Українська Суперідея і Український Суперпроект

- Єдино можливий позитивний Стратегічний Чинник, який об'єднає всю українську націю.

З 1991 року, з моменту референдуму про державну незалежність України, жодній з політичних сил так і не вдалося об'єднати навколо своїх ідей і проектів хоча б 80% громадян України.

Сьогодні, перед виборами Верховної Ради України, які є насправді вирішальними у долі українського народу і визначають подальший шлях розвитку України і всього українського суспільства, є сенс коротко проаналізувати успіх українських національних сил у згуртуванні української нації під час референдуму про державну незалежність 1991 року.

Це необхідно для того, щоб:
1. Визначити стратегію і тактику об'єднання громадян України в новий загальнонаціональний масовий рух(партію), який єдиний може змінити ситуацію в Україні на користь українського народу.
2. Активізувати і використати у виборчій кампанії 2012 року мотивації всіх сегментів українського суспільства.

Насправді в новітній історії України було лише три епізоди консолідації української нації – це:
Перший - Референдум про незалежність України, який об'єднав 91% громадян України
Другий – вибори мера Києва Олександра Омельченка, які об'єднали до 76% киян.
і Третій – вибори Президента України 2004 року, які об'єднали більше 51% громадян України, але поляризували українське суспільство.

Ідея Проголошення незалежності України на початку 90-х років насправді була для тогочасного українського суспільства Суперідеєю і Суперметою.

Суспільству було навіяно думку, а активні учасники проголошення декларації про незалежність України щиро вірили, що достатньо отримати незалежність і всі проблеми українського суспільства будуть вирішені "одним махом".

Тоді неважливим було те, що для досягнення Супермети і практичного втілення Суперідеї, потрібно було мати Загальнонаціональний проект "Україна" – Український Суперпроект і програму, стратегію, тактику і сценарій впровадження в життя цього Суперпроекту.

На початку 90- х ніхто і наближено не знав, якою має бути модель нової державної системи України, яка стратегія, тактика і сценарій необхідні для побудови Нової України і для того, щоб вирішити проблеми, які охопили пострадянську Україну. (Це стосується і сьогодення – існуючі політичні партії і суспільні громадські рухи та об'єднання теж не знають, Що Робити.)

Ніхто не знав, яким шляхом йти, щоб побудувати Україну такою, яка збереже те, позитивне, що залишилося від УРСР, і покращить, а не погіршать життя кожного українського громадянина.

Нажаль, було обрано негативний, деградуючий шлях розвитку, який, замість наступного еволюційного етапу позитивного розвитку України, відкинув її в епоху дикого капіталізму, а сьогодні в Україні з розмахом реставрується монархія і неофеодальний державний устрій.

Але в ті часи, на фоні пустих полиць магазинів, кризи платежів, повного зубожіння 87% громадян СРСР, зростаючого масового протестного українського національного руху в кінці 80-х і початку 90-х років, здавалося, що будь-який шлях розвитку буде кращим, ніж нескінченне животіння і відсутність перспективи.

В серцях українців ще жевріла віра і надія на краще майбутнє і позитивні зміни.

Ще жила мрія про нове справедливе суспільство, хоча ніхто не мав і уяви, яким це суспільство має бути.

Головним рушіями всенародного об'єднання навколо ідеї державної незалежності стали міфи та ідеологеми:
− Україна виробляє 40% ВВП Радянського Союзу, годує увесь СРСР, і якщо стане незалежною, кожен українець буде добре жити,
− відродяться старі підприємства і побудуються нові.
− з'являються нові високооплачувані робочі місця,
− приватизація зробить кожного українця багатим власником.

Незважаючи на явний популізм цих міфів, потрібно зазначити, що вони відображали ментальну основу Української Національної Мрії про краще, заможне, вільне життя, про господаря у власній хаті.

Були використані міфи, які впливали на українських громадян сегментарно, у відповідності до очікувань, потреб, мрій, інтелектуального, світоглядного, духовного, етичного та морального рівня розвитку представників всіх соціальних груп українського суспільства.

Наприклад, міф про золото гетьмана Полуботька, яке, немов, зберігається у англійських банках і буде передано Україні у разі проголошення її незалежності. І політична "національна" "демократична" еліта тих років обіцяла, що поділить це золото між всіма громадянами.

Широко були застосовувані і наступні ідеологеми і міфологеми:
− Європейський курс розвитку вирішить всі проблеми.
− Європейські цінності змінять життя українців на краще (Цю ідеологему і сьогодні широко експлуатують всі політ. сили)
− Тільки капіталізм зробить кожного громадянина справжнім господарем свого життя,
− Тільки ринкові відносини відродять Україну,
− Національна економіка "засипле" Україну новими товарами власного виробництва.
− Буде проведена справедлива приватизація,
− Прийде ефективний господарник,
− В Україну прийдуть закордонні інвестиції.
− Будуть створені всі умови для вільного підприємництва.
− Багаті будуть турбуватися про бідних.
− Та безліч інших ідеологем та міфів.

Ефективність цих міфів, міфологем та ідеологем можна пояснити ще й тим, що до 1991 року українці ще не були розчаровані зрадами своїх "обранців" і пограбуванням країни, яке відбулося у подальші роки, українці ще були політично наївними і вірили у чесність і розум тих, хто йшов на політичні "барикади" і боровся з комуністичним режимом. Українці сподівалися на когось і очікували "манни небесної" з рук тих, хто кинувся грабувати і рвати Україну.

Окрім того, проти політично недосвідчених українців був використаний увесь спектр політичних, економічних, соціальних, ментальних, національних, психологічних маніпулятивних технологій та методів впливу.

