І мертвим, і живим, і ненародженим...

Чи міг подумати колись великий український поет Тарас Шевченко, що одного дня ганебно будуть спотворені його художні полотна, які шануються в усьому світі?

        Думи мої, думи мої,
        Лихо мені з вами!
        Нащо стали на папері
        Сумними рядами?..
                          Тарас Шевченко

   Чи міг подумати колись великий український поет Тарас Шевченко, що одного дня ганебно будуть спотворені його художні полотна, які шануються в усьому світі?
   Поясню, у чім річ. До мене звернувся мій товариш – іноземець, який працює  в Україні в одному з посольств. Зі зрозумілих причин не називаю країну, але зауважу, що вона   одна з найбільш розвинених у Європі. З цією людиною я підтримую давні дружні стосунки. Ми з ним частенько рибалимо, спілкуємось на різні теми стосовно нашого й європейського життя. У 2010-му році вони всім посольством їздили на могилу Т. Шевченка у Каневі, де мій товариш читав вірші Т. Шевченка українською мовою. Мене зачепило за душу, наскільки щиро та з якою повагою мій іноземний друг читав ці вірші. Вони лунали з самого його серця. 
   На вчорашній зустрічі мій друг показав мені гральні карти із зображеннями Шевченка та його мистецьких робіт, які він придбав у центрі Києва. Непідробна любов мого друга до духовних цінностей української нації мене знову вразила. Він із люттю в голосі виголосив: «Якщо ви не поважаєте своїх героїв, то ви як нація приречені!»
   І справді, яка неповага до української культури має бути у авторів цього ганебного проекту?! І в мене виникає питання – де громада, де співробітники прокуратури та міліції, чому вони байдуже спостерігають за паплюженням нашої національної гордості та пам’яті? Два роки залишилось до святкування 200-річчя від Дня народження Великого Поета! Можна перерахувати безліч країн світу, де є пам’ятники Тарасу Шевченку   їх понад 1100 у світі! Іншими словами, більшість країн світу з великою повагою ставляться до постаті Тараса Шевченка, у той час, як ми, українці, топчемо своїх національних героїв та нашу національну пам’ять.
   Під час Другої світової війни 1941-1945 рр., а саме – у 1942 році, був виданий «Кобзар (Вибрані твори)» Т. Шевченка накладом 100.000 примірників. У нелюдській боротьбі з фашистськими загарбниками поезія Т. Шевченка, сповнена горя, гніву, зненависті до ворогів, виконувала надзвичайно важливу місію в жорстокі часи війни, скеровуючи ці людські почуття у русло боротьби з нападниками. Ось чому П. Тичина в передмові до цього видання написав: «Ми сьогодні українського генія зустрічаємо не як лірика тільки і повістяра, не як художника і філософа,   а перш за все: як борця за свободу, як патріота, що глибоко ненавидів ворогів, як гнівного викривателя неситих».
   І сьогодні нам, українській нації, з усієї багатогранності генія Шевченка варто обирати для себе одне почуття – гнів, який особливо цінний для нас у боротьбі з сьогоднішніми бандитами, крадіями, руйнівниками культури. З усіх гасел Т. Шевченка, з усіх лозунгів його і закликів ми маємо обирати один, найголовніший – бойовий клич його бойової поезії: «Нехай ворог гине!»
   Власне, гнів Т. Шевченка зародився ще тоді, у криваве царювання Миколи Палкіна, коли він, будучи сам кріпаком, відчув на собі усі тортури й страждання нелюдського режиму. Однак Т. Шевченко, куди б його не закинула доля, завжди був вірний своєму девізу – не каятися, не гнутися перед царями! Т. Шевченко своїми роботами (узяти хоча б «Катерину», «Заповіт», «Гайдамаки», «Єретик», «Кавказ», «Сон») руйнував кріпаччину й усіх винних у заведені цього рабства – царів і панів   буквально кожним своїм віршем, кожним рядком поетичним. І коли цього, на думку Т. Шевченка, було недостатньо, він закликав усієї громадою «обух сталить», сокиру гострити на триклятих тиранів. І ці його заклики актуальні й на сьогодні – хоча б згадати його послання «І мертвим, і живим, і ненародженим»:
                                                                                     Нема на світі України, 
                                                                                     Немає другого Дніпра;
                                                                                     А ви претеся на чужину
                                                                                     Шукати доброго добра,
                                                                                     Добра святого, Волі! волі!
                                                                                     Братерства братнього! Найшли,
                                                                                     Несли… несли з чужого поля
                                                                                     І в Україну принесли
                                                                                     Великих слів велику силу,
                                                                                     Та й більш нічого.
                                                                                     … І знову шкуру дерете
                                                                                    З братів незрящих, гречкосіїв…
   Справді, які близькі, які зрозумілі й співзвучні його протести нашому часові! Сьогодні як ніколи стоїть питання – чи буде український народ говорити рідною українською мовою, чи наші покоління будуть морально й духовно зруйновані?
   Повертаючись до «Кобзаря», який був виданий у 1942 році, наголосимо, що 1942 рік був дуже тяжким для нашого народу й світового суспільства загалом, але навіть у такі важкі часи спромоглися видати «Кобзар» накладом у 100.000 примірників! Натомість сьогодні «Кобзар» видається накладом максимум 5.000 примірників! Шановні українці, зробіть порівняння самі!
   І мене, як людину, що живе й працює в м. Києві в районі, названому на честь Великого Кобзаря, украй обурює це ганебне явище, принижує людську гідність мою та всіх мешканців Шевченківського району, а також, безперечно, усього міста Києва й усієї України! І мені огидно, що влітку на Євро-2012 ми будемо зустрічати закордонних гостей цими гральними картами, а не картами по визначних місцях столиці або хоча б розмовниками.