Музею історії сільського господарства Волині - 40

Створення Музею історії сільського господарства Волині на початкових етапах переслідувало ціль відображення зародження і розвитку сільськогосподарського господарства на територіх нашого краю.

40 років Музею історії сільського господарства Волині-скансен

 (5-го лютого 1979 року відкрив двері перший зал  Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району).

 Роль музеїв, як скарбниць матеріальної і духовної культури минувшини, у суспільстві неоціненна. Створення Музею історії сільського господарства Волині на початкових етапах переслідувало ціль відображення зародження і розвитку сільськогосподарського господарства на територіх нашого краю.

1. Музей історії сільського господарства створений рішенням Музейної ради Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції в 1978 році (Протокол №1 від 2.03. 1978 року) як структурний підрозділ відділу пропаганди Волинської сіль­сь­ко­господарської дослідної станції. Відкриття Музею – першого залу площею 110м² відбу­лося 5 лютого 1979 року.

.  Ініціатором створення музею був  Петро Сергійович Теслюк, на той час генеральний директор Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції. На перших порах підготовку матеріалів для Музею історії сільського господар­ст­ва Волині здійснювали науковці дослідної станції, зокрема, Василюк Людмила Степанівна, вчений секретар дослідної станції. Була створена Музейна рада, яка координувала роботу по створенню музею.  Але відповідальним працівником, фактично, майбутнім директором музею було призначено О.М.Середюка, тоді молодий випускник історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, який вже понад 40 років втілює ідею свого Вчителя – П.С.Теслюка.

Саме  Олександр  Миколайович розробляв тематико-експозиційні плани майбутніх залів Музею, організовував збір експонатів,  керував  оформленням експозицій Музею. З цією метою ним була створена історико-краєзнавча секція „Ентузіаст”, в якій активними членами були діти працівників дослідної станції. У 80-х роках, він із своїми вихованцями клубу «Ентузіаст», пішки обійшов майже всю Волинь. Розробляв, організовував і здійснював етнографічні походи-експедиції по Західному Поліссі, збираючи матеріали, які потім лягли в основу експозиції Музею.

В процесі збору експонатів і розгортання експозиції вималювалась необхідність створення архітектурно-етнографічної експозиції під відкритим небом, де можна показати побут селянина, традиції, звичаї, обряди, і особливо, відтворювати сільськогосподарські технології, – створення музею-скансену, „живого музею “, „живого поліського села минулих часів “. З цією метою у 1991 році був розроблений Генеральний план побудови експозиції під відкритим небом.

В 1983 році Колегією Міністерства культури УРСР  Музею присвоєно наймену­ван­ня „Народний музей” (Диплом Колегії Міністерства культури УРСР від 12 липня 1983 року). Музей історії сільського господарства Волині – скансен є науково-дослідним та культурно-освітнім закладом призначеним для збору, вивчення, збереження та викорис­тання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури краю, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

2. 2. У зв’язку з фінансовою скрутою „перебудовчого періоду 90-х років” і неможли­вістю дослідної станції самостійно утримувати Музей, 19 вересня 1989 року відбулася установча конференція повноважних представників господарств с/г виробництва Во­лин­ської області по питанню зміни статусу Музею і створення Міжгосподарського музею історії сільського гос­подарства Волині, де було затверджено директором музею О.М.Середюка, (Рішення установчої конференції від 19 вересня 1989 року, наказ № 1а – К від 02.10.1989 року).).

За його ініціативою з 1990 року Музей розпочинає побудову експозиції просто неба. Генеральний план побудо­ви експозиції просто неба Музею розробив заслужений архітектор України Ростислав Метельницький.

Нависла реальна загроза існуванню Музею. Своїм  збереженням Музей завдячує лише директору – Середюку О.М., який протягом 1992 – 1993 років практично утримував музей  своїм коштом, займаючись експортно-імпортною діяльністю, як приватний підприємець, шукаючи всі можливості, звертаючись у приватні фірми та організації.

3. 3. Музей історії сільського господарства Волині-скансен – це дивовижна експозиція минулого, своєрідна подорож з найдавніших часів і до наших днів.

Вона складається з двох експозицій: центральної та експозиції просто неба «Козацький зимівник».

