А село гуділо та гуляло. Барин приїхали.

Це все правдиво, і сталось в одному з сіл.

Село гуділо як розбурханий вулик вже три дні.
Таке стається кожні два-три роки.Три дні в два роки село завжди гуде!. Спочатку поміщик, що мешкає далеко в столиці, привозили та роздавали подарунки під вибори нібито від себе. А через два рокі поміщик вже роздавали селянам те що перепало поміщику від свого барина на вибори, бо барин того поміщика теж був добрий і селяни бачили його часто по телевізору, а тому любили може навіть більше ніж самого поміщика.. Апогеєм благодаті поміщика завжди була зустрічь, де він любив своїх селян та концерт. І так воно собі вертілось як земля навколо сонця, що селяни звикли та з нетерпінням чекали наступної зустрічі, як зимою чекають на літо. Поміщик селян не шибко балував, але вони були раді і тій його любови та увазі. Коли поміщику було добре, особливо після вдалого пролювання, то він привозив в село якогось артиста з міста, який співав селянам різних пісень задарма. На сумних піснях сільський люд потихеньку плакав в хустки та рукави і мовчки любив свого поміщика та його барина. Селяни ніколи не задумувались над "кількісттю продуктів" які отримувала від поміщика та співаюча знаменитість за свої виступи перед ними.
Два перших дні селяни по списку своїх душ ортримували від приказчиків поміщика те, що перед тим поміщик, їхніми ж руками та горбами виростив на селянских пайових землях і забрав собі. В подарункових сумках були гречка, пшоно, рис та інші крупи, кільйо цукру. Пшеницю в селах завжди давали по мішку, тому в розподілі подарунків була задіяна і чоловіча частина села, яка вже знала кому треба дякувати за таку щедрість. Правда мужики більш цікавились не крупами, а оковитою, яку з надією кожен раз шукали в тих подарункових сумках які приносили їх баби. Оковиту поміщик використовували як головний козир для прихильності до нього тих селян, які не виїхали на заробітки або ще не вмерли.
А сьогодні був третій день. Апогей апофіозу - зустріч з самим поміщиком та когортою міських артистів, оздоблених парою "зірок", яких селяни часто могли бачити по одному "головному каналу країни", який показували телевізори в їх рідному селі.
Тому ажиотаж навколо зустрічі, а головне - концерту, був таким, ніби то в селі мали відкрити цех по зборці з комплектуючих Фолькцвагенів, і не якихось там поло чи гольфів, а самих пассатів, а головним інженером там був Ф. Кіркоров.
І от коли вже всі селяни розсілись по своїх місцях в сільському клюбі, прикрашенному сільським та районним начальством кольоровими лямпочками та портретами заїзжого поміщика з випадку їх зустрічі, трапилось неочікуванно-несподіване. Конферансьє, столична телевізійна зірка дивиться в сценарій зустрічі, а там такого нема. Чітко в сценарії написано - " кандидат в депутати в своєму короткому виступі-вітанні бажає селянам всього найкращого, і сподівається, що люд сільський під час голосування на виборах не забуде хто є ху в їх селі, а хто барин." В сценарії навіть не було прописано, що мають бути якісь запитання від селян до барина-депутата, і тим більш відповіді барина на ті запитання.
І тут раптом таке ! Не по сценарію. Якийсь журналістик приплентався на зустрічь та без погодження з організаторами зустрічі давай одразу тицяти своє запитання. А те простеньке запитання від журналіста ввело того поміщика-депутата-кандидата в повну розгубленість і паніку з ступором одночасно, та так, що довелося викликати міліцію.
Міліція повинна була розібратися, як же це посмів журналіст такому шановному та замажному кандидату-поміщику ставити таке незручне запитання, і тим самим вводити його в стан глибокого когнітивного дисонансу. На щастя, міліціянтам таких слів ніколи не вимовити, а тим більше не вивчити. Тому покрутившись біля журналіста вони відступили на попередні позиції. А те питання від журналіста було найбільш безвинним з тих, які можна було б задати тому поміщику -кандидату. Таке запитання мав би поставити кожен з учасників того зібрання. Але нажаль не поставив. Не до запитань було селянам, всі чекали на концерт. Журналіст то прийшов на зустріч кандидата з виборцями та задав питання. Ну, журналісти для того і ходють по зустрічам різним, щоб ставити свої питання, а як же інакше. Робота у них така. Запитав журналіст того поміщика-депутата, мовляв тебе обрали люди під прапорами БЮТу в 2007, але ти, мила людина, як тільки но добрався до жаданого крісла в залі під скляним куполом, не спитавши у тих, хто тебе обирав, перейшов під прапори партії регіонів. Не соромно? А тепер знову до вр на наших плечах хочеш влізти?
