Розповіді "Врадіївської ходи": загибель Романа Богути.

Безумовно для всіх думаючих людей події на Миколаївщині в селищі Врадіївка стали символом початку нового спрйняття суспільством остаточно дискредитованої міліції.

Українці вже давно звикли до «кришування» правоохоронними  органами наркоторгівлі та напівлегальних і нелегальних видів бізнесу, покривання та «відмазування» від відповідальності мажорів та «своїх людей» за скоєні середні та тяжкі злочини, халатності або злочинної бездіяльності, що призводить до злочинів, яким при належному виконанні своїх обов’язків можна було б запобігти.

Кругова порука в правоохоронній системі, коли діяльність міліції, судів та прокуратури спрямована на забезпечення обслуговування інтересів влади, при повному ігноруванні потреби у захисті звичайних громадян, а також наявність такого чинника як «кумівство», коли на керівних посадах знаходяться особи, пов’язанні родинними зв’язками, а не службовою відповідністю і досвідом, вже давно створили передумови для того всього безладу, який коїться в застінках райвідділів та на вулицях українських міст і сіл.

І, якщо мешканці столиці та обласних центрів ще якось можуть бути, щонайменше поінформованими в резонансних подіях і виказати своє обурення, то в регіонах ми бачимо ледь не кріпосний устрій, опричнину збоку п’яних міліціонерів та ледь не продаж керівниками РВВС індульгенцій і ліцензій на вбивства, гвалтування та розбій серед білого дня. При чому все це замовчується, знищується та кладеться під сукно, затягується і причавлюється погрозами так, що люди просто бояться зробити заяву про правопорушення чи написати скаргу у вищі інстанції через те, що над ними обов’язково вчинять розправу.

Справа Ірини Крашкової, постраждалої не тільки від перевертнів Дрижака і Поліщука, а ще й від цілої низки «кумів», які і покривали гвалтівників у погонах, і фальшували результати медичного обстеження і судової експертизи, і свідомо надіслали брехливу довідку в міністерство, стала каталізатором того, в якому стані знаходиться нинішня міліція. Вона, насправді, заслуговує на те, щоб бути загнаною в щурячий підвал, де сама займається катуванням людей для того, щоб її звідки викурювали їдким димом і влаштували народний самосуд, як прояв прямої демократії та засіб вихмелити зі збочених мізків всю ту злочинну дурь, яка згенерувалася в головах таких от «дрижаків» і «поліщуків» від безконтрольності і безкарності за заподіяне невинній людині горе та страждання.

Громадянська акція під назвою «Врадіївська хода» тривала з 7 липня і обійшла багато населенних пунктів, де її учасники доводили мешканцям про Врадієвську подію, а начальникам РВВС свої вимоги. Передусім це відставка міністра Захарченка та повна переатестація співробітників МВС з утворенням громадських рад та правом вирішального голосу у прийнятті рішень про призначення посадовців МВС від територіальних громад.

Те, що почали виявляти слідчі комісії МВС та журналісти під час роботи на Миколаївщині, вразило і сколихнуло українське суспільство. Розголос про міліцейський безлад знайшов свої відгуки далеко за межами семитисячної Врадіївки і всієї України.

Люди перестали мовчати. Окрім всенародного обурення, почали оприлюднюватися численні випадки знущань над людьми. До Києва пішою ходою почали йти люди, які постраждали від міліцейського свавілля в інших регіонах. Однак, столиця у період підготовки до святкування Хрещення Київської Русі виявилася зовсім непривітною до врадіївців. А тому, 18 липня влаштувала показову розправу над людьми, які пройшли сотні кілометрів, громадянами України, які вийшли на Майдан Незалежності у Києві підтримати врадіївчан та над журналістами.

Дикий «беркут», який вже давно став символом міліцейського свавілля та репресивним органом влади у присутності сотень фотоапаратів та камер, а головне не цураючись туристів та іноземних гостей Києва, доволі ясно і зрозуміло продемонстрував хто є власником демократії в Україні.

Не вигідно владі почути свій народ, а тим більше бачити його на Майдані Незалежності. Нехай краще там телешоу «МастерШеф» знімають, або чергову мильну оперу, а ніж мешканці та гості Києва почують про жаливі українські реалії, в яких життя простого українця не варте нічого і легко може бути скалічене будь-яким місцевим князьком, міліцейським чиновником або його оточенням.

За весь час поки тривала «Врадіївська хода», я наслухався багатьох жахів, від людей, що приєднувалися до неї, або приймали участь в мітингах.

