Що таке сімейна медицина і чи бути їй у столиці?

Одразу скажу, що я – не лікар і у медичній справі не розуміюся абсолютно. Але як пацієнт, громадянин і киянин маю декілька думок з приводу «сімейної медицини».

На днях мав честь поспілкуватися із цвітом київської медичної інтелігенції та вислухати їх думки щодо сімейної медицини в столиці та перспектив її розвитку. На жаль, я, як і багато пересічних киян, не розуміємо, що таке та сімейна медицина, про яку нам розповідають, і я не знаю, хто такий сімейний лікар. Саме тому я вирішив спитати про це у світил медичної науки і чиновництва галузі.

Що одразу кинулося в очі, це те, що ані чиновники (включно із міністерством охорони здоров’я), ані заслужені академіки до пуття не можуть пояснити звичайній людині, яка не знайома із медичною термінологією, що ж таке ця модна нині сімейна медицина. Головні лікарі київських лікарень разом із керівниками галузі у КМДА дуже довго і багатослівно можуть розповідати про те, чим це вигідно, скільки коштів вкладено і як поліпшиться наше з вами здоров’я від цього. Проте питання «а хто, власне, такий цей сімейний лікар?» ставить усіх у ступор.

Хочу подякувати Ользі Богомолець, яка чітко пояснила, хто ж такий сімейний лікар і чого саме його не може бути у нас. Сімейний лікар – це людина, яка є членом родини, яка знає, від чого і як померли прадід, дід, яка знає, на що хворіли попередні покоління, які проблеми у них були; це лікар, який постійно наглядає за своїм підопічним, а не лише коли той прихворів. Знаєте, випадки справжніх сімейних лікарів можна було зустріти ще у 1920-і роки, коли йшовши вулицею чоловік зустрічав свого лікаря, той йому радив, що можна палити, а що ні, цікавився його здоров’ям та радив, що і як робити і їсти цього дня або тижня.

Зараз в Україні, зокрема і у Києві, чиновники прагнуть перетворити на сімейних нинішніх дільничих лікарів. Насправді, скидається на те, що держава просто по-модному перейменовує посади, забуваючи про зміну самої суті. Тут доречно провести аналогію із перейменуванням міліції в поліцію у Росії: змістовного нічого не змінилося, у відділках як били, так і б’ють, а поліцейські не стали кращими за міліціонерів. Так само намагаються зробити і в Україні із сімейною медициною, яка кардинально відрізняється від методів роботи поліклінік та дільничих лікарів.

Окремої уваги заслуговує і позиція держави. На жаль, у нас все робиться тільки «згори». Населення у своїй більшості не знає, що і як робиться, адже вирішують все за них. Із сімейною медициною те саме: Верховна Рада і МОЗ вирішили створювати сімейну медицину, але при цьому не запитали думки ані самих лікарів, ані пацієнтів. Чиновники люблять казати, що вони там вирішили щось, а вже медики і громадяни хай самі розбираються, як і що робити і як втілювати у життя програму, яку написали народу «згори». Відповідно, якщо запитати на вулицях українських міст, як люди ставляться до сімейної медицини, ніхто не зможе відповісти обґрунтовано, адже громадськість просто не знає, що це таке і як це. А якщо знає, то може із упевненістю сказати, що в Україні це зробити просто нереально.

Нещодавно голова КМДА зустрічався із керівництвом медичних освітніх закладів, де готуватимуть сімейних лікарів. Підготувати, за його словами, планується приблизно десь до 150 таких спеціалістів. Проблема в іншому: згідно статті 38 Основ законодавства України про охорону здоров'я пацієнт має право на вибір лікаря і лікувального закладу, а щодо сімейного лікаря – то це взагалі справа майже інтимна. У нашому випадку держава чи місто фактично нав’язує випускника вишу, який не має достатнього досвіду і знань, для обслуговування фактично сімейних проблем зі здоров’ям. Питання навіть етичне: якщо це проблеми родини, то чому я маю їх розповідати тому, кого мені нав’язала держава чи місто? Хіба ж це сімейний лікар?

Ще одна проблема полягає у фінансуванні. Сімейний лікар, якщо він дійсно виконує ті функції, про які сказано вище, не може отримувати зарплатню у 2-2,5 тисячі гривень. Якщо сімейний лікар фактично є членом родини і цілодобово опікується здоров’ям і навіть самопочуттям пацієнта, то він має отримувати зарплатню відповідного рівня.

Абсолютною нісенітницею на цьому тлі виглядають дебати щодо амбулаторій сімейної медицини. Вони навіть у столиці не виконують тих функцій, які на них мали бути покладені законом і назвою. Вони як були, так і залишаються у більшості «посередниками» між оперативною допомогою і спеціалістами. А вже про черги в цих амбулаторіях годі й говорити: лікарі приймають по три-чотири години, черги на весь коридор, а здавати аналізи і консультуватися у вузьких спеціалістів треба інколи на іншому кінці міста. Відповідно, повністю втрачається саме поняття «сімейна» і зводиться нанівець весь сенс амбулаторій, в яких людина так чи інакше не отримає належної і потрібної допомоги.

Наостанок хочеться провести для чиновників маленький лікнеп, адже вони самі не знають, скільки витрачено коштів і на що. Доведеться їх проінформувати, адже вони опікуються питання медицини, в яких вони, на жаль, розуміють не більше нашого. 2011 року бюджетом міста Києва на облаштування і оснащення амбулаторій було виділено 44 млн. 837 тисяч гривень. У 2012 році бюджетом Києва передбачено :

-     -          60 млн. грн. – придбання медичного автотранспорту та обладнання для центрів первинної медичної допомоги (у т.ч. амбулаторії сімейної медицини);

-          22 млн. 887 тис грн.  – акушерсько-поліклінічна допомога населенню;

-          12  млн. 229 тис. грн. – придбання витратних матеріалів для закладів охорони здоров'я та лікарських засобів для інгаляційної анестезії;

-          11 млн. 648 тис. грн. – придбання мамографічного, рентгенологічного та апаратів УЗД вітчизняного виробництва;

-          1 млн. 125 тис. грн.  – будівництво амбулаторії сімейної медицини по вул. Козацькій, 67а

-          1 млн. 943 тис. грн.  – будівництво амбулаторії сімейної медицини по вул. Червонопрапорній, 148

-          1 млн. 950 тис. грн.  – будівництво амбулаторії сімейної медицини по вул. Завальній, 1в

-          1 млн. 100 тис. грн.  – будівництво амбулаторії сімейної медицини по вул. Гмирі, 8

-          600 тис. грн.  – реконструкція поліклініки по вул. Зоологічній, 3

-          18 тис. грн. – будівництво амбулаторії по вул. Теремківській, 9.

Хочеться запитати: чи стали кияни за минулий рік, коли було витрачено в нікуди 44 мільйони гривень, здоровішими? Чи відчув кожен із нас покращення медичного обслуговування і чи стали менше хворіти наші діти? А звідси і питання: чи потрібна нам ТАКА сімейна медицина, яка не витримує жодної критики?