Музей організовує свою роботу за такими напрямками:

– науково-дослідницький;

– експозиційна робота;

– робота по комплектуванню музейних зібрань;

– фондово-хранительська робота;

– реставраційний;

– культурно-освітня робота;

– видавнича діяльність.

– господарсько-адміністративна діяльність

Сфера екскурсійних послуг є різноманітною. Персонал музею хоч і невеликий, але обслуговування проходить на високому рівні, оскільки кожних три роки проводиться атестація працівників. Співробітники працюють злагоджено та в одному напрямку, надаючи повний обсяг інформації для відвідувачів. Гостей радо зустрічають в традиційному українському одязі. Лекції-розповіді розраховані на різні вікові категорії (починаючи від найменших відвідувачів і закінчуючи серйозними закордонними делегаціями). Науковці музею мають досвід роботи з людьми з обмеженими можливостями, але на жаль не в повній мірі є умов для їх пересування.

Щорічно Музей гостинно приймає понад 10 тисяч осіб, науковці проводять понад 250 різнопланових екскурсій. За власні кошти проводять збір експонатів, перевозять та встановлюють екскурсійні об’єкти, реставрують та утримують їх.

Цікаві й захоплюючі експозиційні матеріали семи залів Музею розповідають про виникнення землеробства та зародження скотарства на Волині, шляхи удосконалення землеробських знарядь, представляють історію розвитку сільського господарства Волині від найдавніших часів до сьогодення, сільськогосподарську науку краю, особливості природних умов для землеробства.

З ініціативи директора музею О. М. Середюка у 1989 році розпочато спорудження на ландшафті Рокинівського дендропарку діючу експозицію під відкритим небом – «Козацький зимівник», де експонати гармонійно вписуються в природний заповідник. Відвідувачі мають змогу познайомитися не тільки з пам’ятками древнього житлового, господарського, монументального і посадибного дерев’яного будівництва, а й поринути у цікаву подорож заповідними стежками минулих століть.

У цiй мальовничiй мiсцинi, що за 12 кiлометрів вiд обласного центру Волинi – мiста Луцька, чаруюча краса, тиша і спокiй. Зеленi верби купають свої вiти у прохолодi голубого плеса. Здається, ось заспiває-заговорить до відвідувачів журливою поліською говiркою старий вiтряк, бо сумно йому гордо панувати серед розкiшної природи. А з низенької хати під справжньою солом’яною стріхою вийде чарiвна волиняночка, а її чоловік порається у прадавнiй волинськiй клунi, та гостей запросить до господи. Справжня сiльська романтика, ідилія минувшини, яка вже нiколи не повернеться на порозi нашого космічного i комп’ютерного третього тисячоліття. Її можна побачити лише у Музеї історiї сiльського господарства Волинi.

У буднi та у вихідні, зранку до пізнього вечора тут приймають делегацiї відвідувачів, якi насолоджуються подихом минувшини в знаменитій експозицiї пiд вiдкрим небом – волинському селі ХІХ століття, «Козацькому зимівнику».

Це дивовижна експозиція минулого, своєрідна подорож з найдавніших часів і до наших днів.

А у стаціонарній експозиції, що розмістилась у будинку сільськогосподарської пропаганди дослідної станції (нині – будинок культури Княгининівської ОТГ, у семи залах музею можна довідатись не тільки про чарівну природу Волині і екологічні проблеми, а й ознайомитись з історією розвитку сільського господарства з найдавніших часів (кам’яного віку) і до наших днів.

         Зал «Природа Волині та екології» знайомить відвідувачів не лише з особливостями природи рідного краю, а й здійснює виховну екологічну функцію.

Наступний зал не менш цікавий і захоплюючий, експозиція якого розкриває сторінки історії початку зародження та розвитку землеробства і скотарства на Волині. Натуральні речі займають провідне місце і роблять експозицію запам’ятовуючою, переконливою.

А далі – ще захоплюючі оригінальні матеріали, що експонуються у четвертому залі музею. Тут уже експонати говорять про сільське господарство Волині кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Натуральні зразки показують, які нові культури з’явились на Волині до середини ХІХ століття і яка їх урожайність, якими знаряддями обробляли землю.

