Відновлювана енергетика: перспективи України

Україна планує до 2020 року виробляти 11% електроенергії із відновлюваних джерел енергії. Принаймні, таку ціль взяла на себе держава, приєднавшись до Європейського енергетичного співтовариства.

А це означає, що держава і надалі планує рухатись в напрямку своєї енергонезалежності та скорочувати споживання газу та закупівлю блакитного палива у свого російського партнера, зменшуючи відповідно зашморг «Газпрому».

 
Тримати крок із МЕА
 
Підтвердженням того, що Україна тримаж крок із рештою країн світу, стали результати дослідження Міжнародного енергетичного агентства (МЕА). У своєму останньому звіті аналітики МЕА заявили, що обсяги виробництва енергії з відновлюваних джерел в усьому світі перевищать обсяги виробництва із використанням природного газу вже через два роки – до 2016-го. Адже нині значна частина країн у ЄС, Азії та Латинській Америці, США і Японія поспішають перевести свої енергосистеми із традиційних джерел на альтернативні. Такий прогноз МЕА представило у другому щорічному Середньостроковому огляді ринку відновлюваної енергії.
 
Згідно з даними МЕА, незважаючи на складну економічну кон’юнктуру, відновлювана енергетика, як очікується, зросте на 40% у найближчі п’ять років. Нині відновлювані джерела енергії є сектором виробництва електроенергії, який зростає найшвидше у світі. До 2018 року вони займатимуть майже 25% у глобальному енергетичному виробництві у порівнянні з 20% у 2011 році. Зокрема, частка вітру, сонця, геотермальної та біоенергетики у виробництві електроенергії подвоїться і досягне 8% до 2018 року, порівняно з 4% в 2011 році. У 2006 році вона становила лише 2%.
 
«У міру зменшення собівартості відновлювані джерела енергії все частіше отримують конкурентні переваги в порівнянні з потужностями, що використовують традиційні викопні види палива», – стверджувала під час презентації огляду виконавчий директор МЕА Марія ван дер Ховен.
 
Технології розвиваються, обсяги виробництва обладнання для перетворення енергії у відновлюваних джерел на електричну збільшуються, конкуренція між виробниками загострюється, зростає кількість компаній, які пропонують послуги проектування, будівництва та обслуговування таких об’єктів. Все це обумовлює зменшення витрат на нові електростанції і, відповідно, здешевлення екологічної електрики, яка отримується з відновлюваних джерел.

Найяскравіший приклад – це фотоелектричні модулі. Внаслідок гострої боротьби за покупців між виробниками з Азії та Європи ціни на головну складову сонячних електростанцій у період з 2007 по 2012 рік обвалилися на неймовірні 75% та продовжують знижуватися далі.

Україна останні декілька років розвиває відновлювану енергетику інтенсивніше, ніж традиційну. За підсумками 2011–2012 років, у державі вводилося більше сонячних та вітрових електростанцій, ніж вугільних та газових, як за кількістю, так і за встановленою потужністю.
 
Конкуренція з традиційниками
 
Власне, кроки України лише підтверджують висловлені Міжнародним енергетичним агентством прогнози росту відновлюваних джерел енергії. Проте МЕА говорить також і про перешкоди, які можуть завадити розвиткові цього напрямку енергетики як в Україні, так і у світі.
 
МЕА попереджає, що розвиток відновлюваних джерел стає все більш складним і стикається з проблемами – особливо у макроекономічній площині. В основному це пов’язано із тим, що субсидії державами традиційної енергетики ідуть на зменшення (бо уряди взяли курс на розвиток відновлюваних джерел), і окремим групам це, звичайно, не подобається.
 
При цьому доволі цікавою інформацією поділилася виконавчий директор МЕА Марія ван дер Хувен: «У всьому світі субсидії на викопні види палива залишаються у шість разів вищими, ніж економічні стимули для поновлюваних джерел енергії».
 
