5 кроків до процвітання нації

Що робимо не так, чи робимо взагалі хоч щось...?

Українська економіка є однією з найперспективніших в світі, і одночасно найвідсталішою на сьогоднішній день. Сорок п'ять мільйонів населення, родючі грунти, багатющі корисними копалинами надра, а головне розміщення в самому центрі Європи, здавалося, мали б стати козирем в руках нації, що стала на шлях самостійного розвитку.

Проте уже скоро країна відсвяткує свій двадцять перший день народження, але окрім символічної дати, нам не має більше чим похвалитися. Передостаннє місце в Європі за рівнем життя - випереджаючи лише Молдову; найвищі показники смертності - позаду лише Африка, в поєднанні із бюрократією, корупцією, а також відсутністю демократії та свободи слова перетворюють Україну на аутсайдера всіх світових процесів.

В чому ж ми помилилися обираючи власний шлях? Що ми робили і робимо не так? Усі знають приказку: "Краще зробити крок назад, щоб потім ступити два вперед", але схоже в Україні цей вислів трактують по-своєму - "Два кроки назад, аби один вперед". Невже українські можновладці ще й досі не можуть зрозуміти усю складність і одночасно простоту процесу розвитку держави, який грунтується на засадах відкритості та послідовності...?

Протягом уже двох десятків років "найкращі" українські уми намагаються побудувати міцну державу. Але нажаль, результат поки не помітний, або він також сховався в тінь, як половина вітчизняної економіки. Важко сказати, чи в Україні не вистачає кваліфікованих кадрів, чи просто ці фахівці не мають реального впливу, підпорядковуючись особам далеким від реального стану речей, проте чітко зрозуміло, систему необхідно змінювати, і чим скоріше станемо на шлях цивілізованого розвитку, тим швидше зможемо відчути весь смак переваг, які подарувала нам Незалежність!

Введення в 1996 році в обіг гривні знаменував новий етап для розвитку української економіки. Адже стабільна національна валюта - запорука ефективного розвитку держави. Протягом перших років свого існування гривня дійсно продемонструвала стабільність та виконувала усі поставлені на неї завдання. Але нажаль ця ідилія проіснувала не довго, і уже в 2000 - их роках ще не до кінця зміцніла європейська валюта перетворилася на інструмент маніпуляції, використовуваний владою для задоволення власних потреб.

Різкі девальвації не просто підірвали довіру до національної валюти з боку населення, але й відлякали усіх потенційних іноземних інвесторів, залишивши Україну один на один із величезною кількістю проблем, що наче лавина накрили нашу економіку. Протягом десятка років політики намагаються хоч якось прикрасити реальний стан речей, час від часу вдаючись до "популярних кроків", то збільшуючи державні витрати, то виплачуючи вклади СРСР. але нажаль така політика "стимулювання" попиту завдавала непоправної шкоди, розкручувала пропелер інфляції та ще більше гальмувала процес і так нешвидкого росту.

Постає питання: "Що ж реально треба робити, щоб розірвати це замкнене коло неефективної економічної системи?" Пропоную вашій увазі "5 кроків до процвітання нації", заходи, які допоможуть стати на шлях розвитку, і подолавши всі труднощі нарешті заявити про себе, як про сильну європейську націю.

1. "Стимулюй пропозицію, а не попит". стимулювання попиту є досить ефективним методом для розвитку економіки, але скажімо десь в США, проте аж ніяк не в Україні. Всі розуміють, що багата нація та, яка може забезпечити себе всім необхідним, або принаймні має есклюзивний товар, який необхідний всім, як от нафта, газ чи скажімо американський долар. Нажаль усе перелічене вище також дефіцитне в Україні. Отже залишається один варіант - розвивати всі галузі народного господарства, забезпечуючи попит за рахунок внутрішнього виробництва. 

