"Мы с тобой одной крови,..!"

"Братні" народи - Україна і Росія - не такі вже й родичі?

Згадується відома для всіх дошкільнят пісенька: "Ходить гарбуз по городу, питається свого роду....". І виходить так, що той поважний пан Гарбуз - це Російська Федерація, яка постійно нагадує колишнім колоніям Москви про так звані "духвоні й ментальні зв'язки", а бідні родичі, які тільки обережно відгукуються, бо так спокійніше, - це і Білорусь, відверто кажучи, на даний момент зросійщена нанівець(для моєї 17-річної знайомої  з Вітебську важко стверджувати, що вона володіє хоча б основами(!) білоруської мови), і наша Україна, якій російські політехнологи впродовж багатьох років вперто приписують роль "молодшого брата" північно-східної сусідки. Ну та це вже й так відомо.
Мене зацікавила думка, яка ,в принципі, лише з наукової точки зору, доводить, що всі ці родичання, базовані на спільності мови й історії, - це відверта брудна пропаганда з боку Росії, адже кожна імперія приречена на загибель, тому, випливаючи з мілітаристської і загарбницької  сутності російської державності,  як кажуть "...на войне все средства хороши". Повертаючись до наукової гіпотези: відомий український історик, професор Київського національного університету Володимир Сергійчук на одній з лекцій в Інституті журналістики висловив, ще раз повторюсь, суто науковий підхід до цієї проблеми.
За словами пана Сергійчука, відповідь на це питання закладена у певному рівні матеріального виробництва, який інсував на той, час( маються на увазі стародавні віки) і в свою чергу слугував чинником формування характерного менталітету народу. Отже, виходячи, з цієї теорії, українці є за своєю ментальністю спокійними, певним чином вайлуватими і важкими  на підйом(і в цьому ми постійно переконуємось). Чому? Хліборобство. Осілий спосіб життя, тиха праця у полі , сонечко над головою і смачна вечеря у родинному колі витворили українців саме такими, якими ми є зараз. Українці - не агресори і не завойовники за своєю природою, чого не скажеш про більшсіть народів , доля яких перетнулась з долею України. Починаючи кіммерійцями і закійнчуючи сарматами, всі кочові племена зазнали впливу української землі і згодом частково чи повністю асимілювались, просто приймаючи осілий спосіб життя, і на зміну одним загарбникам приходили інші, яких чекала така ж доля. Насамперед, кочівники не були прив'язані до землі, тому й були приречені на забуття. Але з Росією все зовсім не так, хоча й цей "братній" народ можна зарахувати до загарбників і споживачів, бо, в основному, західна частина РФ( де проживають автохтони - росіяни) - це територія, покрита болотами і не придатними для ведення сільського господаства землями, відповідно, за своєю природою росіяни - це збиральники і загарбники, якби це не звучало критично.
Отже, принаймні за ментальністю хлібороби -пацифісти  і загарбники - агресори не є спорідненими народами, і зрозуміло, хто тут вовк в овечій шкурі. Войовниче нутро росіян постійно давало про себе знати, і багатовікові стосунки між двома державами складно назвати братерськими.

Хочу застережити читачів, що ця публікація аж ніяк не є русофобською, а лише має на меті спростування хибної теорії братерства слов'янських народів.