Роздуми про "нових" та "оновлених" рятівників потопаючого політичного класу
За 20 років демократичних поневірянь, український народ так і не зумів
знайти політиків, які б заслуговували всенародної поваги. Тривалий період
псевдодемократичного правління сформував у свідомості громадян стійку недовіру до
політики та політиків. А відстороненість та аполітичність суспільства,
помножені на корумпованість та неефективність правлячого класу значно знижують
шанси молодого покоління жити в європейській Україні.
Знайти винних у сучасній політичній ситуації вкрай важко. Більш ніж очевидним є лише той факт, що
відповідальність однаковою мірою лежить як на політикумі, так і на суспільстві,
яке обирає собі правителів. Однак складається враження, що політиків така ситуація
влаштовує більше, ніж суспільство. Чи змінять
її нові обличчя в списках прохідних партій? Чи принесуть з собою актори,
письменники та спортсмени нову якість політики? Спробуємо пошукати відповідь на
ці питання.
Спочатку розглянемо логіку функціонування політичних процесів в країнах, де
присутні принаймні формальні ознаки демократії.
Отже, політичний процес передбачає наявність двох необхідних складових, які
визначають його зміст. Перша – це політики, тобто актори, які мають політичні цінності
та інтереси, і діють з метою реалізації політичних цілей. Друга – правила гри,
які визначають можливі варіанти поведінки політиків. Суперечка з приводу того,
яка складова має більшу вагу, в середовищі науковців та аналітиків, досі
залишається відкритою. Однак, одна закономірність, яка виникла у ході цієї
дискусії, сьогодні не викликає сумнівів ні у кого. Справа в тому, що довгі роки
досліджень процесів демократизації та неоднозначність кінцевих результатів
цього процесу, вказують на те, що демократія виникає як опосередкований
результат політичної боротьби. В ситуації, коли подальша політична боротьба
може призвести до повного знищення однієї зі сторін, і жодна зі сторін не має
впевненості у кінцевому результаті цього процесу, виникає потреба узгодити такі
правила гри, які забезпечать не тільки виживання того хто програє, але і
можливість реваншу. Саме в такій ситуації і виникає демократія. Іншими словами ця аксіома звучить так –
демократія призводить до появи демократів, але не навпаки.
А тепер подивимось на українські реалії. Логіка всіх політичних сил –
старих, нових, і ненароджених – зводиться до того, що саме нові лідери –
моральні, чесні та порядні - принесуть Україні демократію. При всій повазі до
унікальності українського випадку та процесів демократизації в нашій країні, в
таку перспективу я не вірю. Шевченко, Матіос, Ступка, Княжицький, Монтян, Усов
та ще з десяток професіоналів та моральних авторитетів не зможуть змінити
правила гри в українській політичній системі. І навіть не тому, що в парламенті
вони будуть представляти різні політичні
сили. Просто рішення про їх участь у списках чи по мажоритарці приймалося тими,
хто давно міг змінити ці правила. А от питання, чому вони не були змінені і
кому з цього яка користь, залишається відкритим...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.