Читання в Україні

17 февраля 2017, 09:53
0
31

дослідження

«Читання в Україні»

 

За моїми спостереженнями, читати в ХХІ сторіччі – це модно. 99% моїх знайомих та друзів обожнюють читати. Все більше і більше відкривається кав’ярень-книгарень, на «Форумі видавців у Львові» та «Книжковому Арсеналі» величезні натовпи, черги в книжкових крамницях, в метро та автобусах люди читають як з паперу, так і з гаджетів. Але сучасні дослідники кажуть: «Ситуація з читанням в Україні наближається до катастрофи», «Наше суспільство впевнено з’їжджає на самісіньке дно літературного та книжкового процесів Європи». В чому ж причина такого розгалуження?

 

Статистика в Україні це окрема тема для розмови, отримати правдиві статистичні дані дуже важко і дорого. Тому будемо послуговуватися тим, що маємо. Найбільшу кількість досліджень читання в Україні мені довелося знайти за 2014 рік. Тобто можемо зробити певний зріз, порівняти думки стосовно цього питання.

 

Чи справді «половина українців не читає»?

 

Аналізуючи читання в Україні доктор історичних наук Г. Б. Листвак пише «подібні дослідження, зокрема щодо аудиторії періодичних видань, здійснювала свого часу й компанія TNS Ukraine. Того ж таки 2014 р. було проведено ґрунтовне дослідження «Читання в Україні. Результати дослідження читацьких звичок та ставлення до читання» у рамках проекту Book Platform. Результати проведених досліджень були публічно презентовані, а розширені звіти з детальною інфографікою доступні онлайн, що сприяло активному обговоренню в ЗМІ – щоправда, в доволі негативних тонах. Маючи за плечима стереотип Радянського Союзу – країни, «яка найбільше читає», в сучасному українському інфопросторі став формуватися зовсім інший шаблон – невпинного скочування до повного нечитання. Проте у тлумаченні будь-якої статистики, а особливо результатів соціологічного дослідження, не варто робити поспішних і поверхових висновків. На підтвердження цього часто кажуть, що обманюють не цифри, а люди, які ними послуговуються. Відповідно, в ЗМІ з’являються сенсаційні формулювання на зразок: «половина українців не читає», «більше половини українців вза- галі не читає», «42% українців минулого року не прочитали жодної книжки». Дані нібито й правдиві, але не містять важливих деталей (іноді їх немає і в самих звітах дослідження): як було сформульоване запитання, чи йдеться про читання лише на момент опитування та про яке, власне, читання – книги чи загалом будь-якого тексту. Це, звісно, не заперечує загальної невтішної ситуації – дійсно, українці читають критично мало, але все ж ще читають. Тобто пацієнт швидше живий.»

 

А що у інших?

 

«У вступі до звіту дослідження «Читання в Україні» Е. Огар порівнює українських читачів із американськими, російськими та британськими та за- значає, що «ситуація в Україні з читанням не є унікальною і «вписується» у загальносвітовий тренд» . Отже, мабуть, варто не згущувати фарби, а практикам видавничої сфери намагатися почерпнути з відомостей максимум користі.» – пише далі у своєму дослідженні Г. Б. Листвак. Але у вступі до дослідження читання BBC йдеться трохи інакше «42% опитаних українців розповіли, що за минулий рік не прочитали жодної книжки обсягом більше 100 сторінок. У Росії таких – 46%, у Британії – 34%, а в США – всього 19%.»

Звісно, якщо порівнювати Україну і Росію, то наче і не велика різниця. Але так можна порівняти Україну з Сенегалом в Африці, де майже половина дітей не отримують взагалі ніякої освіти, і зрозуміти, що в нас ще все добре.

Того ж 2014 року сайт  наводить список найбільш читаючих країн світу (відповідно до кількості годин на тиждень, проведених за книгою мешканцями країни).

1.Індія: 10 годин 42 хвилини

 

2.Таїланд: 9 годин 24 хвилини

 

3.Китай: 8 годин

 

4.Філіппіни: 7 годин 36 хвилин

 

5.Єгипет: 7 годин 30 хвилин

 

6.Чехія: 7 годин 24 хвилин

 

7.Росія: 7 годин 6 хвилин

 

8.Швеція: 6 годин 54 хвилин

 

9.Франція: 6 годин 54 хвилин

 

10.Угорщина: 6 годин 48 хвилин

 

11.Україна: 2 години 47 хвилин

 

У чому ж причина?

Євген Глібовицький, керуючий партнер компанії pro.mova, яка була співавтором дослідження, каже, що одним з чинників, які стимулюють людей читати книжки, – це відчуття власної безпеки. 

З ним погоджується і президент Української асоціації видавців і книго розповсюджувачів ОлександрАфонін. 

