Соціальні ініціативи Президента. Черговий плагіат?

Своїм виступом на засіданні уряду Віктор Янукович, фактично визнав непрофесійність і бездарність соціальної політики, які останні два роки проводила нинішня влада.

Соціальні ініціативи Президента. Черговий плагіат чи продовження курсу «попєрєдніків»?

Побачивши анонс останнього засідання уряду, я не вірив своїм очам. У ЗМІ широко рекламувалося проголошення президентом Віктором Януковичем нового курсу в соціальній політиці під назвою «Соціальні ініціативи президента України». І це справді відбулося — 7 березня, у присутності членів уряду, глав обласних адміністрацій та ЗМІ, президент таки дав старт своїм «соціальним ініціативам».

Після його виступу, прем’єр Микола Азаров майже із сльозами на очах назвав це засідання історичним і неповторним у цілому світі. Міністр соціальної політики Сергій Тигіпко у своїх одах президентові та його «соціальним ініціативам» пішов ще далі, буквально заявивши, що за 20 років незалежності жоден президент ніколи не ставив перед урядом питань щодо такого «покращення життя вже сьогодні», на яке так зачекалося все українське суспільство.

Але весь цей час мене не покидало відчуття «дежа вю». У 2006–07 роках я очолював службу соціальної політики Секретаріату президента України. На початку 2007 року Віктор Ющенко дав своїм службам доручення підготувати комплексний і позиційний документ, який би продемонстрував його бачення майбутнього соціально-економічного розвитку держави. З усього напрацьованого за декілька місяців в секретаріаті президента матеріалу, найбільш зрозумілим, конкретним і якісним вийшов соціальний блок. Тому й було прийняте рішення виділити його в окремий документ, ми детально доопрацювали його, запропонували свій варіант назви і…

22 червня 2007 року у місті Острог Рівненської області президент Віктор Ющенко представив своє бачення соціальної політики держави під назвою… вгадайте з трьох разів… «Соціальні ініціативи президента України»! Ось інформація про це з архівів «Української правди».

За іронією долі, Ющенко доручив виконувати свої ініціативи уряду, який очолював Віктор Янукович. Нагадаємо, посаду першого віце-прем’єра у ньому займав Микола Азаров.

Безумовно, порівнюючи «соціальні ініціативи» двох президентів, можна знайти досить суттєві відмінності. Але якщо взяти будову двох виступів та взагалі двох ініціатив, можна твердо казати про їх явну схожість.

Структура «соціальних ініціатив» Ющенка була приблизно такою:

підвищення прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати,

підвищення оплати праці бюджетників,

покращення пенсійного забезпечення,

збільшення розмірів державної соціальної допомоги певним категоріям громадян,

підвищення престижу професій лікаря, вчителя тощо,

та насамкінець — покращення якості надання медичної допомоги в Україні!

Порівняйте цей план із виступом нинішнього президента, і побачите повний збіг та подібність викладення думок. Нарікати на Віктора Януковича в цьому випадку було б на мою думку некоректно. «Нє царскоє ето дєло» — розробляти ідеї, писати виступи та порівнювати їх із діями попередників. А ось до адміністрації президента, якості її роботи та фаховості персоналу питання одразу виникають. Як таке могло відбутися, що ідеї, виголошені президентом в присутності, без перебільшення, всієї України, виявилися «не першої свіжості»?

Ще раз наголошу. Безумовно, між цими двома «соціальними ініціативами» є відмінності, і вони досить суттєві. Найбільш цікава з них — повернення частки вкладів Ощадбанку, а це вже «соціальна ініціатива» Юлії Тимошенко.

Докладний розбір ініціатив Віктора Януковича спробую зробити якось іншим разом. Але про головну відмінність від «плану Ющенка» вже точно можна сказати. У 2007 році до пакету ініціатив були додані детальні фінансово-бюджетні прорахунки цих кроків.

Щоби не перевантажувати читача цифрами, зазначу лише одне. Це були таблиці з відповіддю на базове питання: а де ж взяти гроші на все це? Над самими ініціативами та їхнім фінансовим забезпеченням тоді, в секретаріаті-2007 працювала досить потужна команда: Олександр Шлапак, Володимир Матвійчук та інші. І баланс доходів-видатків тоді був знайдений ще до публічного проголошення президентом «соціальних ініціатив».

