Якщо Захаров - омбудсман, то Найєм - прес-секретар Президента України

Різко негативно ставлюся до ініціативи «громадськості» щодо висування Євгена Захарова на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. І хоча розумію, що це – найменше «зло»...

Дозволю собі висловити певні застереження. Мені, наприклад, стало відомо про цю «ініціативу» від народного депутата України Еліни Шишкіної, що входить до складу фракції «БЮТ-Батьківщина», що автоматично тягне за собою сумніви у безсторонності вибору кандидата. Якщо вже до цього примішувати політику, то який тоді, в чорта, це вибір громадськості? Чи вже більшість бютівських депутатів стала, за час ув’язнення ЮВТ, великим прихильником розвитку громадянського суспільства?

Інше питання. Добре, не сумніваюся, що послужний список Захарова достатній для того, аби стати омбудсманом. Але виникає питання до нього самого та «групи таварісчєй», яка його підтримує: ви що, справді думаєте, що у наскрізь прогнилій, трухлявій, зрадницькій, дикій, збоченій Верховній Раді України нинішнього складу правозахисник буде на своєму місці? І чи боротиметься із владою представник цієї самої влади? Боже збав, не співаю дифірамби пані Карпачовій чи будь-кому іншому. Просто на мій погляд, людина, яка приходить до владного кабінету, має володіти непомірною, тваринною силою, щоби не підкоритися системі і не зламатися під тягарем влади. От візьміть тих же Владислава Каськіва і Дарку Чепак – і де їхня незалежна діяльність?

Більше того, якщо поглянути на Українську Гельсінську спілку з прав людини, то вона вже давно перестала бути тим механізмом захисту прав людей, яким була за часів СРСР, за часів Горинів і Лук’яненка. Тепер це – одна із численних громадських організацій, яка «виїжджає» виключно на своїх історичних заслугах та складає подекуди рейтинги. Іноді навіть закрадається думка, що влада використовує УГСПЛ у ті моменти, коли Спілка їй треба для «відбілювання» чи плазування перед Заходом. Такий собі придворний блазень. Скажіть, багатьом українцям УГСПЛ допомогла чимось, крім слів? І скільки перемерло у в’язницях людей, не дочекавшись уваги від організації майбутнього омбудсмана? І чи багато батьків, в яких дітей вбили у міліції і армії, побачили справедливість, яку захищала УГСПЛ?..

Боронь Боже, не сприйміть це як рекламу кандидата від влади. Насправді, я вважаю, що при такій Верховній Раді нам взагалі не треба її Уповноважений, який не робить загалом нічого, крім власного піару. Окрім того, нагадаю романтикам, що є відповідний закон, який чітко регламентує діяльність омбудсмана. Тобто, на посаду омбудсмана можна обрати навіть янгола, але не дивуйтесь, якщо вже завтра в нього почнуть рости роги.

Продовжуючи гарну традицію «приміряти» представників громадянського суспільства на владні посади, пропоную разом підтримати й кандидатури інших особистостей, хіба що для оперативності я не буду (якщо можна) розшифровувати повні титули владоможців.

Мустафа Найєм просто-таки є беззаперечним лідером на посаду прес-секретаря Президента України, адже поки що нікому іншому Гарант не заздрить. Сергій Лещенко став би гарним прес-секретарем Азарова і керівником прес-служби КМУ. Наталя Лігачова на посаді голови Держкомтелерадіо виглядала би чудово. Думаю, Олег Дейнека після звільнення з 1+1 теж органічно виглядав би одночасно і радником губернатора Ядухи, і помічником, скажімо, пана Чечетова. Віталіку Гайдукевичу сам Бог велів працювати разом із Оленою Бондаренко – вони теж наче «створені» один для одного. Віталій Портніков (чому б і ні!) став би помічником Чечетова або заступником Добкіна – це вже як йому більше до вподоби. Соня Кошкіна, думаю, абсолютно добре спрацювалася із панами Близнюком і Могильовим. Роман Чайка був би точно радий працювати із пані Богословською, а Лесь Подерв’янський – із Вадимом Колесніченком. Сашко Положинський і Фагот із ТНМК обидва просто мітять у помічники улюбленця Західної України Юрія Болдирєва. Євген Іхельзон, упевнений, поладнав би із настоятелем Лаври Павлом і паном Журавком одночасно. А Вахтанг Кіпіані думаю, був би у захваті від тісної співпраці із Максимом Луцьким і Равілем Сафіулліним.

         Насправді, все це – іронія, тому що сильні особистості не можуть співпрацювати із «кнопкодавами» і психічно неурівноваженими людьми. То питання: що робити Євгенові Захарову серед тварин?