Звісно, що це питання не сподобалось кандидату до врУ, але перебуваючи у переляканому стані, коли люди зазвичай говорять правду, слуга народу гнівно запитав у журналіста: «Хто вам платить!?» Він саме обурювався, тому, що в залі повинні були знаходитися тільки ті журналісти, яким платить він. І тут привезені придворні журналісти вочевидь вирішили, що можуть розраховувати на премію за особливу старанність і кинулися на колегу - штовхали , кричати, хапали за руки. Як це він посмів зі своїм питанням та до кандидата! Мовляв, це наш депутат і ми його тут "доїмо".
Конферансьє тої зустрічі, столична телевізійна зірка, що приїхав для підтримки депутата мабуть був єдиним, найбільш адекватним в тому замкнутому просторі, і тому спробував заступитись за журналіста. Хоча він і приїхав на сцену будинку культури села у складі агітбригади за поміщика, але як столична та освічена людина не зміг спокійно дивитися як крутять руки журналісту тільки за те, що той задав одне питання. Гість спробував перестерігти частину розгніваних селян. Натовп того гостя мало не лінчував, навіть не дивлячись на його "зірковість". Йому потім ще довго в мікрофон довелося повторювати, що він "свій".
Що стосується самого поміщика-депутата, то він сильно занервував через те, що все пішло не так гладко, як він сподівався та припускав. А сподіватись на краще у нього були всі підстави. І він, між іншим, за ці сподівання неслабо' виклався, в плані грошей. Два дні селянам той поміщик-кандидат робив (правда не своїми руками ) свої "добрі справи" - роздавав цукор, зерно та ще чого поїсти. Селяни були дуже задоволені та вдячні. Ще б пак, адже вони не балувані у нас, селяни-то. Небагато потрібно, щоб люди зраділи їжі. І вже ситі селяни, на зустрічі з тим поміщиком-кандидатом в будинку своєї культури по задумах організаторів зустрічі, повинні були любити свого поміщика-депутата, тим більш, що ще мали заспівати пісень на халяву зірки зі столиці.
А що місцева влада, спитає читач ? А представники влади та міліціянти нервуючи гризли на собі нігті, і в силу своїх обмежених розумових можливостей не могли прийняти для себе хоть якесь рішення. Тому на них не варто витрачати літери.
Здивувала реакція частини присутніх на зібранні. Зібранці категорично не побажали почути відповіді на запитання журналіста від того депутата, який зрадив їм же в 2007році, а тепер знову хоче до корита врУ, але вже з регионалами.
В залі почалося таке, ніби в будинок культури увійшов не журналіст, а шахід з гранатою !
За кіло цукру та концерт з піснями селяни готові вбити кожного, хто не подобається їх "поміщикові-добродію".Так вже наші селяни "виховані", що обов'язково мусить бути у них "поміщик", а чи то голова колгоспу, чи депутат-кандидат, яка для них різниця. Головне щоб думав про них.
А чи можно звинувачувати селян? Вони живуть у злиднях, харчуючись тільки тим, що виростять самі. Ні роботи, ні допомоги. Поки таки законотворці, як цей депутат-кандидат сидять у в.раді, владі буде вигідно тримати людей напівголодними. Щоб раз на п'ять років, не витрачаючись сильно - кіло крупи та цукру, мішок пшениці - і тобі вже цілують руки. А це не дорого за таке задоволення.
Гени рабів не дозволяють тим селянам в собі генерувати питання типу «А чому це так? Ми тебе обирали як представника Батьківщини, а ти став "тушкою" ригоаналів, і тепер знову хочеш щоб ми тебе обрали? »
Але гени рабів лише змушують нахилити голову, сапу в руки і на плантацію, працювати на пана депутата-кандидата. Щоб він потім прийшов, забрав у вас все, дав пакет гречки, цукру, і до вас прийшло щастя та вічна вдячність.

Гени рабів - це не добре і не погано. Це так є, тут нічого не поробиш. Якщо при одному вигляді чиновника від влади або депутата-поміщика у вас тремтять та підгинаються колінки, якщо виникає дике бажання прислужитися, не стримуйте себе - НА КОЛІНА.

  Шкода тільки що ми маємо бачити це ваше приниження....