Також в окремих європейських країнах, економіка яких перебуває у стані стагнації, а потреби в енергоносіях є високими, дискусія про витрати на підтримку відновлюваної енергетики зростає.
 
У своєму звіті МЕА чітко вказує на проблеми: «Політична невизначеність є ворогом номер один для інвесторів. Багато видів відновлюваних джерел енергії вже не вимагають значних економічних стимулів. Але вони, як і раніше, потребують довгострокової політики, що забезпечує передбачуваність ринків, та нормативно-правової бази, що відповідає цілям суспільства».
 
Однак деякі країни міняють правила гри вже під час самої гри, або йдучи на повідку лобістів традиційної енергетики, або набираючи собі власні політичні дивіденди. Для таких високотехнологічних галузей, економікоутворювальних і тісно пов’язаних із енергосистемами держав, як галузь відновлюваної енергетики, дуже важливо мати чіткі, стабільні та довготривалі умови і правила ринку. Бо розвиток галузі неможливий без побудови відповідних підприємств для виробництва та збирання обладнання, створення супутніх бізнесів (обслуговування, ремонту, страхування тощо). А на все це потрібен час і немалі капіталовкладення. А будувати і розвивати бізнеси в країні, де законодавство може мінятися, є ризиковано, і це відлякує потенційних інвесторів.
 
Тому дуже важливо, щоб у країнах, де ця галузь ще зовсім молода (це стосується і України), створені державою умови (правило «місцевої складової», привабливі «зелені» тарифи, податкові пільги тощо) для стимулювання розвитку галузі були стабільними.
 
Оптимістичний прогноз
 
Існують два основні фактори, на яких базується оптимістичний прогноз розвитку джерел відновлюваної енергії. По-перше, інвестиції і економічне зростання прискорюються на ринках країн, що розвиваються. У таких країнах відновлювані джерела енергії допомагають задовольняти попит на електроенергію, який швидко зростає, а також слугують вирішенню питань диверсифікації поставок енергії та зменшенню забруднення навколишнього середовища.
 
Як очікує МЕА, країни, що не є членами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), в тому числі Китай, забезпечать 60% світового зростання в галузі відновлюваних джерел енергії до 2018 року. Таке швидке розгортання у повній мірі компенсує уповільнення розвитку галузі в інших регіонах світу, зокрема, у Європі та США, ринках відновлюваної енергетики, які вже давно сформувалися і є досить структурованими та насиченими.
 
По-друге, все більш конкурентоспроможними в порівнянні із традиційною енергетикою стають сонячна та вітрова енергетики. Вітроенергетика успішно конкурує з новими електростанціями, що працюють на викопному паливі, у Бразилії, Туреччині та Новій Зеландії.

Сонячні електростанції економічно ефективні на ринках, де спостерігається висока пікова ціна на електроенергію, зумовлена використанням енергоблоків, що використовують дорогі нафтопродукти, та де висока сонячна активність і, відповідно, велика продуктивність сонячних модулів. Наприклад, у деяких штатах Америки та в регіонах Італії вже досягнуто так званий мережевий паритет – вартість сонячної енергетики зрівнялась і ще знижується в порівнянні із традиційною. А собівартість електроенергії, виробленої локальними сонячними електростанціями у низці країн, може бути навіть нижчою, ніж роздрібні ціни на електроенергію.
 
Україна поступово втілює у життя свій вектор подальшого розвитку відновлюваної енергетики та поступового зменшення залежності від традиційних енергоносіїв, що позитивно впливає на економічний розвиток держави. Наразі цей вектор збігається із тими напрямками, про які йдеться у звіті Міжнародного енергетичного агентства. Тому, чим ближче Україна буде до 2020 року, тим більше можна буде спостерігати правильність такого курсу національної енергетики.
 
Отож, виходить, що дискусії на тему, варто чи не варто підтримувати відновлювану енергетику, є наслідком звичайної конкуренції зі сторони лобістів традиційних видів енергетики.
 
Юрій Корольчук – член Спостережної ради Інституту енергетичних стратегій