Вірте у себе. Без політики

Some people can never believe in themselves, until someone believes in them. (Gus Van Sant)

        За рік так набридла політика, що не хочеться за декілька днів до початку нового року знову псувати нею святковий настрій. Тем паче, що снігом грудень-2011 нас щось не дуже балував.

         Хочеться сказати про людей.

         Насправді, рік був дуже цікавим і нелегким для всіх нас. У мене він асоціюється із проблемами зі здоров’ям, адже я завжди звик працювати до останньої краплі поту і крові, аж поки втома і біль не будуть «вирубати» мозок і м’язи. Тому іноді організм хотів взяти тайм-аут, тихенько підказуючи і благаючи, щоб на нього теж іноді звертали увагу. Іноді доводилося йти на поступки, адже організм просто навідріз відмовлявся співпрацювати із м’язами та мозком.

         Але усе нормально. Ми – живі.

         Рік став певним етапом у переосмисленні людей та їх природи. Чим більше працюєш із різними людьми, тим більше замислюєшся про такі прості, але від того не менш складні речі: любов, дружбу, відданість, чесність, гідність. Не люблю «пустих» людей, терпіти не можу підлабузництва і шапкозакидання. Хоча їх цього року також було і залишається достатньо. Що ж, у них теж є своя роль і своє місце під сонцем життя.

         Знаєте, ми дійсно забули, відірвались від загальнолюдського, істинного. Ми всі женемося за ресурсами, забуваючи у цій гонитві близьких та втрачаючи своє обличчя. Чудово розумію, що у глобалізованому світі неможливо жити інакше – логіка боротьби сама диктує умови. Але хоча би на свята варто зупинитися, зібратися у родинному колі, у колі друзів та близьких і просто відімкнутися від усього світу, зануритися у свій мікрокосм, побути наодинці із самим собою.

         Радий з того, що рік допоміг мені стати сильнішим, пройти усі випробування з честю і не схилити голови перед жодними незгодами. Гордий тим, що, попри зради і втрати, образи і наклепи, нерозуміння і небажання розуміння я маю честь називати людей своїми близькими і друзями. Таких – небагато, але кожен із них – Особистість, і кожен із них вартий найвищих похвал.

         По-іншому почав ставитися до політиків і бізнесменів – багатьох став розуміти по-людськи. В основному, зрозумів їх ритм життя, адже із сном у нас якось цього року відносини не складалися. Але наша відмінність – у мотивах і причинах, які заважали спокійному, нормальному сну.

         Рік навчив мене цінувати людей. Цінувати незалежно від того, як вони ставляться до мене особисто, адже я багато в чому можу сам бути винен у їх ставленні. Треба завжди починати з себе і спочатку дивитися на себе, а вже потім робити висновки для інших. Я почав часто замислюватися, що треба на те, що робиш, дивитися очима інших. І навчитися їх по-справжньому не тільки слухати, а й чути. Це – велика наука і цього року я щасливий тим, що зробив у ній перші (на жаль) кроки.

         Хотів би подякувати усім кого знаю, бачив, чув, читав за цей рік. За те, що ми разом його прожили. Дякую усім гарним людям, яких дав мені цей рік і сумую за тими, кого він забрав.

         Епіграфом я узяв девіз фільму “Good Will Hunting” режисера Гаса Ван Сента. Український переклад назви – «Розумник Уїлл Хантінг» - тут дуже програє у порівнянні із багатозначним змістом, який несе в собі власне американська назва.

         «Дехто може ніколи не повірити у себе, доки у нього не повірить хтось інший»... Дякую тим, хто допоміг цього року мені повірити у себе і бажаю кожному знайти тих, хто буде вірити в нього!

З відкритою душею

Антон ДМИТРІЄВ