Майстерно виготовив діораму “Сівби” художник О.М.Кузнєцов. А скульптурне зображення чоловіка-сівача до неї створив скульптор Б.С.Гапонюк та художник М.І.Кумановський.

Етнографічні матеріали невеликої за обсягом тематичної експозиції залу «Поліське ткацтво» знайомлять відвідувача з одягом, вишиванками, технологією їх виготовлення і знаряддям виробницта. Домашній ткацький промисел першої половини ХІХ століття за формою організації, технікою виконання відтворював значною мірою риси, характерні для виробництва періоду натурального господарства.

Із проголошенням суверенітету України підготовлено розділ “Українська національна символіка”, який згодом переріс в експозицію „Історія української державності”, звідки відвідувачі почерпають новітню інформацію, яка досі не висвітлювалася: чиїх батьки – чиї ми діти.

Експозиція залу „Історія української державності” побудована за новою методикою, в ній відсутні застарілі стереотипи, переоцінені давно усталені цінності. Метеріали розповідають про становлення української державності з найдавніших часів (часів космотворення) і до сьогодення, і містять такі експозиційні розділи: „Оріяна-Україна”, „”Трипільська протоцивілізвція”, „Давня Русь”, „Княжа Русь – Україна. Християнська доба”, „Козацько-гетьманська держава”, „Українська народна республіка”, „У колоніальному ярмі”, „Україна – незалежна держава”.

Окультурений ландшафт архітектурно-дендрологічного парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва з різноманітним рельєфом, що оточує голубе плесо Рокинівського ставка, ще з 60-х років, коли вперше було порушено питання про створення на Волині музею просто неба, чекав розміщення тут архітектурних споруд. Адже Волинь – своєрідний заповідник об’єктів старожитності, які Олександр Довженко образно назвав “Архітектурною праматір’ю пристанища людського“. З глибини віків народна творчість до сьогоднішнього дня донесла елементи архітектури, які свідчать про високі художні, господарсько-культурні та моральні ідеали українського народу.

Численні відвідувачі мають змогу познайомитися не тільки з пам’ятками древнього житлового, господарського, монументального і посадибного дерев’яного будівництва, а й поринути у цікаву подорож заповідними стежками минулих століть.

Особливістю музею є те, що він постійно діючий. Для кращого сприйняття дозволяється доторкнутися до експонату, потримати в руках, спробувати в роботі, відкуштувати страви волинської кухні, відпочити у запашному сіні, покататись на конях тощо. Це захоплює відвідувачів, переносить їх в атмосферу попередньої епохи.

Побути тут на самоті хоча б кілька годин, хоча б раз на рік потрібно кожному. Присісти на східцях вітряка й побачити, як він намотує, немов на величезне мотовило, не тільки дні й місяці, а тонке прядило твоїх власних думок, які снуються у таку саму нитку, як і думки багатьох тих, хто піднімався у його височінь з вічною думкою про хліб щоденний і виносив звідти не лише змелене борошно, а й приємне почуття виконаного обов’язку перед родиною.

В 1989 році вітряного млина вдалося врятувати ентузіастам з дослідної станції, перевізши його з села Четвертня Маневицького району. Вітряк належить до типу “кізлових” (“стовпівок”). І став він візитною карткою музею.

Чи думав млинар тоді про космічні сили, які посилають недорід, чи з висоти цього дерев’яного велетня нахилявся вниз до землі: яка вродлива. Недарма ж її називали і годувальницею, навіть матір’ю. Мабуть, розуміли діди-хлібороби, що родить зерном вкладена в неї любов. Тому й вважали її найбільшою святістю, яка дає хліб насущний. „Якщо не по правді – то хай скарає мене земля свята”, – клялися вони сторіччя тому. „Сказав би тобі, та хліб святий на столі”, – боялися обмовитися лайкою.

Відвідувачі мають змогу побачити пам’ятки древнього дерев’яного будівництва у вигляді окремих споруд, конструктивних деталей, що поділяються на житлове й монументальне. У давнину на Волині переважала дворядна забудова двору. Садиби селян здебільшого набували форми видовженого прямокутника, в межах якого розміщувалися будівлі. Хати розташовували фасадом до дороги на віддалі 4-5 метрів. Клуня – проти хати. У другому куті – хлів, у третьому, біля хати – криниця, поряд, у чотирьох метрах – льох.

