Про людину

есей

Відмінність людини від тварини полягає 

в тому, що людина може покінчити

життя самогубством.

 (Жан-Поль Сартр )

Що поєднує терориста-смертника і монахиню? Дефініція "людина". З чого розуміємо, що людиною можна бути по-різному. І кожен має свободу обирати, якою саме людиною бути. Це ускладнює виведення спільного для всіх визначення "людини". Пропоную розглянути, як це намагалися зробити мислителі різних епох.

Давньогрецький філософ Платон запропонував відповідь: "Людина — це  тварина, що ходить на двох ногах". Обміркувавши зауваження, що й птахи ходять на двох ногах, мислитель додав: "але без пір'я". Через дві тисячі років французький фізик і математик Паскаль заперечив Платону: «Людина без ніг все ж залишається людиною, а півень без пір’я людиною не стає». На цьому, скоріше анекдотичному прикладі бачимо, що у кожну епоху розуміння людини було різним. Якщо античний образ людини космоцентричний, тo середньовічний — теоцентричний. В епоху Відродження погляд на розуміння людини  знову радикально змінюється. Віра в Бога перетворюється на віру в себе, свій розум і талант. Декарт ототожнює людину з мисленням, у Канта людина належить двом різним світам — природній необхідності й моральній свободі, Фойєрбах розуміє її як чуттєво-тілесну істоту. По-своєму цікаве визначення людини пропонують марксисти, для яких головне у сутності людини — здатність свідомо перетворювати дійсність за допомогою штучно створених знарядь. За всю історію цього дискурсу виокремилося безліч теорій виникнення людини, три основні з яких: релігійна, космічна, еволюційна.

Як на мене, найцікавішим, найближчим поглядом на роль і місце людини, на те, що означає бути людиною, є екзистенціалізм. «У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі — обирати власне ставлення до будь-яких обставин, обирати власний шлях.» Так коротко висловив одну з екзистенційних ідей Віктор Франкл — австрійський психіатр і психолог. Автор концепції логотерапії, згідно з якою рушійною силою людської поведінки є прагнення знайти і реалізувати існуючий в зовнішньому світі сенс життя. Натомість Гайдеггер формує своє визначення людини: «Суще, що існує шляхом екзистенції — це людина.» Ще Аристотель казав, що слова відображають сутність речей, їх логічні ознаки. Наприклад, говорячи «це — ліжко»,  ми вказуємо на конкретне ліжко, і, разом з тим, на його сутність: ліжко так назване, бо на ньому можна лежати. А як за таким принципом дати визначення людині, дізнатися про її сутність? Назвати її  ім’я, стать, вік, приналежність до якоїсь країни? Можемо погодитися з Сартром, що у людини немає жодної визначеної сутності, вона просто існує.

Платон називав сутністю людини сміх, Рембо і Раблє — любов, Сократ вважав, що бажання людини визначають її сутність, Спіноза вбачав її у спілкуванні, а Бернард Шоу казав, що ми дізнаємося про те, чим ми є, виключно через те, що ми робимо.

Отже, на мою думку, людина — це істота, що все життя обирає між добром і злом, балансує між « хочу» і «можу», між думками і почуттями, прагне до свободи і виходить за свої межі, залишаючись самим собою — кінцевою людською формою безмежного буття.

З цих визначень може здатися, що не кожна людська істота називається Людиною, тому ця тема і надалі залишається головним питанням філософії.