Переклад першої інавгураційної промови Білла Клінтона

Продовжуючи поповнювати скарбничку укр. думки досі не перекладеними найважливішими політичними текстами, які змінили світ, завершив працювати над інавгураційною промовою Президента США Білла Клінтона.

Білл Клінтон

Перша інавгураційна промова 
Середа, 21 січня 1993 р.

Мої дорогі співвітчизники,

Сьогодні ми святкуємо містичне американське відродження. Ця церемонія проводиться посеред зими. Але словами, які ми промовляємо, та обличчями, якими звертаємося до світу, ми несемо весну. Весняне преображення найстарішої в світі демократії дає нам бачення і відвагу, щоб заново створити Америку.

Коли наші батьки-засновники сміливо задекларували на весь світ незалежість Америки та наші цілі перед Всевишнім, вони знали, що Америці доведеться змінюватися, аби витримувати випробування часом. Не зміни заради змін, а зміни задля збереження американських ідеалів – життя, свободи та прагнення до щастя. Отже ми крокуємо до музики наших часів і наша місія безкінечна.

Кожне покоління американців має визначати для себе, що таке бути американцем.

Від імені нашої нації я вшановую свого попередника Президента Буша за його півстолітнє служіння Америці.

І я вдячний мільйонам чоловіків і жінок, які своєю стійкістю та жертовністю подолали Велику Депресію, фашизм і комунізм.

Сьогодні покоління, що зросло в тіні Холодної війни, бере на себе відповідальність за світ, який обігрітий сяйвом свободи, але якому все ще загрожують древні ненависті та нові виразки. Ми, які зростали в неперевершеному добробуті, успадковуємо економіку, яка хоч і залишається наймогутнішою в світі, проте ослаблена діловими поразками, стагнуючими зарплатами, зростаючою нерівністю та глибоким розшаруванням між нашими людьми.

Коли Джордж Вашингтон вперше приймав президентську присягу – як щойно присягав і я – новина про це розповсюджувалася по землях зі швидкістю коня, а через океан зі швидкістю корабля. Тепер зображення та звук цієї церемонії миттєво доносяться до мільярдів людей по всьому світу. Зв’язок і комерція вже глобальні; інвестиції – мобільні; технології майже магічні; та устремління до кращого життя зараз вселенські. Ми заробляємо собі на життя в мирній конкуренції з людьми, що живуть по всій Землі. Грунтовні та потужні сили сколихують та змінюють наш світ, і головне питання наших часів – чи здатні ми змінити нашого друга, але не ворога?

Цей новий світ вже увійшов до життів мільйонів американців, які здатні конкурувати та вигравати конкуренцію. Але допоки більшість людей працюють більше за меншу винагороду; допоки дехто не може працювати взагалі; допоки вартість медичного обслуговування руйнує сім’ї та загрожує банкрутством багатьом нашим підприємствам – великим і малим; допоки примара криміналу краде свободу в законослухняних громадян; і допоки мільйони дітей в бідності навіть не можуть уявити собі те життя, до якого ми їх закликаємо — ми ще не змінили свого друга.

Ми свідомі того, що доведеться дивитися в очі тяжкій правді та вдаватися до серйозних кроків. Ми досі цього не робили. Натомість, ми пливли за течією і таке плавання роз’їло наші ресурси, надломило нашу економіку та похитнуло нашу впевненість.

Отже маємо грізні виклики, як і сильні сторони. Колись американці були непосидючими, у вічному пошуку, людьми з надією. Сьогодні нам слід додати нашій справі те бачення і те бажання, які мали наші попередники. Починаючи з нашої революції, Громадянської війни і закінчуючи Великою депресією та рухом за громадянські права, наші люди завжди знаходили в собі рішучість будувати із цих криз стовпи нашої історії.

Томас Джефферсон вірив, що для збереження головних засад нашої нації нам знадобиться докорінно змінюватися час від часу. Отже, мої дорогі співвітчизники, настав і наш час. Давайте його використаємо!

Наша демократія повинна бути не лише предметом заздрощів для всього світу, але і двигуном нашого власного оновлення. Все, що є не так в Америці, може бути виправлене тим, що є в Америці правильним. І тому сьогодні ми завершуємо еру глухих кутів та дрейфування — починається новий сезон американського оновлення.

Щоб оновити Америку, ми маємо бути відважними.

Ми повинні зробити те, що до нас не робило жодне покоління. Нам слід більше інвестувати в наших людей, в їхні робочі місця, в їхнє майбутнє, і водночас скорочувати наш значний борг. І так само ми маємо діяти в світі, в якому ми мусимо конкурувати за кожну можливість.

Це буде нелегко; це вимагає пожертви. Але це можливо, і можливо у чесний спосіб, жертвуючи не заради пожертви, як такої, а задля нас самих. Ми маємо накреслити для нашої нації шлях, так само, як сім’я накреслює шлях для своїх дітей.

Наші отці-засновники оцінювали себе в світлі нащадків. Ми можемо оцінювати себе не менше. Кожен, хто колись дивився в дитячі очі, які засинають, знає, що таке потомство. Потомство, це прийдешній світ — світ, для якого ми зберігаємо свої ідеали, від якого ми успадкували нашу планету і якому ми передамо святу відповідальність.