Таку типову забудову перевезено з колишньої музею-садиби с. Березовичі Володимир-Волинського району. Стародавня, поліська хата, солом’яна стріха, приземкуватий зруб, маленькі віконця. Ця хата була споруджена в 1902 році і стояла на хуторі.

Поряд розміщена друга оселя селянина, але іншої конструкції. Це – курна хата, в якій збереглося багато архаїчних елементів. Відшукав її в одній з археологічний розвідок науковий співробітник музею І. Х. Дзюба в с. Комарово Старовижівського району в 1990 році. Ця унікальна хата споруджена у 1875 році.

Викарбувана дата з хрестом на внутрішній стіні вказує на те, що новосели  перейшли в хату на зиму. Для будівництва застосовували кругляк з соснового дерева, яке в’язане по кутах в «простий замок». Наслідуючи загальноукраїнську традицію розташування, піч звели праворуч в куті біля вхідних дверей; полички – відкриту шафу (мисник) – в протилежному кутку біля входу; лаву – попід вікнами чільної сторони, а спальне місце («піл») – безпосередньо біля печі вздовж тильної стіни з колискою над ними.

В експозиції волинської садиби розміщуються багатогосподарські будівлі: хлів, клуня, дровітня, льох, криниця, курник.

На краю імпровізованого села стоїть стара кузня, перевезена з с. Гута Лісівська Маневицького район у 1990 році. В кузні збережено всю колишню атрибутику ковальської справи: міх, горно, на ковальню, старі інструменти та примітливе пристосування. В давній кузні комин відсутній, є лише “вогнисько”, тому вона була курною. Ковальський міх роздмухував його. Будиночок, складений з дошок, закріплений між стовпами.

З монументального будівництва в експозиції представлено також каплицю, а вірніше – невелика дерев’яна церква. Це духовна скарбниця нашого краю. Спілкуючись з київськими геологами, які обстежували територію, було встановлено, що саме це місце має позитивну енергетикуі за потужністю і є третім місцем на Україні (після Кам’яної могили, Десятиної церкви та гори Тотохи). Вона стояла в селі Жадень Дубровицького району на Рівенщині, коли войовничі атеїсти спалили її. Проте, креслення унікальної каплиці збереглися в архіві Львівського музею архітектури і побуту. За пропозицією відомого дослідника деревяних споруд Архипа Данилюка (на той час директора музею «Шевченківський гай»), Олександр Середюк за власний кошт розпочав її реконструкцію. В цьому йому допоміг старий РУХівець Тимофій Янко. І уже у 1999 році її було освячено та відкрито. Тепер це діючий храм Київського патріархату.

Храм зведений з тесаних брусів, дводільний з вівтарем. Складається з квадратного в плані зрубу нави та п’ятигранної нижчої від неї апсиди. Нава перекрита наметом з глухим ліхтариком, увінчаним хрестом. Дах у вигляді піраміди, яка нагнітає позитивну енергію (Божу благодать), покритий драницею.

Не дивлячись на фінансову скруту, відсутність державного і обласного фінансування (лише невелика дотація), ентузіазм у директора Олександра Середюка не згасає, а набирає нових обертів. Це хата перевезена із села Острів’я Шацького району. В одній з експедицій (2006 року) він відшукав, придбав, а потім перевіз (2010р.) унікальну стару архітектурну споруду, що датована 1804 року. Це найстаріша хата на Україні. 29 жовтня 2013 року самотужки було завершено реконструкцію і встановлення нового екскурсійного об’єкту.

В іншій експедиції Олександр Середюк знайшов ще одну цікаву стародавню хату з дворцем, яка стояла  пусткою у селі Теклине Камінь-Каширського району.  Викупивши ї у господаря (2006 р.), він перевіз її у 2010 році і установив у 2016 році господарським способом, як  унікальну стародавню споруду середини Х1Х століття.

Оригінальнісь її полягає в тому, що вона виготовлена на основі енергозберігаючої технології. Дворець закривав північну сторону, де господар облаштував колішню майстерню, тримав птицю і кози, що служило повітряною «подушкою» у збереженні тепла. Хата розділена на дві частини: кухня та світлиця. Сіни мають таку площу, що й хата і служили не тільки для господарських потреб, а й для проведення вечорниць та навіть весілля.

