«Процес чи результат».

Чому ідея проведення соціальних реформ в Україні дискредитована?

Рекорди і реалії

Якщо говорити про соціальний захист населення, суспільство мало цікавлять цифри, що знаходяться на паперах в урядових звітах. Справді, коли береш статистику економічних та соціальних показників, то все виглядає достойно. Уряд звітує про зростання валового продукту, росту щонайменше на 10-12% зарплат, пенсій, усіх видів державної соціальної допомоги. Ці показники демонструються на фоні низького індексу інфляції в Україні: за офіційними даними у 2011 році він склав 104,6%. Один з найкращих показників інфляції за всі роки незалежності, звітує влада.

 Реальне життя дає нам зовсім іншу картину: згідно останнього соціологічного дослідження, яке проводив Центр Разумкова у грудні 2011 року найчастіше (!!!) громадяни України (87,4% респондентів) вказують на різке погіршення у минулому році саме ситуації стосовно цін і тарифів. Парадокс, Уряд хвалиться рекордно низькими показниками інфляції, а 9 із 10 українців говорять про прямо протилежну ситуацію.

За оцінками експертів реальний індекс інфляції в Україні в минулому році складав біля 112 - 115%. І ось тепер, якщо взяти наведені Урядом цифри підвищення соціальних виплат, побачимо, що темпи росту заробітних плат, пенсій та соціальних допомог у 2011 році були меншими ніж реальне зростання цін на основні види продовольства, промислові товари, житлово-комунальні послуги. Відповідно і рівень життя переважної більшості українців у минулому році жодним чином не покращився.

«Концепція змінилась …»

Найголовніше для громадян, що  влада і надалі наполегливо забуває про власні передвиборчі обіцянки. Як і у 2010 році, практично жодна із задекларованих під час передвиборчих перегонів соціальних обіцянок у минулому році виконана не була.

Натомість суспільству була запропонована «зміна концепції» в урядовій соціальній політиці – шлях реформ. У 2011 році Уряд намагався зробити перші кроки - провести пенсійну реформу та реформу системи пільг в державі.

За словами самих урядовців, громадяни не були готові та не сприйняли ці реформи, бо були погано проінформовані про них. Не можна погодитись з цією тезою. Люди чітко усвідомлюють необхідність проведення реформ, а їх несприйняття відбувається якраз через добру поінформованість про ідеологію урядових реформ. У суспільства не було і досі немає відповіді на базові питання: чому всі соціальні реформи здійснюються виключно за рахунок звичайних громадян та малозабезпечених верств населення? Чому ці реформи жодним чином не стосуються самих урядовців, народних депутатів, чиновників всіх рівнів?

Віце-прем’єр Сергій Тігіпко заявляв, що якщо б пенсійна реформа скасовувала систему спецпенсій вона не була б ухвалена. Безумовно, зламати порочну систему спецпенсій не просто: потрібно мати бажання і дуже сильну політичну волю. Бо спецпенсіонери це: самі урядовці, судді, прокурори, «силовики», народні депутати, інші чиновники. І відразу виникають протиріччя: чому для обмеження прав звичайних громадян політична воля в Уряду знайшлась, а для ліквідації системи спецпенсій такої волі не було? Чи може просто немає бажання навести порядок в цьому?

От і вийшло, що вся пенсійна реформа звелась виключно до: підвищення пенсійного віку для жінок на 5 років, підвищення для жінок і чоловіків страхового стажу на 10 років, зміни формули нарахування пенсій (у бік зменшення пенсійних нарахувань), суттєвого погіршення умов пенсійного забезпечення: військовослужбовців, науковців, працюючих пенсіонерів, інвалідів, "чорнобильців", інших категорій громадян.

Той же соціальний віце-прем’єр запевняв всіх нас, що позитивний ефект від пенсійної реформи люди відчують вже в 2012 році. Переконаний, жодних «позитивів» від проведеної пенсійної реформи люди не відчують ні в 2012 році ні в майбутньому. Давайте згадаємо, що конкретно обіцяв нам Уряд під час її обговорення. Перше: у 2012 році провести осучаснення всіх пенсій. Друге: до жовтня 2011 року внести законопроекти щодо легалізації зарплат та «вдосконалення» системи спец пенсій. Третє: у 2012 році дефіцит бюджету Пенсійного Фонду України буде різко скорочено. Крім цього проведення пенсійної реформи мало забезпечити виділення чергового траншу МВФ для України.

