Українські музеї час рятувати від такого неадекватного злочинного керівництва!

Чи не час тих менеджерів-невдах просто арештувати, одночасно здійснивши обшуки у їхніх чисельних маєтках, конфіскувавши награбоване з бюджету? Є за що…

Впродовж декількох місяців у фондах Національного музею Історії України йшла жвава робота по створенню нової інструкції з обліку і зберігання. Одним з розділів її мали стати критерії з комплектування колекції.

Над ними працювали всі зберігачі фондів, підсумували досвід попередніх років і світовий досвід подібних музейних установ. Пропозиції були проаналізовані і разом з проектом інструкції подані на затвердження до генерального директора Т.Сосновської. Читала вона їх дуже довго і нарешті ми отримали інструкцію з її правками. Ми багато до чого звикли але, як завжди, вона нас здивувала. Всі пропозиції були відкинуті, і єдиним основним критерієм потрапляння до фондів експоната має бути…. Якщо предмет, або людина з якою він пов’язаний «…Народився, жив, воював в Україні…»???!!!!! Саме в такій послідовності, навіть, якщо просто жив і помер в Україні – не підходить, треба ще щоб воював. Виходить, що якщо нам хтось подарує твір Леонардо да Вінчі, то ми його не приймемо, бо Леонардо не жив не воював і навіть не народився в Україні про, що звісно встиг пожалкувати. Так і до глобусу України недалеко і це не шутка-гумору, а наша реальність.

Попередній досвід спілкування з директором підказував, що сперечатись і щось доказувати не має сенсу. Що ж, якщо «…Народився, жив, воював в Україні…» то хай так і буде… Оскільки вона керівник і голова усіх можливих наукових органів музею – то це її зона відповідальності. І якщо той, хто її призначив на це місце вважає, що людина з таким рівнем інтелекту може визначати напрямки розвитку вітчизняної музейної науки – супер. Доводити, щось інше колектив втомився.
Але і з цим не так все добре.
У 1992 р. з архіву СБУ на тимчасове зберігання і експонування музей отримав печатку організації українських націоналістів (ОУН) та два кліше виготовлені Нілом Хасевичем. У 2012 р. печатку було помилково записано до основного фонду. Декілька місяців тому до Т.Сосновської прийшов зберігач архіву СБУ і розповів, що зараз у них іде звіряння і цих предметів не було виявлено на місці. Він припустив, що скоріш за все, вони у музеї і не помилився. Він щасливий, що предмети не втрачені і запропонував директору написати листа до керівництва СБУ з проханням передати предмети до фондів НМІУ. Він вважає, що питання передачі буде вирішено позитивно, адже ці предмети для архіву не профільні. Але….
Замість такого простого рішення, яке задовольняє всіх, «креативний» директор, як зазвичай, вибирає найгірше для музею, колективу, а відтак і фондової колекції. Це ж реальна шанс створити черговий скандал, сенс якого навіть, найближча прислуга не розуміє, і пороздавати догани всім-всім і навіть тим, хто у музеї не працює. І закипіла шалена робота – накази, розпорядження, службове розслідування, безкінечні засідання комісії. З результатами розслідування мали ознайомити всіх співробітників фондів без виключення. Зібрали загальні збори, на яких виступила Сосновська (комсомольське минуле привчило тільки до публічного екзорцизму), і «заклеймила позором» усіх винних з її точки зору – кого встигла згадати або кого побачила. Але перед нею були музейні працівники, які розуміють важливість отримання для нашої колекції таких надзвичайно рідкісних предметів і які навідріз відмовлялись розуміти чому з цього скоєна проблема. Збори одностайно голосують те, щоб звернутись з листом до керівництва СБУ і щоб ті, як за звичай, з радістю віддадуть на постійне зберігання річ, яку немає де зберігати.

Це, судячи з усього, у плани директорки не входило: якщо вона щось вирішила то як бульдозер, в якому не має гальмів, буде перти до кінця, навіть, якщо це суперечить здоровому глузду. Терміново, за Наказом (?!) директора збирається фондово-закупівельна комісія. ФЗК, чимсь оброблена і перетворена на біомасу, за винятком декількох членів, на які ці бацили не діють, голосує за «…вилучення печатки з фондів музею і передачі її до архіву СБУ». Бо математик за фахом, який за три роки керівництва ще жодного разу не подбав, щоб поповнити фондову колекцію, вважає, що подібна печатка не потрібна.
Коментарі зайві… А як же «…Народився, жив, воював в Україні…» ? Напевне це з правильної сторони воювали …
PS. Міністерство Культури! Ми сподіваємось, що ваш освітній рівень і державницьке розуміння ролі головної музейної установи країни, переможе партійні договорняки і ще щось, і ви подолаєте це надприродне явище. Зрозумійте, нарешті, ви не плюєте нам в душу, ви плюєте у вічність…

Необхідний коментар:

Музейних журналістів буквально завалили матеріалами про неподобства в Національному музеї історії України, Національному музеї народної архітектури і побуту України! Нині пішли документи про бездіяльність нового керівництва Нацзаповідника у Лаврі…

Ми знаємо, що всі ті факти, у ще більшому обсязі, є в розпорядженні доблесного керівництва Міністерства культури України.

Незалежна профспілка НМІУ фактично кожного дня пікетує Мінкульт, вимагаючи негайної відставки дуже дивної Гендиректорші. Є задокументовані порушення, догани, безліч рішень судів, штрафи, які через недолугість директорші виплачуються з держбюджету. Серія публікацій у пресі. Мінкульт мабуть осліп і оглух? Ніякої реакції!

Лише тупий особистий піар на офіційному сайті вищого органу державного управління “неперевершеного красунчика” Женечкі Нищука! Банальні протокольні зустрічі того упослідженого нещастя і його недовченої корупційної команди, подаються як неймовірні перемоги планетарного рівня, під обурені скандування чисельних пікетувальників-підлеглих.

Чи не час тих менеджерів-невдах просто арештувати, одночасно здійснивши обшуки у їхніх чисельних маєтках, конфіскувавши награбоване з бюджету? Є за що…

Повірте, народ радісно сприйме арешт того жадібно-непрофесійного кодла, що цілеспрямовано і свідомо нищить знакові музеї України! Може варто спробувати очистити і оновити Міністерство культури України?!

Українські музеї час рятувати від такого неадекватного злочинного керівництва!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”