Згадуючи слова пророка

06 лютого 2013, 11:55
Власник сторінки
0
211

Кілька уривків з твору великого Кобзаря

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жни́ва!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку, /353/

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, /354/

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!





Або от



Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями2,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине... 
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати, 
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне, співаючи,
Коли знає за що;
Люде серця не побачать,
А скажуть — ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде, 
Згнущаються вами.

Чи так.


 На розпуттi кобзар сидить
  Та на кобзi грає;
  Кругом хлопцi та дiвчата - 
  Як мак процвiтав.
  Грає кобзар, виспiвує,
  Вимовля словами,
  Як москалi, орда, ляхи
  Бились з козаками;
  Як збиралась громадонька
  В недiленьку вранцi;
  Як ховали козаченька
  В зеленiм байрацi.
  Грає кобзар, виспiвує -
  Аж лихо смiється...
  «Була колись Гетьманщина,
  Та вже не вернеться.
  Було колись - панували,
  Та бiльше не будем!
  Тiї слави козацької
  Повiк не забудем!
 
  «Встає хмара з-за Лиману,
  А другая з поля;
  Зажурилась Україна -
  Така її доля!
  Зажурилась, заплакала,
  Як мала дитина.
  Нiхто її не рятує...
  Козачество гине;
  Гине слава, батькiвщина;
  Немає де дiтись;
  Виростають нехрещенi
  Козацькiї дiти;
  Кохаються невiнчанi;
  Без попа ховають;
  Запродана жидам вiра,
  В церкву не пускають!




Далі буде.....


Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.