Ще одним напрямком роботи музею стало дослідження феномену українського козацтво. Директор музею Олександр Середюк протягом десяти років достеменно вивчав історію козацтва. Результатом наполегливої роботи стало видання його книги „Лицарі Сонця”, яка вийшла друком у м.Луцьку двома тиражами (2006, 2008рр.). На базі музею було засновано ГО  «Школа козацького гарту”, де проводяться навчання по програмі психофізичної підготовки воїнів Міжнародної федерації Бойового Гопака. А це -поглиблене вивчення історії України та козацтва, української міфології, козацької медицини, хоровий спів, оволодіння прийомами рукопашного бою, виживання в екстремальних умовах, набуття навичок верхової їзди тощо. За 15 років він виховав цілу плеяду юнаків і дівчат, які стали елітою духу української нації, захисниками Вітчизни на Сході. Нині його вихованці (Роман Ковальчук, Сергій Янішевський, Богдан Лавренюк) заснували уже свої школи козацьких бойових мистецтв і успішно продовжують святу справу – виховання українського лицарства.

З метою популяризації героїчного минулого українського козацтва, відродження та впровадження в навчально-виховний процес традицій козацького способу життя, козацького бойового мистецтва – Бойовий Гопак, увічнення козацької звитяги в експозиції просто неба Музею історії с/г Волині-скансен розпочалися роботи по підготовці та споруджені на площі півтора гектара Волинської Січі. Екскурсанти зможуть побувати на імпровізованій Запорізькій Січі, відчути себе козаками та проникнутись бойовим духом. На березі Рокинівского ставка планується спорудити не тільки козацьку острогу із вхідними воротами та бійницями для гармат, а й дерев’яні приміщення, які існували на Січі: курені, в яких зможуть мешкати козаки та гості, скарбниці, комори, будинок старшини, пушкаря, січова кухня, ремісничі майстерні тощо. В кінці 2017 року були встановлені три сторожові вежі, споруджено частокол, виготовлені вхідні дерев’яні ворота та місток на Січ.

Експозиція просто неба розміщена на території парку «Байрак», площею 13 га, що є природоохоронною територією загальнодержавного значення. Тут росте понад 150 рідкісних і екзотичних для Волині рослин. До парку прилягає територія орнітологічного заказника, де проживають водно-болотні птахи та бобри. Захоплюючою є екскурсія по екологічній стежці, яка триває понад 2 години, за авторством Ганни Яківни Середюк. Під час розповіді можна спостерігати за особливостями розвитку і поведінки тварин, дізнатись про закономірності функціонування екологічних систем (екологічні системи болота, ставу, поля, парку), взаємовідношення організмів в екосистемах, про роль і місце людини у природі, помилуватись краєвидами. Хоч територія розміщена поблизу обласного центру, відвідувачі можуть повністю відключитись і поринути у дику природу.

Після захоплюючої екскурсії стежками минувшини, проведеної молодими спеціалістами музею, смачні страви в «Козацькому зимівнику», приготовані у печі, на «живому вогні», не дадуть гостям відійти від столу. А на ньому духмяними пахощами парують не тільки борщ, куліш та печення, а ще й страви з картоплі, яку виростили працівники на екологічно чистій волинській землі.

14 жовтня 2012 року став пам’ятним для жителів Волині та селища зокрема. На території Музею історії сільського господарства Волині-скансен при вході в експозицію просто неба «Козацький зимівник» встановлено і відкрито пам’ятник козаку Мамаю. Це сакральний утаємничений образ України, якого обожнювали в кожній селянській і козацькій родині. Його зображували, як головну ікону не тільки на картинах, а й скринях, калдубах, дверях, вуликах і воротах.

В музеї Олександр Середюк започаткував вивчення й відтворення родинного і суспільного життя українців, яке супроводжується проведенням різних обрядів. Так, уже кілька років підряд в експозиції просто неба з ініціативи Олександра Миколайовича односельчани й гості мають змогу взяти участь у таких святках, як «Андріївські вечорниці», в обряді «Охризування», «Різдвяний вечір – свят вечір», „Колядки, щедрівки”.

