Києву не потрібні вибори

Вчора відбулися вибори в кількох містах України, а в Києві юридично закінчився термін повноважень міської ради.

Явка на виборах все більше знижується і незабаром на ділянки перестануть ходити навіть пенсіонери, бо голосувати просто нема за кого.

Але вибори не міняють ситуації, навіть якщо в них перемагає опозиційний кандидат. У чому проблема? Головним чином у тому, що партійний (загальноопозиційний) бренд замінює програму і бачення майбутнього.

Дійсно, для чого виписувати радикальні пропозиції та механізм їх реалізації, для чого впроваджувати інновації та передовий досвід розвинених країн, якщо можна просто сфотографуватися з Кличком або Януковичем?

Крім політичної приналежності і власного послужного списку що ще можуть запропонувати кандидати та потенційні наступники? Та зовсім нічого. Навіщо ж тоді міняти одних на інших?

Відносно Києва та виборів в ньому. Природно, диким є відсутність виборів Київської міської ради і мера. І для «регіоналів» за великим рахунком немає ніяких вигод у перенесенні виборів на 2015 рік – все одно їх кандидат або ставленик не виграє.

Крім того вибори в Києві стали законодавчою пасткою: мало того, що на момент проведення попередніх виборів у 2008 році діяла стара редакція Конституції, так ще й через минулі вибори були порушені закони про місцеве самоврядування в Україні та про місцеві вибори – політична воля виявилася вище норм права.

Тут справа не в мостах або незручних розв'язках, не в турнірах з видів спорту або висадці дерев (з цим теж не вийшло). Справа в системі міського управління, яка погано працює хоча б тому, що неефективна і стара, реформи не йдуть, а бюрократичний апарат функціонує лише на самовідтворення.

При такому розкладі навіть геніальний господарник чи менеджер не зможе змінити ситуацію на краще, адже як крали – так і будуть красти, як укладали асфальт в сніг і в калюжі – так і будуть укладати, як дерибанили землю – так і продовжать, тільки прапори зміняться.

А районні ради? Опозиція вже давно змирилася з втратою райрад у столиці і навіть не думає протестувати і мітингувати за їх повернення. Ну й добре, подумаєш, навіщо людям дійсно місцеве самоврядування – краще за теплі крісла в мерії «піднімати хвилю»!

Районні ради та органи самоорганізації населення, до речі, є найбільш важливою ланкою в системі місцевого самоврядування. Подивіться на Париж, на Москву – скільки там внутрішньомуніціпальних утворень і місцевих депутатів. У Києві ж вся увага силами саме опозиції прикута тільки лише до Київради і мера. Те, що вже три роки немає районних рад – противники влади забули і не хочуть згадувати.

Ну скажіть, навіщо панові Яценюку вибори в Києві, якщо ані він, ані його найближчі соратники не беруть участь у розподілі місць в Київраду, а власного кандидата в мери Києва, лояльного саме до Арсенія Петровича, у них немає? Або що, Порошенко, Катеринчук, Томенко або будь-хто інший буде підкорятися Яценюку, ставши мером? Сумнівно. Окрім того, самостійна гра панів Одарченка і Чорноволенка, які встигли вже поділити округи і опозиційний список між своїми колегами і друзями, зовсім ніяк не може радувати Арсенія і його команду.

Який сенс від вимог негайних виборів, якщо реально всі розуміють, що до них ніхто не готовий, програм перетворень ні в кого немає, а виборцю буде наданий вибір між дуже поганими і трохи кращими хлопцями. У цілому ж нічого для розвитку ні місто, ні місцеве самоврядування не отримують і всі це розуміють.

У Києві владу, як і під час Помаранчевої революції, хочуть забрати маргінали і авантюристи, без чіткої програми і бажання що-небудь міняти. Вони просто хочуть всістися в чужі крісла і правити заради себе, не ламаючи суть Системи.

Вимоги звучать одні: «Дайте нам право обирати!». Але озвучують їх не бабусі з-під парадних, не студенти з гуртожитків, не робітники з заводів, що помирають; не підприємці з бізнесу, який пресують; а політикани, нардепи і «активісти заради грошей».

У цілому ж середньостатистичному киянину абсолютно все одно, коли будуть вибори саме тому, що вибирати йому і нема з кого, і нема з чого. Змагальності програм немає, особи практично одні й ті ж, в його власному дворі нічого від цих виборів не зміниться. Так навіщо тоді напружуватися?

Найпростіше кинути клич «а давайте!», «а нам заважають, а нас позбавляють!». Але в сотні разів складніше представити конкурентну програму, знайти унікальну команду і дійсно нових людей, змусити серця людей запалитися тобою.

Враховуючи те, що ні команди, ні програми, ні запалених ідеєю (там видно лише бабло) очей поки що не видно серед зачинателів бійок і крикунів – у киян немає мотивації виходити на мітинги і протести. Для чого ще раз ставати містком, по якому пройдуть і забудуть?