З однієї сторони виходить, що простіше надрукувати додаткові гроші і роздавши їх людям сприяти збільшенню попиту, але оскільки ми торгуємо із багатьма країнами, то частка внутрішнього попиту покривається також іноземними товарами, особливо якщо вони кращої якості. Отже пряме стимулювання попиту через емісію не має реального ефекту для нашої економіки. Проте зауважу, що така політика проводиться в нашій країні з початку Незалежності. Можливо наста час зрозуміти, що стимулювати потрібно виробників, заохочувати до збільшення виробництва, покращення якості товарів, розширення асортименту, а не покупців, які в будь-якому випадку мають безмежні потреби.

2. "Кредитуй реальний сектор економіки". Навіть діти сьогодні знають, що коли не вистачає грошей, то можна взяти кредит. В Україні ж кредит взяти простіше ніж скупитися в супермаркеті, але ж чи має такий кредит економічний ефект. Теоретично кредитування стимулює розвиток економіки, але якщо кредит просто "проїдається" чи скажімо витрачається на купівлю іноземних иоварів, то ефективність такого кредитування для вітчизняної економіки рівна нулю, адже не містить під собою економічного підгрунття. Простіше кажучи ми скоріше стимулюємо іноземну економіку ніж власну. кредит повинен братися за умов, що використані гроші принесуть дохід, а не просто будуть використані на споживчі потреби. проте якщо і будуть використані на купівлю товарів, то за умов, що це вітчизняні, а не імпорт.

3. "Вкладай в інфраструктуру". Якісні дороги, просторі аеровокзали, швидкісна залізниця - це не просто ознака розвиненої країни, а основа для подальшого процвітання держави. Згадайте найкращі роки для США, Німеччини, Франції, Великої Британії і навіть комуністичного СРСР. Це періоди масового будівництва, коли досягається максимальна зайнятість, а населення отримує в результаті комфортну інфраструктуру. крім того саме будівництво було в усі часи двигуном прогресу. Подивіться на Китай та індію - мало не щодня в них зводяться нові хмарочоси, про які в сучасній Україні навіть не мріють, їхні поїзди вже давно їздять зі швидкістю 300км/год., а економіка росте понад 8% щороку!

4. "Видатки з доходів, а не доходи з видатків". В Україні досить популярним є фінансування зростання пенсій чи зарплат держслужбовців за рахунок позичених коштів. Уряд бере позички на десятки мільярдів гривень аби "догодити" населенню збільшуючи на 10-50 грн. їхні доходи. Але чи має така "давальницька" політика економічний ефект ? Так має, але не зовсім позитивний, а якщо точніше то інфляційний. Реально ці кошти не змінюють благополуччя громадян, а от державі кошти рано чи пізно віддавати прийдеться. 

Чи не ефективніше позичені мільярди вкладати в будівництво метро чи платних доріг, які від своєї діяльності можуть принести дохід. І лише отриманий після цього прибуток направляти на державні видатки...?!

5. "Вкладай в освіту та в медицину". Не має нічого ціннішого за знання та здоров'я. Якою б розвиненою не була країна, якщо вона не вкладає кошти в розвиток освіти - вона приречена на занепад. І якими б комфортними не були кліматичні умови чи сильним здоров'я нації - без розвитку медицини все може бути зведене на нівець. 

Можна мати хороших спеціалісті, але жодного фахівця, можна вірити вітцизняному лікарю, але в цей же час їздити лікуватися закордон... Жодні технології не створюються просто так, так само як і ліки не виникають з нічого. В сучасному суспільстві краща зброя не та, що знищує ворога, а яка переводить його на твою сторону, а цього неможливо досягти без необхідних знань.

Теорія без практики - лише здогадки, але і не всі теореми потребують доведення. Сучасна українська економічна школа має, що запропонувати, щоб вивести суспільство на новий щабель розвитку. Варто лише повірити у власні сили, і скинувши кайдани минулого, зробити крок назустріч світлому майбутньому.

 Шевчук Ярослав