаємо і підтримаємо, тим швидше власними руками, тобто самостійно, створимо в Україні порядок, сприятливий для її розквіту. Таким чином, підстави для оптимізму є! Україна буде не лише незалежною, а й самостійною. Її такою зроблять громадяни з розвинутою соціальною (політичною, економічною, правовою, моральною) культурою.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.