Депутат засоромився відповісти на питання про зраду Тимошенко.

Можете вставляти любе призвище депутата- кандидата- тушки в написане. Якщо таке ще не відбулось, то скоро відбудеться.

Простеньке запитання журналіста на організованій місцевою владою зустрічі виборців з депутатом врУ, а тепер знову ще і кандидатом в депутати до тоїж врУ ввело того депутата-кандидата в повну розгубленість і паніку, та так, що довелося викликати міліцію.

Міліція повинна була розібратися, як же це посмів журналіст такому шановному та замажному кандидату ставити таке незручне запитання, і тим самим вводити його в стан глибокого когнітивного дисонансу. На щастя, міліціянтам таких слів ніколи не вимовити, а тим більше не вивчити. Тому той журналіст усе ще досі на свободі і поки непобитий.

Спробую сказати про саму ту подію, яка, вже сміливо треба сказати - скоро стане типовою по всій державі. І справа тут зовсім не в журналісті та його запитанні, а в реакціїї виборців.
Та й питання, скажімо, було найбільш безневинним з тих, які можна було б задати тому кандидату. Його запитав журналіст, мовляв тебе обрали люди під прапорами БЮТу в 2007, але ти, мила людина, як тільки но добрався до жаданого крісла в залі під скляним куполом, не спитавши у тих, хто тебе обирав, перейшов під прапори партії регіонів. Не соромно? А тепер знову до вр на наших плечах хочеш влізти?

Таке запитання мав би поставити кожен з учасників того зібрання. Але нажаль не поставив ! А що ж насправді сталось ?. Журналіст прийшов на зустріч кандидата з виборцями і задав питання. Ну, журналісти для того і ходють по зустрічам різним, щоб ставити свої питання, а як же інакше. Робота у них така.
Звісно, що це питання не сподобалось кандидату до врУ, але здивувала і реакція частини присутніх на зібранні. Зібранці категорично не побажали почути відповіді того депутата, який зрадив їм же в 2007році, а тепер знову хоче до корита врУ, але вже з регионалами.
А в залі почалося таке, ніби в будинок культури увійшов не журналіст, а шахід з гранатою !
Тут цікаво ще й інше: одне питання розвело всіх присутніх по різних кутах. Давайте поглянемо.
У першому куті, звичайно, сам депутат, він же тепер знову кандидат. З нього й почнемо. Чомусь, він сильно занервував через те, що все пішло не так гладко, як він сподівався та припускав. А сподіватись у нього були всі підстави. І він, між іншим, за ці сподівання неслабо виклався, в плані грошей. Два дні селянам той кандидат робив (правда не своїми руками ) свої "добрі справи" - роздавав цукор, зерно та ще чого поїсти. Селяни були дуже задоволені та вдячні. Ще б пак, адже вони не балувані у нас, селяни-то. Небагато потрібно, щоб люди зраділи їжі. І вже ситі селяни, на зустрічі з тим кандидатом в будинку культури по задумах організаторів цієї зустрічі, повинні були любити кандидата в депутати, тим більш, що ще мала заспівати на халяву якась зірка зі столиці.
У переляканому стані люди зазвичай говорять правду. Наш кандидат не виключення. І ось тут увага: слуга народу гнівно запитує у журналіста: «Хто вам платить!?» Він саме обурювався, тому, що в залі повинні були знаходитися тільки ті журналісти, яким платить він.
І так, у другому кутку журналісти, не прості, а придворні. Вочевидь вони вирішили, що можуть розраховувати на премію за особливу старанність і кинулися на колегу - штовхали , кричати, хапали за руки. Як це він посмів зі своїми питаннями та до кандидата! Мовляв, це наш депутат ( і ми його тут доїмо ). Панове журналісти, якщо ви вже так відверто лижете зади владі та олігар-хам, то хоча б не чавкайте, це ж не пристойно.
З тим депутатом для підтримки приїхав і відомий "телевізійний" діяч. Мабуть він був найбільш адекватна людина в тому замкнутому просторі, і тому спробував заступитись за журналіста. Хоча він і приїхав на сцену Будинку культури у складі агітбригади за кандидата, але як столична та освічена людина не зміг спокійно дивитися як крутять руки журналісту тільки за те, що той задав одне питання. Гість спробував перестерігти частину розгніваних селян. Натовп того гостя мало не лінчував. Йому потім ще довго в мікрофон довелося повторювати, що він "свій".

В третьому куті нервували та гризли ногті представники влади та міліціянти, які в силу своїх обмежених розумових можливостей не могли прийняти для себе хоть якесь рішення. На них не варто витрачати літери.

В останьому куті - селяни. За кіло цукру вони готові вбити кожного, хто не подобається їх "поміщикові-добродію".Так вже наші селяни "виховані", що обов'язеово мусить бути у них "поміщик", а чи то голова колгоспу, чи депутат-кандидат, яка для них різниця. Головне щоб думав про них.

А чи можно звинувачувати селян? Вони живуть у злиднях, харчуючись тільки тим, що виростять самі. Ні роботи, ні допомоги. Поки таки законотворці, як цей депутат-кандидат сидять у в.раді, владі буде вигідно тримати людей напівголодними. Щоб раз на п'ять років, не витрачаючись сильно - кіло цукру, мішок пшениці - і тобі вже цілують руки. А це не дорого за таке задоволення.

Гени рабів не дозволяють тим селянам в собі генерувати питання типу «А чому це так? Ми тебе обирали як представника Батьківщини, а ти став "тушкою" ригоаналів, і тепер знову хочеш щоб ми тебе обрали? » Але гени рабів лише змушують нахилити голову, сапу в руки і на плантацію, працювати на пана депутата-кандидата. Що б він потім прийшов, забрав у вас все, дав пакет гречки і до вас прийшло щастя та вічна вдячність.
Гени рабів - це не добре і не погано. Це так є, тут нічого не поробиш. Якщо при одному вигляді чиновника від влади або депутата-поміщика у вас тремтять та підгинаються колінки, якщо виникає дике бажання прислужитися, не стримуйте себе - НА КОЛІНА.
Шкода тільки що ми маємо бачити це ваше приниження.