24 серпня 1991 року була проголошена така жадана для народу "державна незалежність" України. Але чому не виправдалися сподівання на краще життя?

Очевидно, сучасний стан українського суспільства можна визначити так: держава в Україні стала цілком незалежною від свого народу.

Цей висновок підтверджують два факти, які характеризують сучасний стан суспільства.

З одного боку, "чужа воля" із-за меж України вже не панує в Україні - у цьому й полягає незалежність держави. З іншого боку, "своя воля" українців в Україні ще не панує. Це ознака того, що держава в Україні як інструмент управління суспільним життям людей не знаходиться у руках суверенного народу.

Стаття 5 Конституції України проголошує: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові".

Спитаймо себе: чи користається народ України належною мірою своїм суверенітетом для убезпечення від узурпації його прав з боку власної держави та від зловживань державною владою? Очевидно, це питання риторичне.

Той "театр політичних дій", який розгортається в Україні, свідчить, що, ставши незалежними від "чужої волі", українці ще не навчилися "своєю волею" володіти тим інструментом, який називається "держава".

Жодна з гілок державної влади в Україні не знаходиться під владою народу, носія суверенітету. Державною владою оволодівають політичні маргінали, тобто політики, озброєні політичною сваволею і політичними ілюзіями.

Користуючись відсутністю у громадян політичного досвіду і політичної культури, вони ловлять їх під час виборів на "м'якуш", що готується за рецептами політичних технологій. Ми - народ, який не уміє володіти своєю державою, як маленька дитина, що не навчилася володіти своїми руками, ногами і головою.

Феномен "незалежності держави від народу", єзуїтське використання усіх гілок державної влади для зловживань сталі можливими через відсутність у громадян належної соціальної і політичної культури, яка повинна забезпечити суверенітет українського народу над власними державними інституціями.

Одним з драматичних наслідків відсутності в українців належної політичної культури є процвітання буйним цвітом на теренах України політичних маргіналів. Це вони, утворюючи псевдополітичні угруповання, борються з власним народом. Їх мета - захоплення державної влади і її використання для зловживань.

Фото УП

Вони отримують можливість з допомогою держави експлуатувати народ завдяки використанню демократичного за формою волевиявлення громадян. На цьому й паразитують політичні маргінали, зловживаючи демократичними інститутами. Це, очевидно, не вина нашого народу, а його біда, але чи може це нас втішити?

Хто поверне в Україні державну владу народу? Лише він сам шляхом правильного волевиявлення на демократичних виборах. Однак щоб волевиявлення було правильним, народу повинна допомогти справжня українська еліта, місія якої - сприяти формуванню у громадян прогресивної політичної культури.

Досить переконливо про необхідність соціального просвітництва народу писав французький соціолог Еміль Дюркгейм. Підкреслюючи, що ми живемо у світі, "який не визнає жодного властителя, крім громадської думки", він стверджував: "Щоб цей властитель не став нерозумним деспотом, слід його просвіщать".

Очевидно, неодмінним для становлення демократії є принцип соціального просвітництва, коли просвітництво - вище політики, а просвітителі - вище політиків.

Значний просвітницький потенціал належить і соціальній практиці людей. Все більше громадян, потерпаючи від зловживань влади, усвідомлюють наступну політичну закономірність: влада робить з ними те, що вони їй дозволяють.

Завдяки навчанню реаліями життя громадяни втрачають ілюзії на зразок "держава повинна нагодувати свій народ" і отримують уроки нової політичної культури, що здатна перетворити їх з рабів держави на її господарів.

Очевидно, завданням номер один прогресивних партій в Україні є забезпечення політичного просвітництва з допомогою усіх засобів сучасної цивілізації. А громадянам-виборцям серед усього розмаїття партій варто підтримувати лише ті, які борються за владу народу над державою, а не за владу держави над народом.

Лише завдяки соціальному і політичному просвітництву, яке сприяє формуванню у громадян прогресивної політичної культури, український народ зможе демократичним шляхом повернути собі державу, забезпечивши народний суверенітет в Україні і убезпечивши державну владу від узурпації.

Фото УП