Що маємо «на виході»? Нічого! Осучаснення пенсій у 2012 році в  обіцяних обсягах  не відбудеться, урядові ініціативи щодо легалізації зарплат  і далі знаходяться у процесі «обговорення з народом», а про врегулювання системи спецпенсій взагалі вже мова не йде.

Саме цікаве відбувається із бюджетом Пенсійного Фонду.  Якщо відкрити державний бюджет на 2012 рік можна переконатись - дефіцит бюджету Пенсійного Фонду (разом із державними дотаціями) у цьому році передбачено на рівні майже 58 млрд. гривень. Але точно така ж сума була зафіксована у бюджеті 2010 року. То ж ні про яке збалансування та зменшення дефіциту говорити не можна!

Та й тих 58 млрд. за нинішньої складної соціально-економічної ситуації виглядають доволі «оптимістичним сценарієм». Реальний дефіцит бюджету Пенсійного фонду (разом із дотаціями) у 2012 році складе 68-70 млрд. гривень. Та й кошти МВФ наша держава до цього часу не отримала.

Отже, пенсійна реформа в Україні - фактично провалена. Вона не досягла і не досягне жодних позитивних результатів: позитивів від неї не дочекаються як звичайні українські громадяни так і пенсійна система в цілому. До речі, більшість експертів неодноразово попереджали про такі наслідки Уряд  в процесі обговорення пенсійної реформи. Хто з міністрів несе персональну відповідальність за дезінформацію та відвертий обман суспільства під час проведення пенсійної реформи?

Реформи – народу, «еліті» - пільги та достойні пенсії.

Реформа системи пільг в Україні взагалі була зупинена: це була реакція влади на чисельні протести та різку реакцію суспільства на чергові новаторські ідеї Уряду. А іншої реакції суспільства годі було і чекати. Адже Уряд пішов чітко за аналогією із пенсійною реформою.

Все звелось до реєстрації у Верховній Раді України лише двох урядових законопроектів: №9127 та 9516. Першим законопроектом було передбачено переведення "в ручне керування" пільг найбільш уразливих категорій: "чорнобильців", "афганців", дітей війни, учасників та інвалідів війни та ін.. Другий законопроект пропонував обмежити право одиноких матерів на отримання державної соціальної допомоги.

Ще однією новелою «пільгової реформи» Уряду  мало стати запровадження непрямої оцінки доходів українських громадян, що мала «накрити» 2,5-3 мільйони українських сімей (отримувачів допомоги по догляду за дитиною, одиноких матерів, малозабезпечених сімей, отримувачів субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та придбання палива). І лише спільна позиція експертів, громадськості та засобів масової інформації змогла уберегти державу від таких «контрпродуктивних ідей».

Аналізуючи ці урядові ініціативи знов і знов виникає одне питання: невже головною проблемою системи пільг в Україні є чорнобильці, афганці та одинокі матері? Чому уряд знов не помічає «елітні» категорії громадян?

Під тиском громадськості,  Верховна Рада таки постановила обмежити пільги народним депутатам України, але теж в своєрідний спосіб. Пільги обмежили, в основному, колишнім народним депутатам, та й то виключно на 2012 рік. Таким чином нинішні народні обранці на собі ці пільгові обмеження жодним чином не відчують.

Загальний підсумок із проведення «року реформ» невтішні. Такі потрібні справжні економічні та соціальні реформи в Україні не проведені.  Президент України часто наголошує, що реформи гальмуються через неготовність і протидію чиновників середнього та низового рівнів.  Але, все набагато серйозніше: до проведення реформ в Україні не готовими виявилися в першу чергу керівники Уряду, міністерств, інших органів державної влади. Саме їх відвертий непрофесіоналізм та низька кваліфікація  стали причиною провалу реформ в Україні.

Представники влади на різних її щаблях захопились самим «процесом» проведення реформ. Проте, за красивою реформаторською риторикою все частіше проявляються інші очевидні речі: незрозуміла ідеологія їх проведення та відсутність кінцевого результату цих реформ.

Сама ідея проведення реформ в Україні вже дискредитована, і дискредитована не експертами чи опозицією, а в першу чергу недолугими і непрофесійними діями Уряду.  2012 рік – рік парламентських виборів і тому очевидно, що до цього часу про системні реформи можна забути. На перший план вже винесені популістські гасла про «покращення життя та всеосяжне благополуччя українців».

Передвиборча «золота лихоманка».