В Україні, каже видавець, одночасно ведуться дві війни: бої на Донбасі та битва - як він висловився - за свідомість. Підтверджує цю думку і віце-прем'єр Олександр Сич, який назвав «жахливими» озвучені соціологами цифри. «Я дивуюся, коли мені серйозні люди, які очолюють наукові, культурологічні інституції, пишуть у Фейсбуці: «Що ти зі своєю книжкою затіяв? Та війна в державі».

Доктор філологічних наук Катерина Степанівна Серажим у статті «Культура читання в Україні» наводить декілька причин зниження показників. «Проблема також полягає ще й в тому, що сьогодні медіагероями виступають політики, зірки шоу-бізнесу, спортсмени тощо. Але не письменники, не вчені. У суспільстві не формується запит на такий образ»

«Домашній спосіб життя, спровокований новими медіями (ТВ, інтернет), апатія, соціальна аморфність – усе це формує споживацьку психологію, одновимірне мислення, в гіршому випадку агресію, ксенофобію, залежність від ЗМК. Багато науковців у галузі культурних досліджень характеризують медіакультуру і створений нею образ повсякденного життя як такі, що сприяють збереженню несправедливого і репресивного суспільного ладу.»

 

Змінюється людина – змінюється читання

Аналізуючи статистичні дані, ми маємо враховувати, що користування екранними носіями, збільшення обсягів інформації та розвиток соцмереж і новинних ресурсів зумовили фрагментарність сприйняття, переважання картинки, а не слова, неспроможність сконцентруватися на довгому тексті, звичку читати, вихоплюючи ключові слова. Сучасний читач здебільшого привчений «ковтати» сюжети (байдуже, в якій формі – книга, комікс, фільм/серіал, комп’ютерна гра), а не вдумливо насолоджуватися текстом. При цьому зросла швидкість сприйняття інформації, що можна віднести до позитивних змін.

 

Для чого читати?

Багато людей просто не розуміють навіщо їм потрібна книга. Цю тезу також підтверджують статистичні дані: 40% опитаних не пов’язують читання з успіхом в житті.

Катерина Степанівна Серажим у статті «Культура читання в Україні» зазначає, що « читання є поки що єдиною технологією освоєння накопиченого людством знання в найширшому значенні цього слова. Читання – це найважливіша стратегія життя мислячої людини. Читати необхідно все життя.»

«Почути голос іншого – саме в цьому полягає головна місія читача як члена комунікативного співтовариства, об’єднаного книгою. У книжковій комунікації відбувається спілкування читача з автором, але не лише з ним. В особі читача з автором «спілкується» вся культурна традиція, всі прочитані раніше книги, всі утримані в пам’яті образи та враження.»
У монографії Василя Івановича Теремко «Видавництво-ХХІ. Виклики і стратегії» йдеться про те, що реалізація видавничих стратегій і функціональної вартості книги знаходить своє уособлення в читачеві. Успішність цього процесу залежить від дуже багатьох чинників, однак, «лише ті видавництва, які вміють бачити своїх читачів, працювати на рівні їхніх очікувань і потреб, володіють ключем до стратегічного успіху. Видавництва, які замикаються тільки на книзі, не враховуючи стихій, що вирують у сфері читання, самовільно заганяють себе у стратегічну безвихідь. Читання як факт не може бути головною метою. Справжня мета – гармонійно розвинена, самодостатня, соціально ефективна людина, яка без належної читацької культури сформуватись не зможе.»

 

Паперова чи електронна?

Стосовно електронної книжки і паперової мушу приєднатися до думки, що і раніше люди думали, що з появою кіно зникне театр, а з появою телебачення зникне радіо, так і з книгою. Це питання вже багато років обговорюється, але паперова книжка живе і згуртовує навколо себе безліч поціновувачів.

Один з реципієнтів американського дослідження щодо читанн: паперова книга проти електронної, відповів, що йому більше подобається паперова книга, бо від неї залишається відчуття власності, відчуття, що ти щось маєш, а не просто використовуєш.

Цікаві аргументи щодо популярності електронної книги наводить Катерина Степанівна Серажим «Поява електронної книги і її популярність були обумовлені не тільки швидкими темпами розвитку науково-технічного прогресу, а й зникненням культури читання, прискоренням життєвого темпоритму, збільшенням кількості способів проведення дозвілля, ущільненням можливостей наповнення вільного часу, де друкована книга частково стала засобом стримування, архаїзації, а електронна дозволяла розширити можливості. Для її утвердження на ринку знаковою стала масовізація електронних пристроїв для читання.»

Але те, що я бачу: люди люблять друковану книгу. Вони фотографуються з нею, вдихають її аромат, екранізують, грають на сцені, впроваджують нові мобільні додатки для того, щоб сканувати шматочки паперової книги і продовжувати її читання на відстані, об’єднуються в клуби, видають самвидав.

Поки це так – надія є.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.