Віктору Януковичу напередодні Дня студента: мені соромно, що я тут навчаюсь

14 листопада 2012 року Президент України зустрівся зі студентськими лідерами. На жаль, лише деякі із них є реальними, всі решта – помічники депутатів від Партії Регіонів та керівники невідомих ГО.

             Звісно, зустріч президента держави зі студентами мала б бути у набагато ширшому форматі. Звісно, туди не мали б пускати людей, які не представляють нічого, окрім себе (деякі і з себе не представляють нічого). Звісно, зустріч би мала проходити на нейтральній території, а не в Адміністрації Президента. Але, як пояснила президентська прес-служба, пул формувала Ганна Герман, відповідно, тенденція до замовчування була збережена, а Президенту «явили» тих самих осіб, які торік зустрічалися із Ганною Миколаївною і «по дзвінку» беруть участь у сумнівних для суспільства заходах. Звісно, більша частина студентів ніколи не чула і не знає, хто всі ті, хто ходить до АП, Уряду та Верховної Ради. Звісно, «попи гапони» цінуються набагато вище, аніж розум і інновації. Звісно, в нормальних державах такої ганебної зустрічі у переддень свята не відбулося би.

                Все це мало би бути, якби це була не Україна.

            17 листопада відзначається Міжнародний день студентів. Це свято отримало підтримку і в Україні, замінивши російсько-радянське святкування Тетяниного дня. На жаль, жодній владі молодь і студенти не потрібні. Тому доведеться поспілкуватися із Президентом України так, заочно, бо ж простим смертним навіть бачити Гаранта – гріх.

            На зустрічі із Віктором Януковичем був лише два студента, і ті – магістранти з інституту міжнародних відносин та університету Шевченка. Чи об’єктивно вони можуть сказати про проблеми сільської молоді, про безробіття, про те, що вузи випускають нікому не потрібне сміття замість спеціалістів, про те, що з подачі ректорів відбираються стипендії у цілих факультетів?

            Віктор Янукович, вочевидь, не цікавиться гуманітарними проблемами, на жаль. Через те усі рішення у гуманітарній сфері, зокрема, щодо молоді та студентства, не ухвалюються, а ситуація лише погіршується. Можна було би все списати на Верховну Раду чи Кабінет Міністрів, однак останні намагаються щось робити, тоді як офіс Глави держави тримає мовчанку. Коли ми всі побачили, хто від нашого імені («студентські лідери») зустрічався із Президентом нашої країни, нам стало соромно і гидко. Ані я, ані мої друзі, студенти Києва, Харкова, Львова, Ужгорода, Черкас, Запоріжжя, Одеси, Донецька, Луганська, Вінниці і решти міст і сіл, не давали нікому з тих, хто був присутнім на зустрічі із Вами, пане Президенте, мандату довіри. То хто тоді говорить від нашого імені? Обрана Верховна Рада, навіть з усіма порушеннями, і то виглядає краще на тлі авантюристів, яких збирає Президент України. Якщо нас представляють такі «студентські лідери», то нам соромно бути студентами! Хоча, не тільки тому.

            Вікторе Федоровичу, скажіть, Вам відомо, скільки студентів в Україні? Вам надали таку інформацію ті, кого Ви запросили? Вам відомо, що вони навчаються лише тому, що вища освіта так і не стала вищою?

            Пане Президенте, а чи знаєте Ви, що навіть у столичних вузах оцінки квотовані? Ректори дають прямі вказівки, скільки і як мають бути виставлені оцінки. Наприклад, «п’ятірок» може бути не більше двох на групу, а «четвірок» - до десяти. І це все – не село, це Київ, Вікторе Федоровичу.

            Чи передали Вам «студентські лідери», скільки в нашій державі вузів всіх рівнів акредитації і форм власності? Так от, їх в нашій державі – хоч греблю гати, більше 900, але жоден з них не є рівня найгіршого американського коледжу. Це ж саме Ви, Вікторе Федоровичу, давали завдання ще 2010 року зробити вищу освіту вищою. Навіть не обіцянку – завдання. То яка ж ціна слова Президента України?

