Ганні Герман: відсутність мізків – проблема чи насолода?

Радницю Президента України Ганну Герман, не зважаючи на усі перипетії навколо її самої та її роботодавця, можна вважати чи не останнім форпостом думки на «передових рубежах» мисленнєвої війни АП

Є всі свідчення того, що склад клерків Адміністрації, зокрема, оточення Герман, або підбирається кимось, або формується самою нею із цілковитих дурнів. При тому, дурнів малограмотних, неосвічених, із відсутністю ідей та присутністю «волохатої руки» чи грошей.

Так, нещодавно Ганна Герман заявила, що можна легко порівняти середньостатистичну молоду людину у Києві та Лондоні. За її словами, «ні стилем виглядати, ні стилем мислення ці люди не відрізняються між собою. Різниця одна — той, хто живе на Заході, має більші можливості соціального та правового захисту. І це те, що винна молодій людині держава в нас. Все решта є — присутня європейськість у свідомості молодих українців.».

Упевнений, що молоді люди одразу потягнуться до Ганни Миколаївни, як своєї єдиної надії на відміну від «лиходіїв» Табачника, Луцького та інших. До того ж пані Герман права – ми із лондонцями схожі усім, окрім одягу, мови, зарплати, соціального статусу, можливостей, освіти, і навіть ставлення держави до нас. Фарисейство – порівнювати студентів, які отримують місячний дохід 700 гривень і 2 тис. фунтів. Але про молодь – далі.

Відверто кажучи, Ганні Герман явно бракує повної інформації або їй неправильно повідомляють. От візьміть, до прикладу, похвалу Радниці Президента нам із вами: «Громадянське суспільство в Україні розвивається швидкими темпами. Наприклад, взяти хоча б трагічний випадок у Миколаєві. Ви подивіться, як швидко суспільство об’єдналося в захисті прав Оксани Макар. Це говорить про те, що наше суспільство здатне об’єднуватися навколо цінностей — справедливості, співчуття, допомоги.». Проблема полягає у тому, що суспільство не лише об’єдналося в «захисті прав». Воно активно вимагає суду Лінча над ґвалтівниками і злочинцями, позаяк знає, що наші правоохоронні і судові органи можуть за деякий час взагалі звільнити нелюдів, як це сталося із багатьма «мажорами» (згадати хоча б того ж Ландіка). Громадянське суспільство, про яке так люблять говорити чиновники, насправді є квінтесенцією народу, але якщо народ вже хоче «на вилах виносити» владу, то громадянське суспільство так чи інакше ретранслює думки мас. І тут, на жаль для влади і опозиції, громадянське суспільство вже не буде таким інертним, апатичним і безпорадним як за Ющенка: руйнування Андріївського, справа Макар, знущання у тюрмах – все це може, Ганно Миколаївно, призвести до того, що «впаде» не тільки «Бастилія» (Лук’янівський СІЗО), але й переважна більшість нині задоволених собою і своєю співпрацею із громадянським суспільством владоможців.

Повертаючись до питання молоді. За словами Герман, «Молодь сама собі в Україні створить перспективу і створить велику користь своїй державі. Молоді люди думають, що світ їх чекає з розпростертими обіймами, де вони відразу реалізують усі свої мрії. Але світ дуже жорстокий, там сильна конкуренція. Він вільний, але він зайнятий. В Україні, якщо ти маєш досвід функціонування в умовах західної конкуренції, легше досягти успіху.». Дуже гарні слова, особливо, якщо врахувати, що у них наскрізно проглядається відсутність будь-яких обов’язків відносно молоді з боку держави і бізнесових структур. Якщо ж говорити про конкуренцію, то молоді люди в Україні і так вже набагато більш цинічні  і прагматичні, аніж їх закордонні колеги. Тому і боротьба за місця у бізнесі і владі із приходом дійсно молодих за віком, а не за обличчям, людей загостриться настільки, що, знову ж таки, більшості з нинішніх політиків і бізнесменів доведеться доживати свого віку десь в інших країнах, якщо їх туди, звісно, пустять.

Ганно Миколаївно! Не використовуйте молодь у незрозумілих іграх. Згадаймо принагідно хоча б засідання Громадської гуманітарної ради при Президентові України, що відбулося на початку квітня цього року. На нього без будь-яких обговорень та оголошень тишком-нишком запросили помічника нардепа Пінчука Андрія Черних, якого чомусь назвали громадським активістом, двох студентських лідерів та одного із керівників нібито об’єктивної та громадянської організації «Фундація регіональних ініціатив». Для чого їх покликали обговорювати 200-річчя Шевченка – незрозуміло, особливо, якщо врахувати, що до того часу вони вже точно не будуть працювати і діяти там, де діють зараз. Якщо це була профанація з метою привернути увагу молоді і показати, що Адміністрація Президента України готова до співпраці із молодими людьми – ставка програна, позаяк із усіх присутніх тільки Максима Макарчука, як студентського лідера університету Шевченка, знають багато тисяч його ж студентів. Якщо метою було залучити молодь до виборів та прихована агітація через чотирьох осіб – ідея теж заздалегідь провальна. Якщо ж врахувати, що на те засідання ГГР не було запрошено і не були присутні керівники МОНмолодьспорту, то все просто стає на місця. Шкода тільки, що різні інститути влади і конкретні особистості використовують студентів для своїх кулуарних ігор. На жаль, це підкреслює вибірковість та недолугість не лише кадрової, а й банальної гуманітарної та організаційної політики офісу Ганни Герман, адже запросивши лише чотирьох осіб із усього студентського і молодіжного загалу України, при тому не порадившись і не спитавши у самої цільової аудиторії, можна говорити про певні політичні цілі Ганни Миколаївни у боротьбі із Дмитром Володимировичем Табачником.

