Про Кирпича, національність та Свободу.

Где бы ни работать, лишь бы не работать

Національна ідея, національна партія. Протести, мітинги, акції. Дивишся, слухаєш. Закрадається думка: чому їх не можуть заткнути, взагалі розігнати. В спецслужб є цілий арсеналі засобів для  протидії таким «скандальним» організаціям. Але дивина - всі працюють, збираються, дивним чином процвітають.

         Диявол, антихрист, число 666. Хтось протестує проти ідентифікаційних кодів, а хтось, створивши цей код, тихенько грабує протестувальників під шумок протестів. Гарно так.

  Коли кишеньковий злодій намітив свою жертву – він обов’язково потурбується про відволікаючий момент. Інакше залізти до кишені не вийде – жертва або дасть смачного ляпаса, або підніме шалений ґвалт.

Але все це зрозуміло будь-кому – об’єм інформації для опрацювання мозком невеликий, людина відразу згадає знамениту фразу Кирпича: «КоФелЁк, коФелЁк, какой коФелЁк?». Збій у мізках починається тоді, коли заміщуються учасники подій, коли в рівнянні змінюється вигляд невідомих.

І вже людина мовчки ЗАЧАРОВАНО дивиться на грабіжника, слухає його набір таких правильних фраз, а потім покірно віддає останнє. Так, це циганський метод, та у випадку з циганами є можливість уникнути спілкування, злодія «Кирпича» рано чи пізно посадять. Тут все просто.

     «Вор должен сидеть в тюрьме!».

      Але що робити, коли цей «вор», незримо сидить у своїх кабінетах і робить свою чорну справу? Теж вихід є. Вишвирнути його до дідька і поставити на його місце чесного і справедливого працівника, платити тому достатньо грошей, щоб йому й на думку не спало щось приховати, або когось обдурити. Арифметика проста, як двері. Але ж треба знати противника в обличчя. Ось тут і починається похід по порожніх коридорах, пошук відповідей в голові. Це все, як правило, закінчується фразою «…а пішло воно все на …уй». І покоряється людина, і все - чорна справа чиновником зроблена. « Мы наш, мы новый мир построим, кто был никем, тот стал ничем». Тум-турурум.

       Проте це такий собі відступ. А що робити з інтелігентом-очкариком, які все розуміє і так просто не здається. Він збирає громадську організацію (бо грошей на партію, на жаль, не має), він знає закони, він біжить до суду, падлюка. Відповідь проста. Треба йому підкласти або шлюху, нехай вона йому мізки заморочить, або дати йому іграшку –  нехай нею бавиться і думає, що робить важливу справу.

          Ось тут і випливає національна ідея.

          Дуже небагато людей знають, що в Україні діяльність націоналістичних партій – фікція. Їх створюють на замовлення з особливою метою, а діяльність всього лише імітація. Вони просто необхідні державі. А їх існування вбиває декількох зайців.

1. Це найкращий спосіб показати, що в Україні є демократія. Показати світу і місцевому населенню.

2. Виявити і об’єднати національно свідомих українців, таким чином не давши можливості створити патріотам жодної незалежної організації. Тут згадується фраза Якобіни фон Мюнхгаузен: «не торопитесь стать вдовой Мюнхгаузена. Это место пока занято».

3. Створювати негативний імідж національній ідеї і постійно його підкреслювати. То українські націоналісти виступлять проти якоїсь людини іншої національності (наприклад – проти співачки-афроукраїнки), то націоналіст на телепередачі відмовляється висловити свою думку російською мовою, щоб зрозумів опонент з Російської Федерації…    

Зазначу, що відвідування церкви не гарантує попадання до раю.

Членство в націоналістичній партії і справжній патріотизм – поняття далеко не ідентичні. Нагадаю, що Дмитро Донцов, Олена Теліга, Джеймс Мейсон не були етнічними українцями.

         Вступивши  до таких  партій чи об’єднань, людина сподівається вести активну діяльність. Але через деякий час, рано чи пізно, виявляє, що її активність тут зовсім не потрібна. Навпаки - всі ініціативи знизу задушуються в зародку, потрібно виконувати тільки вказівки князька – голови партії, думка і позиція якого є єдиною правильною.

Всі збори районних і обласних організацій проводяться лише для галочки і  нічого не вирішують. І їхня думка ніяк не впливає на прийняття рішень керівництвом партії (читай - головою). А бідна діаспора та прогресивно налаштовані бізнесмени фінансують і дивуються - гроші ідуть, а віз і нині там.

          Так, помучившись від бездіяльності, патріот або виходить з партії, або залишається просто числитись «мертвою душею».

Зате діяльність партій ведеться акти-и-и-ивно. І усі живі-здорові, нікому сайт не закривають, не змушують видаляти профайл з Фейсбука. Дивишся і згадуєш оті слова про гавкучу собаку, та караван, який собі йде.

          Звичайно, про це мало хто замислюється, люди взагалі замислюватись не люблять. Але, шановні, тоді не треба скаржитись, що політики нас дурять. Коли люди не цікавляться, не читають, ними легко маніпулювати.

         Взагалі, тактика цих партій дуже мудра. Ти і на людях, і фінансування є, ніби нізвідки, і на ноги нікому не наступаєш.

До речі, коли рядовий член ручної кишенькової партії хоче зустрітись чи     попасти на прийом до керівника хоча б міської організації, щоб вияснити, чому партія поступає нелогічно (як приклад – чому виходити на пікет ВР, коли та не працює в цей день?), - це виявляється неможливим. Картина ідентична в більшості патріотично спрямованих  організацій – і в «Нашій Україні», і в «Батьківщині», і в КУНі… Легше попасти на прийом до будь-якого міністра в кабміні.  

Начальства ніколи немає на місці, а секретар не знає, коли «воно буде», і дивується наполегливості відвідувача, коли той часто приходить, задає незручні запитання, телефонує, хоче вияснити години прийому того начальства чи бодай записатися на прийом. Врешті-решт «клієнт» розсердиться, і просто плюне на такий безлад, а проникливий зрозуміє справжні причини такої злочинної бездіяльності очільників своєї партії.

Але більшість населення, що не бере участі в політичних рухах, не надто переймається роздумами на ці теми.

      Радуйтесь и веселитесь, Кривда и Ложь,

      Не будет вам преступленья.

      Выйдут на улицу, скажут:

      Даешь!

      Отмытые денежки,-

      без наказания и без сомненья.