Ми повинні робити те, що Америка добре вміє: надавати можливість всім та вимагати від всіх бути відповідальними. Настав час облишити шкідливу звичку очікувати щось за нічого, від нашого уряду чи від кожного з нас. Давайте всі візьмемо більше відповідальності не тільки за себе та наші сім’ї, але і за наші громади та нашу країну.

Щоб оновити Америку, ми повинні оживити нашу демократію.

Ця прекрасна столиця, як кожна столиця від початку цивілізації, часто стає місцем інтриг та розрахунків. Впливові люди маневрують заради посад та безкінечно переживають з приводу того, хто прийшов до влади, а хто відставлений, кого підвишили, а кого понизили, забуваючи про тих людей, чиї мозолі та довіра прислали нас сюди та платять за нас.

Американці заслуговують кращого, і сьогодні в цьому місті зібралися люди, які прагнуть зробити краще. І тому я кажу тут до всіх нас – давайте зважимося реформувати нашу політику, щоб влада та привілеї більше не заглушали голос людини. Давайте відставимо в бік особисту перевагу, щоб почати відчувати біль та бачити надію Америки. Давайте зважимося зробити наш уряд місцем, яке Франклін Рузвельт називав «сміливим завзятим експериментом», урядом нашого завтра, а не нашого вчора. Давайте повернемо цю столицю людям, яким вона по праву належить.

Щоб оновити Америку, ми повинні дати відповідь на виклики як із-за меж, так і вдома. Більше нема поділу на те, що закордонне і те, що внутрішнє — світова економіка, світове довкілля, світова криза СНІДу, світова гонка озброєнь — вони впливають на всіх нас. Сьогодні, коли відходить старий світовий порядок, новий світ стає більш вільним, але менш стабільним. Колапс комунізму оголив стару ворожнечу та нові загрози. Ясна річ, Америка повинна продовжувати очолювати світ, що ми і так багато робимо.

Поки Америка перебудовується всередині, ми не будемо ховатися від викликів, упускати шанси скористатися з можливостей цього нового світу. Спільно з нашими друзями і союзниками ми будемо працювати над формулюванням змін, щоб вони не поглинули нас. Коли наші питомі інтереси опиняться під загрозою або буде кинуто виклик волі та сумлінню міжнародної спільноти, ми будемо діяти — мирною дипломатією там, де можливо, і силою, коли знадобиться. Доблесні американці служать нашій нації сьогодні в Перській затоці, в Сомалі та в інших місцях – це свідчення наших намірів.

Проте наша найголовніша потуга – це сила наших ідей, які все ще є новими на багатьох землях. Ми бачимо, як їх сприймають по світу – і ми тішимося. Наші надії, наші серця, наші руки з тими на кожному континенті, хто розбудовує демократію та свободу. Їхня справа – це справа Америки.

Американський народ спричинив зміни, які ми вітаємо сьогодні. Ви приєднали свої голоси до хору, який не фальшивить. Ви віддали свій голос для історії. Ви змінили обличчя Конгресу, президенства і цілого політичного процесу. Так, ви, мої дорогі співвітчизники викликали весну. І зараз нам належить зробити роботу, яку вимагає цей сезон.

Я приступаю до цієї роботи із усіма повноваженнями своєї адміністрації. Я прошу Конгрес приєднатися до мене. Але ані Президент, ані Конгрес, ані уряд не в змозі зробити все самостійно. Мої дорогі американці, ви теж маєте зіграти свою роль в нашому оновленні. Ось виклик для нового покоління молодих американців — спрямувати свій ідеалізм на допомогу потребуючим дітям, підтримку неспроможних, воз’єднуючи наші розінтегровані громади. Так багато треба зробити — але це по силах для мільйонів тих, хто все ще молодий духом для служіння.

В служінні ми пізнаємо просту, але потужну істину — ми потрібні один одному. І ми повинні піклуватися один про одного. Сьогодні ми робимо більше, ніж славимо Америку; ми знову присвячуємо себе найголовнішій ідеї Америки.

Ця ідея народилася під час революції та набула сили впродовж двох століть випробувань. Ідея гартувалася завдяки усвідомленню, що відповідно до нашої долі ми — успішні чи невдахи — потребуємо один одного. Ідея облагороджена вірою, що наша нація здатна збагачуватися від своєї численної різноманітності – глибокого мірила єдності. Ідея пронизана переконанням, що тривалий героїчний поступ Америки повинен бути завжди вперед.

Отже, мої дорогі співвітчизники, на зламі 21-го століття давайте розпочнемо рух вперед із усією нашою енергією та надією, вірою та дисципліною, та давайте працювати допоки не зробимо нашу роботу. Як сказано в Святому Писанні (Гал 6:9): «Та не втомимося, роблячи добро, бо свого часу пожнемо врожай, якщо не ослабнемо».

На цій радісній вершині святкування ми чуємо поклик знизу до служіння. Ми чули фанфари. Ми замінили варту. Тож зараз кожен у свій спосіб та з Божою допомогою повинен дати відповідь на цей поклик.

Дякую вам! І хай Бог благословляє вас усіх!

(Цей та інші записи можна читати і в моєму блозі на WordPress)