Хіба може суспільство нормально існувати в середовищі, яке примушую його щодня думати лише про те, щоб його не побили, не погрожували та не тероризували лише за те, що людина прагне добитися правди і справедливості? Людина замість того, щоб працювати і облаштовувати свій власний добробут, щодня вимушена мати справу з прокурорськими відписками, гоніннями, викликами у райвідділок на профілактичну бесіду і безрезультатним написанням звернень куди завгодно, звідки ці самі звернення обов’язково повернуться на розгляд у місцеву прокуратуру чи райвідділок.

На Майдані Незалежності я познайомився з одним із учасників «Врадіївської ходи», мешканцем міста Камінь-Каширський, що на Волині, Володимиром Богутою.

Володимир Гаврилович втратив свого рідного сина.

22-річний Роман – зразковий студент-відмінник юридичного факультету Київського національного університету культури і мистецтв був гордістю для батьків і факультету. Отримував підвищену стипендію. Допомагав релігійній громаді рідного міста, вивчав юриспруденцію і право. Став фахівцем з екпертного оцінювання, спілкувався з народними депутатами та приймав участь у громадській роботі. На останньому курсі університету одружився теж зі студенткою того ж виша Ганною і по зимовій сесії в січні 2007 року поїхав з нею та кумами на відпочинок у місто Трускавець, Львівської області.

На той час молодята вже очікували на дитину. Але щасливій долі не судилося…

12 січня 2007 року молоде подружжя вечеряли з кумами у трускавецькому барі «Абордаж», який знаходився неподалік бази відпочинку, де вони зупинилися. За сусіднім столиком сиділи два хлопці в спортивних костюмах, один з яких почав чіплятися до Ганни і запрошувати на танець. Вона відмовилася, оскільки була вагітною.

Трохи згодом Роман вийшов з приміщення бару покурити, а за ним майже одразу вийшов один із тих двох хлопців. За кілька хвилин, гопник забіг до бару і вже разом зі своїм другом вони поспіхом зникли.

Дружина і куми Романа вирішили поцікавитися, чому він так довго палить. Однак, на подвір’ї  бару «Абордаж» його не вже було. Мобільний телефон Романа теж не відповідав. Лише через кілька годин пошуків тіло Романа знайшли на бетонному дні будівельного котловану. Поруч з баром «Абордаж» на той час велося будівництво багатоповерхового «Гранд-отелю».

Пропри всі наявні ознаки насильницької смерті, слідчі назвали смерть Романа самогубством під дією алкоголю і наркотиків! Мовляв Роман сам виліз на останній поверх новобудови «Гранд-отелю» і вистрибнув звідти, при цьому вдарившись під час падіння об металеву балку.

При всьому цьому, Роман вів виважений образ життя і не вживав жодних наркотиків та алкоголю, а трускавецька судова медекспертиза написала, що з нутрощів тхнуло спиртними напоями.

Міліція ж спочатку почала звинувачувати кумів Романа у вбивстві, а коли ті почали вимагати записи з відеокамер, які встановлені в барі «Абордаж», їм  було відмовлено і сказано: «Ми й без вас на них подивимося!»

Самі відеозаписи з чотирьох камер відеоспостереження за 12 січня 2007 року в барі «Абордаж» були знищені на наступний день й судам слідством не представлені. Адміністратор бару казав, що діяв згідно внутрішньої інструкції бару. Однак згідно інструкції, накладка нового запису на старий здійснюється в термін не раніше, ніж 7 днів. Чому записи були знищені не дочекавшись виїмки правоохоронцями і чому слідчий підтвердив своєю фразою їх наявність – ще одна темна пляма у цій справі…

Повторна судово-медична експертиза після ексгумації, а також експертизи Головного бюро медекспертизи МОЗ України дійшли висновку, що тілесні ушкоження, ознаки механічної асфіксії та розрив капілярів очей, завдані тупими предметами обмеженої площі, а згідно їх рохмірів це могли бути пальці рук, з’явилися на тілі Романа не менше ніж за 6 годин до смерті.

Версія слідчих падіння з 15 поверху і удар об металеву балку виглядає теж малоправдоподібною, оскільки речі, які були при собі у Романа (мобільний телефон, годинник) після падіння з такої висоти, після удару об металеву балку та ще й на бетонну поверхню котловану повинні б були мати якісь ушкодження. До речі, дружина, друзі, відвідувачі бару і родичі загиблого за час пошуків здійснили безліч дзвінків та відправили більше 30 смс-повідомлень на його мобільний, але вся ця інформація з нього була теж видалена.

Під час повторної експертизи в Камінь-Каширському наявності алкоголю та наркотичних засобів в крові Романа не знайшли. Після цього Володимир Гаврилович почав вимагати у прокурора розслідування обставин загибелі сина, однак вже за 10 діб після трагедії прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи через самогубство.

