Шкода, що український політикум не вшановує день 5 березня. Дуже шкода, адже цей день є для багатьох з них особливим.
5
березня 1861 року, у Прощену неділю, по всіх російських церквах було прочитано
маніфест Олександра ІІ про звільнення селян від кріпацтва. 5 березня 1933 року нацистська
НСДАП у Німеччині перемогла на парламентських виборах. 5 березня 1950 року був
убитий Роман Шухевич. 5 березня 1953 року помер Йосип Сталін.
Усі
ці дати об’єднані трагедіями, які почалися або завершилися цього дня. Саме
цього дня чекали покоління українських селян, яких явочним порядком, після
змови української ж шляхти і російського самодержавства, було перетворено на
рабів. На жаль, ні відміна кріпацтва, ні розвал через 130 років після цього
Радянського Союзу вже не здатний змінити ту рабську і зґвалтовану свідомість
українців, які тепер заважають нам нормально жити і розвиватися, а нашим
політикам – мислити загальносвітовими стандартами свободи і прогресу.
Знаменним
цей день, упевнений, за кілька років зроблять наші доблесні політики, адже саме
цього дня у далекому 1933, коли українські селяни методично винищувалися
сталінським голодомором, на виборах у Німеччині перемагає повністю популістична
і тиранічна партія Гітлера – НСДАП. Причому, перемагає із результатом, до якого
нині прагнуть і розбита наголову опозиція, і «деградована перемогами» Партія
Регіонів – 44%. Що зробила після перемоги партія демагогів і соціальних
націоналістів – відомо усьому світові. Виникає закономірне питання: чи готові
ми віддавати таку кількість голосів за таких самих популістів, які потім
доведуть нас до приниження, злиднів та огиди, з яким не зрівняється жодне
правління жодного президента.
1950
рік став трагічним і в історії українського національного визвольного руху,
адже саме цього дня було вбито головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Можна
по-різному ставитися до цієї історичної постаті, проте не можна відняти одного
– Роман Йосипович Шухевич такий самий військовий герой, як і Петлюра, Тютюнник,
Коновалець і Степан Бандера; маршали Жуков і Малиновський, генерал Ватутін і
Сидір Ковпак. Усі вони боролися за народ, за вигнання чужинців з їхньої землі.
І для того, щоб осягнути постаті Бандери і Шухевича, не обов’язково бути
апологетом ВО «Свобода», можна не читати кон’юнктурних підручників. Для того,
щоб зрозуміти внесок Романа Шухевича у становлення української свідомості,
достатньо поїхати до перлини Галичини – Львова, і погуляти вулицями, почути їх,
прочитати їх історії та оповіді.
Однак,
найважливішою датою для українців, усього Радянського Союзу та майбутнього
стала смерть чи не найстрашнішого диктатора ХХ сторіччя – Йосипа Сталіна, який
віддав чортові душу саме 5 березня у 1953 році. На жаль, ніхто не оцінює зараз
уроків авторитаризму Гітлера і Сталіна, ані влада, ні опозиція. Пані
Королевська сліпо копіює гасла своїх «грантодавців» - Партії регіонів («почую
кожного» - «захистимо кожного»), партійці «Батьківщини» й інших опозиційних сил
заграються у кулуарні ігрища, забуваючи про свою основну місію, а народ
продовжує зубожіти. За такої ситуації для нового Гітлера просто ідеальні умови
для приходу до влади. Опозиція слабка, влада дискредитована, лідера немає…
Так
само можна провести і аналогію зі Сталіним. За історією, Йосип Віссаріонович
намагався здаватися усім лише «тінню Леніна», до його смерті не виступаючи
публічно. Але після смерті «кремлівського мрійника», Сталін вийшов на першу
роль і на 30 років встановив у державі режим «єжових рукавиць» за прізвищем
одного із своїх соратників. За правління тирана загинули мільйони українців,
зруйновано десятки тисяч сімей, насаджено страх, параною і рабську покірність
партії. Одночасно були побудовані тисячі заводів, перевершити масштаби
будівництва яких не може ніхто; було створено надпотужний економічний комплекс,
зменшено безробіття, ліквідовано неписьменність і безпритульність. Але тепер
нам здається, що жодні економічні здобутки не можуть виправдати смерть і
катування мільйонів своїх громадян.
Я
умисно не проводитиму аналогій із біографіями керівників України і СРСР тих
часів. І я умисно промовчу про те, яким чином можна навести лад в державі, адже
за це треба заплатити надмірну ціну. Проте занадто багато аналогій
прослідковується, але вже значно у менших масштабах.
Звісно,
опозиція – теж далеко не янголи, але зараз у владі корупціонерів значно більше,
ніж було до 2010 року. І тому дивний характер встановлення законності і
правопорядку з боку правоохоронних органів виглядає більше схожим на показові
процеси 1929-1930 років, аніж на встановлення істини. Працівники культури, які
спочатку «хором» безкоштовно агітували і співали за Тимошенко, зараз так само
«хором» прославляють Президента України. На жаль, жоден з українських політиків
не може нашим «зіркам» вказати на їх продажність так само, як Жириновський
вказав Пугачовій.
Тим
не менш. Наша задача – не проводити паралелі між Йосипом Сталіним і Віктором
Януковичем, позаяк це – покликання істориків. Наше завдання – не допустити
тиранії і встановити такий лад із такими керманичами, в якому було б затишно
жити нашим дітям.
Шкода,
що в Україні немає політиків, які б вчилися не на своїх помилках, а на помилках
минулого. Тирани ніколи не бувають вічними, хоча би тому, що людство ще не
вигадало засобів для вічного життя. І шкода, що цього не розуміла свого часу
Юлія Тимошенко, як тепер не розуміє Віктор Янукович. 5 березня 1953 року стало
історичним днем, який довів, що на цьому світі немає вічних тортур, катів і
таборів. В’язниці колись падуть, репресії скінчаться, однак допоки рабська свідомість,
цинізм і апатія будуть панувати в голова і душах українців, доки політики
будуть боротися за шматок хліба біля трону володаря – доти ми заслуговуємо на
тирана. І не важливо, як звуть цього «сталіна» - він все одно піде.
«…Влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють; що в
кожному випадку, коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ
має право змінити або скасувати її і встановити новий уряд, спираючись на такі
принципи та організовуючи його владу в такі способи, які видаються народу
найдоцільнішими для осягнення своєї безпеки і щастя. Розважність, звичайно,
підказує не змінювати здавна встановлені уряди з дрібних і минущих причин;
згідно з цим цілий досвід свідчить, що людство воліє радше терпіти, поки лихо
стерпне, ніж виправляти лихо скасуванням звичних форм. Проте, коли довга низка
правопорушень і зловживань владою, незмінно спрямована на досягнення тієї мети,
виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тоді народ має право
та обов’язок повалити такий уряд і встановити нову форму убезпечення народу в
майбутньому.» (Декларація Незалежності США).
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.