Тоді всі ці "know-how" спрацювали і мали вплив аж до 2004 року, включно, коли українці голосувати просто За "Так !".

Але сьогодні ми "маємо те, що маємо" – зраджений, розчарований, пограбований, безправний український народ, зруйнована економіка України, системна загальнонаціональна криза у всіх сферах державної діяльності, антинародна влада.

Перестали працювати міфи про "гарного царя" та про привладних вічних "борців" за народне "щастя". Українські громадяни розчарувалися в "опозиційних" лідерах і їх політ. силах.

Вже дискредитували себе ідеологеми і міфологеми, на яких вибудовувалася існуюча антинародна, злочинна державна система.

Всі, без виключення, існуючі в Україні політичні сили, в тому числі і опозиційні, вичерпали себе ідеологічно, політично, технологічно, іміджево, комунікативно, міфологічно, інтелектуально і світоглядно.

Тільки один раз, на виборах мера Києва у 1999 році, опозиційні політичні сили змогли об'єднати до 76% киян навколо кандидатури Олександра Омельченка.
Але це об'єднання було скоріше протестом громадян проти антинародної політики влади і проти антинародних кандидатів, яких нав'язувало кучмівське оточення киянам.

Ніяких фундаментальних ідей не було запропоновано.
Як і в 1991 році, у 1999 році в київську громаду було вкинуто міфи:

− про європейський Київ з Омельченком,
− про Омельченка "професіонала" і "господарника".
− про наведення порядку у житлово-комунальній сфері Києва,
− про чисту воду для киян.
− про відродження храмів в Києві і його рідному селі.
− про "набожність" самого Омельченка.

Тобто у месиджах до виборців було використано мотиваційні "маяки" і індикатори, які відповідали очікуванням і сподіванням киян.

Одночасно з цими міфами були застосована технологія підкупу пенсіонерів через одноразові виплати "від Омельченка" з бюджету київської громади. Омельченко купував собі голоси за рахунок кожного киянина.

Цю технологію у подальшому застосував наступний "мер" Києва Черновецький.
А сьогодні на парламентських виборах 2012 року її використовують і провладні кандидати.

Споглядаючи двадцятирічну історію незалежності України і аналізуючи сьогоднішній стан української держави, у психічно адекватних громадян виникає запитання: "Невже і на цих виборах Верховної Ради України 2012 р повторяться попередні примітивні технології, знову не буде змінено політичну "еліту" і все залишиться по-старому?

Купка привладних покидьків, які дограбовують і доруйновують Україну, залишаться самозваними панами, а 45 мільйонів українців – безмовними, безправними, рабами і жебраками?".

Сьогодні, щоб кардинально змінити ситуацію в Україні на краще, потрібно вирішити дві ключові стратегічні задачі:

По-перше,
Потрібно оновити український парламент і всю вертикаль влади - Провести до Верховної Ради пронародних кандидатів.

Хто ці пронародні кандидати?

Це не ті пристосуванці з так званого "демократичного" табору, які перебувають в українському парламенті чи при владі всі 20 років.
Це і не ті, хто вправно перебігає у нові рейтингові партії та об'єднання і змінює свій ідеологічний колір. в залежності від поточної політичної кон'юктури.

Прогресивними силами України і опозиційними засобами масової інформації поширюється, а українськими громадянами підтримується думка, що це мають бути перевірені, порядні, чесні представники української громадськості, громадянських суспільно-політичних об'єднань, рухів і представники позапарламентських проукраїнських політичних партій, які не заплямовані злочинами проти українського народу, держави і прав людини.

Це мають бути люди з прогресивними поглядами, чіткою і твердою проєвропейською громадянською позицією і системою цінностей.

По-друге,
Вже повинна з'явитися і має бути презентована Українська Суперідея і Український Суперпроект, які обґрунтують і забезпечать Власний Український Шлях розвитку України.
(Адже кожна розвинена європейська країна має свій Власний Шлях Розвитку, який ґрунтується на національних особливостях та ресурсному потенціалі цих країн, а не на змавпованому досвіді інших країн, як це пропонують Україні наші псевдодемократи)

У 1991 році українців об'єднала "Суперідея" – державної незалежності України.

Сьогодні українців об'єднає тільки Суперідея, яка забезпечить шлях побудови нової цивілізаційної справедливої економічно, науково і технологічно розвиненої, багатої, насправді демократичної і незалежної правової України.

Саме Суперідея є відповіддю на споконвічне запитання кожного українця і всього українського суспільства, як стати багатим і успішним господарем у своєму домі.
І саме Українська Суперідея є втіленням Української Мрії.

Але на сьогодні, як і останні 20 років поспіль, ще не оприлюднена Українська Суперідея, яка має бути захопливою, але реально досяжною, фундаментальною і одночасно прикладною, такою, що може бути втілена вже у коротко- і середньострокові періоди, і яка об'єднає не менше 76% - 87% громадян України.

В української "опозиції" нема і Українського Суперпроекту, який на прикладному рівні забезпечить практичне втілення Української Суперідеї.

Сьогодні старі міфологеми, ідеологеми, ідеї і існуюча державна система вичерпали свій позитивний потенціал, а нових не синтезовано і не запропоновано ні опозиційними силами, ні громадськими рухами.

І все ж, незважаючи ні на що, українці свідомо чи підсвідомо очікують на свою народну Суперідею і свято вірять, що вона буде насправді втілена в життя.

P.S. Використовую складову частину "Супер", щоб підкреслити цивілізаційну новизну стратегічного інтелектуального продукту, який має бути запропонований Україні і який єдиний сколихне, об'єднає і підштовхне на активні дії всю українську націю.