Відтоді родина Богут пережила ще дві смерті. У вагітної дружини стався викид, а сват Володимира Гавриловича і батько Ганни, не витримавши всього цього, помер через кілька місяців.

Розпочалася нескінченна веревиця судів, звернень до генпрокуратури, до президентів Ющенка, а згодом і Януковича.

У справі фігурує лише один свідок – водій будівельної організації, який наче б то бачив, як Роман вистрибнув. Однак, покази інших свідків – працівників та відвідувачів бару «Абордаж» до уваги не прийняли, мовляв всі вони відмовляються їх надавати згідно ст.63 Конституції України, однак відмову в наданні свідчень ця стаття передбачає лише у відношенні до своїх «членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.»

Для нещасного батька Романа життя перетворилося на суцільне пекло. Тяжко захворіла дружина. Він сам змушений писати сотні і тисячі листів і звернень у пошуках справедливості. Безліч візитів до Трускавця, Львова та Києва, де Володимир Гаврилович намагається зустрітися з посадовцями не приносять користі. На листи і звернення, або не отримує відповідей, або отримує відписки.

Одного разу коли Апеляційний суд м.Львова розпочав розгляд скарги до суду надійшов анонімний дзвінок про, наче б то, замінування будівлі. Судове засідання було припинено, а розгляд не відбувся. Після цього Володимир Гарилович закував себе біля пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові і голодуючи провів там три дні. Його звідти забрали невстановлені особи, жорстоко побили і повели на суд за порушення громадського порядку.

Суддя натякнула, що або він заплатить штраф, або піде по етапу за тероризм. Наче б то це він мав відношення до анонімного дзвінка. Після цього Володимир Гаврилович зробив заяву, що у разі небажання судами винести справедливого рішення і порушити кримінальну справу за фактом загибелі його сина, він покінчить власне життя в центрі Львова біля пам’ятника Шевченку і кров буде на совісті суддів.

Лиш після цих слів суд звільнив його від будь-яких санкцій, зазначивши, що батько втратив здоровий глузд через смерть сина і його потрібно лікувати в спецзакладах.

У 2008 році Володимир Гаврилович не отримавши відповіді від президента Ющенка, приїхав до його помешкання у с.Безрадичі, Обухівського району. Однак, до нього під’їхали невідомі, які затягли його в автомобіль і відвезли десь у ліс, де прото викинули з авто. Це була зима і темна ніч. Володимир Гаврилович до самого ранку пішки добирався до найближчої залізничної станції.

З людини, сенсом життя якої став пошук правди про загибель свого сина, встигли зробити і психічно хворого, і телефонного терориста. Хоча психіатрична експертиза встановила його повне психічне здоров’я,  поміркованість і осудність.  Його відфутболюють звідусіль, а справу перекидають з відділку у відділок.

У 18.06.2012 року Галицький райсуд м.Львова скасував рішення ГУ МВС Львівської області щодо закриття кримінальної справи щодо вбивства студента Романа Богути в Трускавці у 2007 році через відсутність складу злочину. Але кінця і краю цьому всьому не видно. 

Батько і адвокати кажуть, що справу «тормозять» власники санаторію «Калина», бару «Абордаж» та «Гранд-отелю» у м.Трускавці. Інформація про власників ретельно приховується і не надається Володимиру Гавриловичу, однак місцеві кажуть, що на час будівництва його пов’язували з Віталієм Кличком.

Можливо всесвітньовідомий боксер, як народний депутат України допоможе у цьому Володимиру Гавриловичу, тим більше, що батько загиблого студента звертався письмово і до нього.

Вже сьомий рік Володимир Богута добивається істини. І, сьогодні, він знаходиться на Майдані Незалежності разом з іншими людьми, що натерпілися від сваволі правоохоронців, з врадіївчанами, які подолали сотні кілометрів, бо хочуть привернути увагу всієї України до проблем з міліцейсько-прокурорським безладом, який не тільки не захищає безпеку громадян, а й сам приймає безпосередню участь у вбивствах, гвалтуваннях, тортурах і корупційних діяннях.

П.П. Слухаючи дану розповідь безпосередньо від батька загиблого Романа Богути, помітив глибокий розпач Володимира Гавриловича і те, як від спогадів про втрату сина в нього тремтять руки. Ми вирішили обмінятися телефонами. Він витяг з кишені старий потертий «Самсунг», щоб зберегти мій номер і сказав, що це той самий мобільник, який був у Романа в день його смерті.

Поки що, ми бачимо лише бажання влади зпекатися невигідної їй громади з Майдану Незалежності, навалу екіпірованих до зубів «беркутівців», що нищать майно мітингуючих та побиття ними громадянських активістів і журналістів.