А що ж зараз? Питання, де взяти кошти для реалізації всіх передвиборчих обіцянок чинного президента, просто вибивало із колії основних дійових осіб нинішнього соціально-економічного блоку влади. «На камеру» звучали абсолютно різні за обсягами цифри видатків — від 8 млрд. грн. Ірини Акімової, 16 млрд. грн. Сергія Тигіпка та 24 млрд. від Миколи Азарова.

Як профінансувати такі астрономічні суми? Головний банкір країни якось непереконливо сказав на бігу: «Друкувати гроші не будемо, ні в якому разі». Але по збентеженому погляду було видно інше: «Вже друкували і додрукуємо ще, якщо треба, тільки чекали команди зверху. І ось вже її отримали».

Сергій Тигіпко взагалі почав нести якусь ахінею про додаткові кошти митниці. Чи може хто-небудь нарешті просвітити Міністра соціальної політики, що «гроші митниці», «гроші з податку на багатства» та інші «не страхові» доходи не мають жодного відношення до «страхового» бюджету Пенсійного фонду? Та й сам «податок на багатство» дасть ресурс лише в обсягах 800 млн. грн. на рік (цифри Мінсоцполітики), і забезпечить лише 5 грн. надбавки до кожної пенсії. А де ж взяти ще 95 грн. зі 100, які пообіцяв президент всім пенсіонерам?

Але мене більш за все вражає своїм цинізмом інше. Останні півтора роки від влади ми чули лише одне: «Пенсійний фонд України — банкрут». Дефіцит його бюджету у 2011 році — 58 млрд. грн. На 14 млн. працівників зараз в Україні 13,5 млн. пенсіонерів. «Ні про яке підняття пенсій навіть думати не можемо, катастрофа на всіх напрямах», — казали нам. Тому, робили висновок урядовці, потрібно негайно проводити пенсійну реформу (піднімати на 5 років пенсійний вік для жінок, збільшувати страховий стаж для всіх на 10 років, обмежувати права: працюючих пенсіонерів, «чорнобильців», військовослужбовців, науковців, інвалідів та ін.).

А що ж маємо зараз, у 2012 році? Та все те саме. Дефіцит бюджету ПФ (разом із дотаціями) у 2012 році складає 58 млрд. грн., на 14 млн. працівників в Україні — 13,5 млн. пенсіонерів. Але така «катастрофа» вже не заважає владі напередодні виборів додатково виплатити пенсіонерам по 100 грн. Тоді що заважало почати робити це ще два роки тому, коли дефіцит ПФ був майже у два рази меншим?

По ідеї, відразу після виступу президента на розширеному засіданні уряду, до ЗМІ мав би вийти головний ідеолог пенсійної реформи віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Він мав би заявити про свою незгоду з курсом «партії та уряду», подавши при цьому у відставку. Адже саме він протягом двох останніх років завзято боровся із популізмом «попередньої влади», пояснюючи невідворотність курсу реформ у соціальній сфері. Але ми цього не побачили, почули лише «браво-біс президенту» і гарячі запевнення підтримці «курсу передвиборчого популізму» вже від нинішньої влади.

Своїм виступом на засіданні уряду Віктор Янукович, фактично визнав непрофесійність і бездарність соціальної політики, які останні два роки проводила нинішня влада. І його абсолютно справедливі слова про зневіру людей, про незадоволення громадянами рівнем і якістю життя в Україні є підтвердженням цього. Та й самі «соціальні ініціативи» більше схожі на незграбне намагання зробити «гарну міну при поганій грі», ніж на виважену і далекоглядну соціальну політику владної команди.

А нам вкотре доводиться констатувати факт — у нас в державі нічого не змінилося в ставленні до українських громадян. Про їхні проблеми і турботи влада починає згадувати лише напередодні виборів, намагаючись за допомогою крихітних подачок купити голоси виборців.

Все це ми вже проходили у 2004 і 2007 році. Знаємо, що буде після 31 жовтня: передвиборча щедрість влади після виборів зміниться високими темпами зростання цін на все — від харчів до житлово-комунальних послуг. За кожні 100 грн. добавок пенсіонерам, після виборів влада забере у кожного з нас по 200 грн. (у пенсіонерів в тому числі).

Влада починає (купувати виборців) і виграє (вибори). Чи згодні ми з таким сценарієм розвитку України?