ДЛЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ В УКРАЇНІ ПОТРІБНА ПРОГРЕСИВНА ІДЕОЛОГІЯ

Соціальний прогрес неможливий без прогресивної ідеології. Сьогодні такою ідеологією є соціальний натуралізм.

Соціальна сваволя і соціальні ілюзії – це ті симптоми, які характеризують стан суспільного життя людей  в Україні сьогодні. Вони є проявом ураженості громадян та інших учасників соціального процесу «комплексом» сваволі і ілюзій. Саме він є джерелом усіх політичних, економічних, правових, моральних та інших соціальних негараздів в сучасній Україні. Звільнитися від цього «комплексу» може допомогти поширення у суспільстві ідеології соціального натуралізму. І ось чому!

Суспільне життя людей неможливе без їхніх уявлень про соціальні цінності, що є орієнтирами для людської поведінки. Відображенням цих цінностей є ідеологія.  Соціальна практика людей – це прояв певних мотивів і цілей, що формуються у головах людей під впливом ідеології, яка відображає соціальні цінності цих людей. Тому, зокрема, можна стверджувати, що реформатор без ідеології – це як «вершник без голови». Однак, при цьому слід мати на увазі, що ідеології бувають прогресивними і регресивними.  Тоталітарні ідеології, наприклад, є регресивними, але це жодним чином не означає, що, виходячи з цього, слід позбавлятися ідеології взагалі. Це було б драматичною помилкою! Правило тут має бути таке: відкидати треба не ідеологію взагалі, а лише регресивну ідеологію заради прогресивної.

Той реформатор, який буде слідувати цьому правилу найбільше може зробити для України! Соціальний натуралізм – це ідеологія, що виводиться з ідеї природної цілісності світу, згідно з якою все, що існує на світі має існувати за законами Матері-Природи, якою керувалися, зокрема, ідеологи Просвітництва XVII-XVIII століть (в Україні досвід використання цієї ідеї для просвітництва започаткований, зокрема, С. Оріховським і Г.Сковородою). Виходячи з названої ідеї, воля і свідомість людей  - це лише розвинуті у людини засоби, призначені для пристосування її до законів Матері-Природи, а не те, що робить людство незалежним від цих законів. Лише з допомогою волі і свідомості люди можуть жити у злагоді із законами Матері-Природи. У цьому полягає  свобода  волі людей і істинність їхньої свідомості.

Якщо воля і свідомість не виконують  свого призначення, то вони перетворюються на сваволю і ілюзії, які ставляться на місце законів Матері-Природи, тобто стають протиприродними. Вони і є джерелом усякої протиприродності у житті людей, яка і називається злом, у тому числі і соціальним злом.  Це проявляється у вигляді різноманітних симптомів соціального регресу.  Тому для протидії всякому злу треба домагатися того, щоб «комплекс» сваволі і ілюзій не утворювався у людей та не підміняв собою волю і свідомість,  що знаходяться у нормальному стані, тобто у стані підкорення законам Матері-Природи. У цьому  -  основа соціального прогресу. Соціальний натуралізм – це ідеологія, згідно з якою соціальні явища мають розглядатися як такі, що породжуються Матір’ю-Природою і існують так само за її законами, як і фізичні та біологічні. Але «суспільство» відрізняється від фізичної і біологічної «природи» не тим, що воно не є «природою», а тим, що це вища форма «природи». 

Соціальний натуралізм є ідеологією, яка може зупинити соціальний регрес, усуваючи його корінь – «комплекс» сваволі і ілюзій, що уражає сьогодні людей. Ставши ідеологією Новітнього Просвітництва, він може сприяти  радикальному «лікуванню» соціальної патології, яка проявляється в уражені всіх сфер суспільного життя соціальною сваволею і соціальними ілюзіями.  З допомогою ідеології соціального натуралізму можна протидіяти наявним сьогодні проявам сваволі і ілюзій в усіх сферах соціального життя в Україні, зокрема, у політиці, економіці, праві, моралі тощо.  Значення соціального натуралізму полягає у тому, що він дає критерій для розрізнення прогресу і регресу, а також озброює людей інструментарієм, придатним для забезпечення соціального прогресу. Згідно з ним, якщо соціальне явище є природним, тобто відповідає законам соціальної природи, то воно є прогресивним. Отже, люди мають пізнавати закони соціальної природи і приводити у відповідність з ними свою соціальну практику, якщо хочуть жити в умовах прогресу, а не регресу. Тому соціальний натуралізм має стати ідеологією для виведення українського суспільства на шлях прогресу.

Протилежністю соціальному натуралізму є соціальний позитивізм – ідеологія, що не визнає існування законів соціальної природи, з якими мають узгоджуватися воля і свідомість людей у їхній соціальній практиці. А без такого узгодження воля людей набирає стану сваволі, а свідомість - стану ілюзій. Отже, соціальний позитивізм є ідеологічним підґрунтям соціальної сваволі і соціальних ілюзій, що породжують усі політичні, економічні, правові, моральні негаразди в Україні.