Безперечно підтримую думку Ганни Герман «щоб змінити владу, яка не подобається, треба йти у владу. І зробити краще. А тоді судити.». Але нюанс полягає у тому, що за красивими словами зазвичай немає нічого. Так само і у цьому випадку. Не розписуючись за все суспільство можу сказати лише про простий випадок із молоддю та дітьми: в Україні є Уповноважений Президента України з прав дитини. Звісно, це європейська практика, все зрозуміло. Але чому у нас немає Уповноважених хоча б когось із прав молоді, прав інвалідів, прав жінок? Можливо, це крамольні речі, але про дітей все-таки є кому турбуватися: батьки, опікуни, установи тощо. А хто турбується і займається безкомпромісно проблемами студентів, людей з обмеженими фізичними можливостями, жіноцтва, ба навіть тварин? Чи для держави достатньо двох абсолютно непрацюючих посад двох непрацюючих Уповноважених: з прав дитини і прав людини? Якщо вже відкривати «скриньку Пандори» із уповноваженням громадських діячів на захист прав та інтересів суспільства чи його верств на найвищих рівнях, то треба робити це не вибірково, а повсюдно і однаково.

Стосовно кадрового потенціалу. Не секрет, що в Адміністрації (Секретаріаті) Президента України завжди працювали одні з найкращих. Тепер ситуація змінюється: з АП кадри «біжать». Чого вартий тільки «відтік мізків» від Радниці Президента Ганни Герман, адже більшість спеціалістів, які пішли від Ганни Миколаївни, зазначають, що змінюється стиль керівництва і завдання, а розумова діяльність наразі взагалі не у пошані. Деякі аналітики і журналісти скаржаться на те, що АП перетворюється на «болото» замість потужного мозкового центру, а якісний аналітичний і стратегічний продукт стає непотрібним. Це можна прослідкувати навіть за підбором кадрів у самій президентській команді, адже нових облич – немає, а ті, що інколи з’являються, є витягнутими «з-під столу» і «заяложеними» попередніми своїми ж помилками чиновниками. Повертаючись до теми молоді, нагадаймо Ганні Герман про те, що у самій Адміністрації Президента України чи Секретаріаті Кабінету Міністрів України не працює жодної молодої людини хоча би через те, що критерії відбору наджорсткі, а ті, хто дивом опинився там, досягли цього не завдяки своєму розуму чи праці, а більше дякуючи близькості до тих чи інших людей та рекомендаціям у вигляді грошей чи зв’язків. Навіть оголошення про вакансії у вищих керівних органах ніколи не оприлюднюються, бо на ці місця вже давно стоїть черга «своїх». Тому і виходить, що замість креативних команд, які були у Піночета і є у Саакашвілі, ми маємо у владі Політбюро ЦК КПРС, яке зміниться або із кардинальними змінами в державному устрої (як це було із СРСР), або просто зі смертю усіх нині правлячих «стовпів державності і думки» (Брежнєв і його команда). Не оприлюднюючи особистої інформації, скажу лише, що деякі представники АП відверто знущаються над ініціативами громадськості, пропонуючи обговорювати їх із Дмитром Табачником чи іншими чиновниками, яких Банкова відверто недолюблює і може публічно «розмазати по стінці». Складається враження, що у АП сидять мудреці, з якими Печерські святі чи будь-які інші мислителі минулого не можуть зрівнятися, адже нинішні владні мужі настільки високоморальні і розумово розвинені особистості, знають на світі більше, аніж написано у всіх енциклопедіях, що їм не потрібні думки чи ідеї нікого, окрім себе.

Дозволю наостанок обмовку. У гуманітарній команді Президента України – криза. Це видно навіть із того, що ініціатив у цій сфері дуже мало, громадянським суспільством чомусь займається юрист Ставнійчук, а Ганна Герман навіть на президентському сайті з’являється із новинами чи повідомленнями тільки тоді, коли про це за декілька днів до того сказав громадський діяч. Так, в АП гарно поставлена інформація, але часом крадіжка ідей і цілих висловів просто стає дикою. Усі були б раді, якби АП і особисто Ганна Герман не лише говорили правильно услід за активістами, але й робили щось. Приклад: 26 числа молодь заявляє на всю державу про проблеми зі стипендіями, минає два дні повної мовчанки і апатії з боку влади, аж ось 28 числа з’являється коментар Радниці Президента України Ганни Герман з того самого питання і майже тими самими словами. Або стаття, в якій нових політиків і молодь названо не політтехнологічними продуктами, а вже через тиждень на великій прес-конференції Ганна Герман тими самими словами, тими самими думками описує свого патрона – Віктора Януковича. Невже у президентській команді так туго із ідеями і креатином, що доводиться красти думки і слова у лідерів громади? Якщо так, то чому немає діалогу і чому немає відповідальності? Звісно, як завжди, ці питання лишаться без відповіді, із верхніх ешелонів влади буде і далі постійний відтік спеціалістів, а державне управління зможе стати оновленим і професійним тільки тоді, коли у владі й опозиції не залишиться нікого старшого 45 років і з відмітками про депутатство чи керівництво політикою у трудових книжках. Сподіваймося, друзі, що ми до цього часу доживемо і сколихнемо цей «застій»!