Чи варто закону "Про мову" штрафувати суржики та діалекти?

Долучуся і я до мовного психозу. Сьогодні перший день норми про обслуговування українською. І всюди сновигають інспектори на чолі з мовним омбудсменом, та просто неадеквати активісти, які контролюють, чи касири АТБ називають сірники "сірниками", а чи "спічками".

Давайте чесно. За незалежність не всі регіони нормально вивчали мову. Покоління школярів 90-х - початку нульових років, особливо, в південних, східних і центральних регіонах не надто старалися, аби вивчати українську. Освіта здебільшого була російськомовною,  українська, якщо й вивчалась, то лише, аби здати екзамени (ще до ЗНО) в 9му та 11му класі. Ті, хто тоді навчався, ще пам'ятають книжечку за 12 гривень з диктантами, та книжечку з переказами, один з яких рандомно потрапляв на іспит. Оце й уся українська. Телевізор з субтитрами, перекладеними бо-зна-як, не відносимо до освітянського фактору.

На цьому необхідність української в житті цих регіонів зникала. Минали роки, і коли вже української в Україні стало більше, ці школярі з 90-х стали дорослими і пішли з того віку, коли вчення дається легко. Багато з цих людей зараз є серед касирів АТБ, перукарів та дантистів. Сумніваюся, що вони к 16 січня позакінчували експрес-курси української, аби обслуговувати споживачів відповідно закону "про мову".

Мені тут нещодавно в одній спільноті сказали, що я дуже високої про себе думки. Хай так, та я, з моєю, навіть, в розмовному варіанті академічною українською, прагну ніколи не чути, як усі ці касири і стоматологи ламають собі язика і говорять вголос ламаною українською. Не тому, що мені їх шкода, а через те, що мені шкода мої вуха. Я ледь дійшла до четвертої стадії гніву - "прийняття" - відносно суржика (не тотожньо "змирилася"). Але оця переламана крива мова з Маріуполя чи Одеси, в стилі "азірівки" це навіть не суржик, і просто понад мої сили. Знаю, що, багато адекватних україномовних є моїми однодумцями.

І якщо вже про вовка промовка, то давайте й про суржик. Візьмемо до прикладу Полтавщину з її абсолютно чарівним, на мій смак, суржиком, і Закарпаття та Львів з їхніми діалектами. Ви одразу скажете, що суржик - це погане явище і є сміттям, а не частиною мови. А от діалекти - інша справа - це надбання і скарб української. Окей. Але це не відміняє того, що полтавський "нелегальний" суржик зрозуміє всяк і кожен українець, а от "офіційні" діалекти лемків, бойків та галичан ще спробуй розібрати, не кажучи вже про зрозуміти. Галичанські "філіжанки", "ронделі", "мешти", "баняки" і "ровери" - ще віддалено нагадують щось із уроків української класичної літератури, а от лемківські "андрути", "бирви" чи бойківські "чапалки" з "пуцьвиринниками" не завжди знайдеш навіть у словнику.

Так от питання. Якщо продавчиня звертається до покупця в Закарпатті - лемківською, у Львові - галицькою, в Полтаві - суржиком, а покупець такий от академік і не розуміє нічого більше, окрім класичної української, чи означає це, що продавчині порушують закон? Адже українська мова покупця - більш трушна українська. Саме про неї закон.

Я зараз не буду уподібнюватися усіляким любителям крайнощів, не приплітатиму сюди євгеніку і порушення чиїхось там прав. Усі ці три мої абзаци про освіту, суржик і діалекти тут до того, аби продемонструвати один очевидний факт. Є справжня, трушна українська, класична, якщо хочете, є її носії/користувачі/фанати/тощо. А є ті, хто трохи готувався в 90-х до іспиту, ті, хто все життя говорить на суржиках і діалектах (зауважте, я не згадую російськомовних українців).

Так от, навіть серед тих, хто не говорить російською, ці академічні, класичні україномовці (такі як я, слава Богу) завжди будуть більш правильними і більш законними з точок зору закону "про мову" і підручника "Рідна мова". А ті, хто користується ламаною українською, суржиком чи діалектами завжди будуть об'єктами жартів, зверхньості та неповноцінності.

Закон же рівний для всіх, але для когось, обов'язково рівніший.