            Студенти і молодь, до Вашого відома, переважно безробітні, бо дике законодавство, відсутність стимулювання бізнесу і підтримки промисловості зробили свою справу. Та нам, за великим рахунком, не потрібне держзамовлення і перше робоче місце, бо держава не забезпечує ні першого, ні другого. Так, можна валити все на відсутність робочих місць і зв’язку між економікою та освітою. Але ж ця проблема не виникла сьогодні і Ваш уряд рік за роком продовжує штампувати нікому не потрібне «гарматне м'ясо», кожного ж року нарікаючи на свою ж непрофесійність. Ми не хочемо працювати на державу і вона нам відповідає взаємністю, але ж і приватний сектор планомірно винищується безглуздою податковою політикою і відсутністю якісної підтримки бізнесу.

            Невідомо, що Вам розповідали про законодавство, але воно – чудове. Це стосується й освіти, і першого робочого місця, і медичного обслуговування, й ініціатив молоді. Воно чудове тому, що нічого не міняє, і нікому не треба перелаштовуватися під новий час і нові виклики. Усі закони, які є в гуманітарній царині – за своєю суттю гірші від радянських законів середини ХХ століття, але й законопроекти, які нині є, повторюють старі традиції і лише косметично їх змінюють, не торкаючись суті. Україна, як Вам відомо, є правовою державою лише за назвою, адже закони в цій державі діють лише тоді, коли це потрібно владі і не важливо, хто цю владу представляє. Тому міняти, якщо Вам дійсно цікавий погляд молоді, треба систему і державу загалом, а не переписувати нікому не потрібні закони, які все одно ніхто не буде виконувати. Це – окозамилювання, не більше.

            До Вашого відома, Вікторе Федоровичу, більшість молоді в Україні живе за межею бідності і їхня головна мета у цьому житті – виїхати з цієї країни. На жаль, Вас про це не поінформували, але 75% молоді виїхала б вже сьогодні з України, якби мала таку можливість. Що зроблено для того, щоб цього не трапилося?

            Молоді люди не можуть знайти роботу роками, що вже казати про те, що житло для молодих українців є недоступною розкішшю! До речі, шановний Вікторе Федоровичу, знаєте, чому молоді люди рвуться в депутати? Бо хоч так можна вибити собі квартиру, інакше на неї ніколи чесною працею не заробиш. Ціни на житло настільки дикі, а усі програми іпотеки та кредитування настільки здирницькі, що жоден, Ви чуєте, жоден молодий українець не в змозі навіть за 20 років купити свою власну квартиру!

            Звісно, Вам усього цього ніхто не каже в очі, бо одні бояться, а в інших не вистачає розуму подивитися далі свого носа і поглянути в майбутнє. А у майбутньому, Вікторе Федоровичу, дуже погано: бомжі і безробітні, бідні і голодні люди. Усе це – не наслідки Вашої політики, Боже збав! Проблема в тому, що політики розв’язання соціального вибуху, що насувається – немає. І знаєте, кого мені шкода? Ваших онуків і правнуків, шановний Пане Президенте. Себе Ви можете захистити, але що зроблять із ними років через 20 ті, хто вже зараз не має ані роботи, ані житла, ані якісної освіти? На жаль, Вам залишається лише молитися, щоб усі ці зараз молоді українці або не дожили до того часу, або виїхали назавжди звідси, бо у них вже відбирають останнє і не дають жити, а з часом невдоволеність буде тільки посилюватись.

            Шкода, що Ви цього не знаєте і не хочете знати. Шкода, що Ви відкидаєте шляхи вирішення проблем, задовольняючись позірним «одобрямсом» зі сторони людей, які не відіграють жодної ролі у суспільстві. Шкода. Хоча, врешті-решт, це вже конкретні майбутні проблеми Вашої родини.

Дякую за плідну розмову, шановний Вікторе Федоровичу, пане Президенте!