За тисячоліття свого існування волиняни, споконвіку хліборобський народ, виробили цікавий землеробський (аграрний) календар, який базувався на досвіді гречкосівів, їхніх глибоких астрономічних, біологічних знаннях. Науковцями музею було вивчено і проведено трудові обряди: «Свято першої борозни», «Сівба», «Зажинки”, „Жнива”, „Обжинки”, які стали основою створення телефільму «Щоб хліб родив», який одержав Головний приз на міжнародному кінофестивалі в Донецьку у 2002 році.

Для більшого залучення відвідувачів науковці музею постійно розширюють сфери послуг. Серед них наступні:

-Уроки писанкарства усім бажаючим дають Андрій Бондарук – майcтер народної творчості із своєю дружиною Іриною. Відвідувачі мають змогу не лише навчитись розписувати яйце, а й духовно поєднатись з предками особливою святістю. Заняття проходять в в хаті-світлиці. Уроки для всіх є цікавими, особливо, коли Андрій проводить майстер-клас  з виготовлення української іграшки.

Музейні працівники проводять майстер-клас по ліпленню вареників для школярів. Після екскурсії діти сідають у хаті і ліплять вареники, які потім самі готують із задоволенням споживають.

А майстер на гончарному крузі  показує технологію  та спосіб виготовлення етнічних форм глиняних виробів, які на сьогоднішній день вийшли з ужитку та самобутні стилі їх оздоблення.

Особливо цікавим для маленьких відвідувачів ще один вид послуг – виготовлення ляльки-мотанки із сіна або різнотрав’я та розмальовка деревяної іграшки, яку проводить Ірина Бондарук. Це супроводжується цікавою розповіддю про минулий побут, забави та ігри малюків.

Розширюючи тематику екскурсій, відвідувачі можуть постріляти з лука, , покататись на конях верхом та на бричці, отримати майстер-клас з Бойового Гопака та холодної зброї. Це уже особисто тут демонструє сам директор із своїми вихованцями ГО «Школи козацького гарту». Адже він не тільки дослідник  феномену українського козацтва, а й є вчителем Бойового Гопака, отаманом молодіжної громадської організації «Школа козацького гарту».

Музей проявляє себе з усіх сторін: надання екскурсійних послуг, участь у конференціях і семінарах, проведення різних заходів, що стосуються як відтворення прадавніх традицій (свято Ярила, Колодія, Купала, Світовида), так і приурочені пам’ятним датам України (бій під Крутами, голодомор тощо). На різні святкування запрошується телебачення і відзняте транслюється по місцевому телебаченню. Проблемні питання функціонування музею теж висвітлюються на екранах та газетах.

Важкий період своєї діяльності пережив Музей у 2016-2017 роках, коли співвласник Музею – обласна рада, без всіляких претензій і підстав зняла повністю дотацію Музею. А коли всі працівники музею розрахувались і залишились лише декілька сторожів і директор, влаштувала тотальну перевірку фінансово-господарської діяльності цій культурно-освітній установі. Лише після особистого втручання голови обласної ради Ігора Палиці, музей знову розпочав реабілітацію свого творчого життя і діяльності.

Не полишає своїх намічених планів невтомний засновник і автор експозиції, директор музею, доктор філософії, письменник і публіцист Олександр Середюк, який невтомно працює на творчій ниві, дбає про колектив, утримує на плаву те, що інші давно б покинули, пише і видає книги і монографії, удосконалює та розширяє експозицію, як центральну, так і просто неба.

Як писав Олесь Гончар «Собори душ своїх бережіть», тож і нехай таким собором для всіх буде Музей-скансен, що в селищі Рокині.

Довідка:

– Площа музейної території (всього): 171550,8 м²;

експозиційна площа: 10392,2 м²;

господарська: 41108,1 м²;

рекреаційна: 10000 м².

– Охорона музею: сторожова.

– Керівний склад музею – директор.

– Статус музею: комунальна власність.

– Адреса: Волинська область, Луцький район, смт. Рокині, вул. Шкільна,1.

Тел./факс: (0332) 709 375., 099 2291525,

–Е-mail:  , skansen_volyn@ukr.net

Ольга Рогова,

зберігач фондів музею