Старт виборчій компанії дано. На засіданні Уряду 7 березня, Президентом України було виголошено чергові «соціальні ініціативи». Але, всі ми були свідками тенденцій кінця минулого року, коли на три-чотири місяці затримувались всі соціальні виплати – допомоги при народженні дитини, відправлялися в безоплатні відпустки вчителі, лікарі тощо. У 2012 році владі буде дуже важко впоратися, щоб хоча б покрити всі соціальні видатки, які зафіксовані в бюджеті. Тому і повірити в те, що Уряд відшукає неінфляційні десятки мільярдів для фінансування своєї передвиборчої програми, дуже важко.

І це ж вже не перші передвиборчі ідея урядовців,  вже був і законопроект про «оподаткування багатства».  Сергій Тігіпко дав чимало прес-конференцій на цю тему, побував на «живих ефірах» всіх провідних телеканалів України. І ось пройшло чотири місяці, а «віз і нині там» – законопроект до цього часу навіть не внесений для розгляду до Верховної Ради України. Це є підтвердженням того, що замість реального вирішення питань соціального захисту громадян, Уряд займається пропагандою і переніс свою діяльність у інформаційний простір держави.

Прожитковий мінімум, як базова «антисоціальна гарантія».

А що ж реально запропоновано людям. Соціальні стандарти, що зафіксовані у бюджеті 2012 року не відповідають реаліям сьогоднішнього життя. Уряд і надалі продовжує практику штучного заниження як прожиткового мінімуму так і мінімальної зарплати.

За даними самого ж Уряду в липні 2011 року фактичний (у реальних цифрах липня )  прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1180 гривні. Відкриваємо бюджет і що ж бачимо? Прожитковий мінімум для працездатних осіб (як і мінімальна зарплата) на 2012 рік встановлено у наступних розмірах: з 1 січня – 1073 грн., з 1 квітня -1094 грн, … з 1 грудня – 1134 гривні. Таким чином, на той прожитковий мінімум і мінімальну зарплату, що будуть встановлені цього року не реально було прожити вже у липні 2011 року. Це ж саме стосується і розмірів прожиткового мінімуму для інших соціальних груп, зокрема і пенсіонерів.

Прожитковий мінімум – базовий соціальний стандарт. Від його розмірів залежать розміри заробітних плат, пенсій, стипендій, державних соціальних допомог, виплат та компенсацій. Штучне заниження прожиткового мінімуму призводить до «антисоціальних наслідків»: заниження доходів абсолютної більшості українців: працівників, пенсіонерів, студентів, багатодітних родин, одиноких матерів, сімей з дітьми, інвалідів тощо.

Ще один яскравий приклад «бюджету для народу». Навесні минулого року вчителі вийшли на вулиці українських міст і вимагали підвищення заробітних плат, зокрема підняття 1-го тарифного розряду до рівня мінімальної зарплати. Чи виконана Урядом ця вимога у 2012 році? Не виконано, 1-й тарифний розряд буде і далі нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, що грубо порушує чинне законодавство із оплати праці. Різниця у 2012 році досягне 300 гривень. До чого це призводить?

Приміром, з 1 січня учитель І-ї категорії, лікар, науковий співробітник (11-й тарифний розряд) повинен мати посадовий оклад 1073(мінімальна зарплата) х 1,97(тарифний коефіціент) = 2114 гривень, проте насправді їх оклад буде меншим: 773 (закладено Урядом в бюджеті) х 1,97 = 1523 гривень! Як бачимо, лише по окладу недоплата складе біля 600  гривень. Отже, всі працівники бюджетної сфери: вчителі, лікарі, працівники соціальної сфери та інші у 2012 році щомісяця недоотримують (в залежності від тарифного розряду) щонайменше від 300 до 2500 гривень.

Після ухвалення держбюджету на 2012 рік, вже можна стверджувати, що замість анонсованих Урядом підвищень заробітних плат на 20-25 % (500 -800 гривень), реальне зростання зарплат в середньому за рік у бюджетників відбудеться приблизно на 180 - 250  гривень.

«… а вийшло як завжди».

Таким чином покращення реального життя українців і в 2012 році не відбудеться. На жаль, влада вчергове пішла до народу лише з обіцянками «кращого життя», не підкріплюючи ці обіцянки ні відповідним бюджетним фінансуванням, ні жодними іншими реальними справами. Така тактика зрозуміла для передвиборчої діяльності опозиційних сил. Але коли популізмом і демагогією починає займатися вже влада, ось це насправді лякає.