В політичній культурі українців сьогодні ще не повною мірою сформувались політичні уявлення, які б забезпечували політичний прогрес України, зокрема, уявлення про так звані «праву» і «ліву» ідеології, про різницю між ними. За цієї умови політичне життя приречене проявлятися у вигляді політичного волюнтаризму і політичного обскурантизму. Для того щоб ці уявлення правильно сформувалися у суспільстві слід звернутися до соціального натуралізму. Згідно з ним «права» ідеологія полягає у визнанні природними для соціального життя людей таких інституцій як приватна власність, конкуренція, підприємництво, соціальний порядок, заснований на природних законах суспільного життя людей.  Образно кажучи, якщо користуватися метафорами «вудки» і «рибки», то «права» ідеологія – це ідеологія «вудки», тобто вона полягає у тому, що спрямовує політичну діяльність «правих» партій на забезпечення громадянам можливості користуватися «вудкою» для того, щоб з її допомогою вони самі себе своїми руками забезпечували «рибкою». І цією «вудкою», яка робить людину вільною від будь-чиєї сваволі, є приватна власність, конкуренція, підприємництво, соціальний порядок, заснований на природних законах суспільного життя.  Вони даються людям самою Матір’ю-Природою. «Ліва» ідеологія відкидає ці природні засоби забезпечення благополуччя людей. Це – ідеологія «рибки», згідно з якою політична діяльність «лівих» партій спрямовується на те, щоб, не володіючи «вудкою», громадяни отримували «рибку» із рук держави, яка начебто має своїм призначенням «годувати свій народ», як хазяїн годує свого раба, що стає  внаслідок цього залежним від хазяйської сваволі. Відповідно до соціального натуралізму така ідеологія є протиприродною.  

За цим критерієм істинним у соціальній практиці має визнаватися усе те, що є природним, тобто узгоджується із законами соціальної природи, а неістинним – усе те, що є протиприродним. Цей критерій приданий для оцінки будь-яких соціальних явищ: політичних, економічних, правових, моральних тощо. Політичний прогрес в Україні  мають забезпечити нові політичні партії, які з допомогою нової ідеології – соціального натуралізму -  утвердяться в політиці на основі «правої» (природної) ідеології на противагу «лівій» (протиприродній) ідеології і будуть конкурувати між собою за краще втілення її в життя суспільства,  приводячи таким чином це життя до злагоди із законами соціальної природи. 

Соціальний натуралізм може стати засобом подолання протиприродності не лише в політиці, а й в інших сферах суспільного життя людей, зокрема, в економіці, праві, моралі тощо. Поширення в Україні шляхом просвітництва ідеології соціального натуралізму приведе до формування соціальної культури громадян, яка лише одна і може стати основою нової України. Бо існує наступна закономірність: «яка соціальна культура громадян – таке і їхнє життя». Виходячи з цієї закономірності, можна зробити висновок, що найкращою гарантією соціального благополуччя людей (зокрема, прав і свобод людини, її безпеки та добробуту) є не держава чи Конституція, а соціальна культура громадян, заснована на ідеології соціального натуралізму. Усе інше, у тому числі держава і Конституція,  – це лише інструменти для реалізації цієї гарантії. Нова соціальна доктрина України має спиратися на цю ідею.

Та Велика Соціальна Драма, яка розгорнулася сьогодні на теренах України, певною мірою існує через відсутність прогресивної ідеології для забезпечення соціального прогресу в країні. Власне псевдоідеологія, що наразі експлуатується в Україні, вигідна лише для політичних зловживань. Зокрема, має місце спотворення ліберальної ідеї  в антисуспільних інтересах. Лібералізм перетворюється на псевдолібералізм, який стає ідейним підґрунтям  зловживань свободою, тобто для вседозволеності. Для протидії псевдолібералізму в Україні слід звернутися до соціального натуралізму, у світлі якого свобода для народу – це свобода жити у злагоді із законами соціальної природи, тобто із природними законами політики, економіки, права, моралі тощо, а не керуючись у суспільній практиці соціальною сваволею і соціальними ілюзіями, як це є наразі в Україні. Справжня (а не ілюзорна!) свобода неможлива без поєднання з соціальною культурою людей. Свобода без культури – це сваволя, тобто псевдосвобода!

Як свідчить історичний досвід, без розвинутої соціальної культури громадян неможливою є справжня демократія, і зокрема демократичні вибори – можливою є лише псевдодемократія. Це саме стосується і громадянського суспільства. Саме через відсутність належної соціальної культури громадян суспільний порядок руйнується ураженням всіх «клітин» суспільства злочинністю, зокрема корупційною злочинністю. Різноманітні зловживання в усіх сферах суспільного життя стають нормою. Без розвитку у громадян України соціальної культури, заснованої на ідеології соціального натуралізму, неможливою є інтеграція України в сучасну Європу, політика, економіка, право, мораль якої ґрунтуються на соціальних цінностях, сформульованих в ідеології Просвітництва XVII-XVIII століть, зокрема на ідеї природного права, покладеній в основу доктрини прав людини.

Очевидно також, що  свобода в європейській соціальній доктрині і соціальній практиці не ототожнюється із вседозволеністю, бо поєднується з соціальною культурою громадян, яка протистоїть соціальній сваволі і соціальним ілюзіям.

Це лише деякі аспекти тієї ролі, яку має відігравати ідеологія соціального натуралізму у забезпеченні соціального прогресу українського суспільства. Критерій «природності – протиприродності» стосовно соціальних явищ, що випливає з ідеології соціального натуралізму, має стати методологічним інструментом для нової соціальної доктрини і соціальної практики. Для озброєння людей цим інструментом потрібно розвивати в Україні Новітнє Просвітництво, яке розвивало б  в сучасному контексті  ідею «природних законів суспільного життя людей», запропоновану ідеологами епохи Просвітництва XVII-XVIII століть.

 ОЛЕКСАНДР КОСТЕНКО