Внесок української інтелігенції в розвиток освіти й наукових знань

"Хто батьківщині добре слугує - вельможних предків не потребує" - французьке прислів'я

Чи задумувались ви коли-небудь,  скільки визначних імен і особистостей зберегла нам українська історія? Повірте, число вас вразить. А особливо вразить те, який дорогоцінний внесок вони зробили для розвитку Батьківщини. Перечитуючи їх життєпис та творчу діяльність, чесно кажучи, одразу переповнюєшся гордістю за те, що є нащадком таких талановитих українців. Разом із цим виникає бажання теж зробити щось важливе для своєї рідної землі, стати достойним продовжувачем справи, започаткованої великими титанами освіти та науки. Натхнення і віра у майбутній прогрес від "діалогу" із праотцями української інтелігенції вам гарантовані! А щоб ближче ознайомитися із ними та вдихнути ковток великих ідей пропоную невеличкий екскурс до 16-поч.17 століття, до такої ж важливої сторінки історії України, як і сьогоднішні реалії творення нового життя й всеохоплюючого переосмислення самобутності українця.

Період 16-поч.17 століття був тяжким в творенні нашої історії. Він ознаменувався постійними утисками з боку Речі Посполитої, Туреччини, Угорщини; відсутністю єдиного політичного та духовного центру; втратою привілейованого становища української православної церкви; поглибленням денаціоналізації української знаті, яка дедалі більше ополячувалася і переходила в католицизм. Найтяжчими ударами цієї доби стали Люблінська унія 1569 р. та Берестейська церковна унія 1596 р., після яких польська адміністрація вела жорстоку боротьбу із православ'ям на Україні, піддавала дискримінації українське населення та насаджувала католицизм. Незважаючи на всі ці "криваві цвяхи" в історії, українська культура продовжувала розвиватися і набувати якісних змін. Як наслідок, на цьому етапі Україна переживає національно-культурне піднесення.

Цьому сприяли багато важливих чинників. Серед них слід виділити: проникнення ідей Відродження, Реформації та Гуманізму, які слугували поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української мови та культури; зростання ролі і значення козацтва, яке виступало проти соціального гноблення селян та окатоличення православних  українців і захищало їх інтереси; діяльність братств і їх просвітницько-культурна діяльність, а також можливість отримати освіту в європейських університетах. Варто підкреслити діяльність братств, бо насамперед вони відіграли найвизначнішу роль у захисті православ'я та боротьбі проти окатоличення. І саме релігійна сфера першою дала поштовх до національно-культурного піднесення українців. Стався феномен, що об'єднав усі тогочасні верстви населення - люди усвідомили свою самобутність та духовну значимість і спільно стали на захист рідної віри. Разом із цим в українців пробудився інтерес до власної історії, літератури, науки, освіти і мистецтва. Поширилось книгодрукування, відкривалися школи та перші вищі навчальні заклади. Але все це було б неможливим, якби не ті Великі, що мали вирішальний вплив на розвиток нашої культури. І зараз ми поговоримо конкретно про них.

Як я вже і казала, історія зберегла нам безліч особистостей. Це були видатні вчені і філософи, письменники та публіцисти, меценати, культурні діячі та ін. Але я їх зву просто (і думаю ви зі мною погодитеся) - Великі Українці. Пліч-о-пліч із братствами вони першими стали на захист прав і свобод українців. Оцінити всю коштовність їхньої діяльності значить стати справжнім патріотом і поціновувачем рідної історії. Адже як писав Іван Франко: "Народ, що не шанує своїх великих людей не варт звання освіченого народу". Ці слова і досі є актуальними. Отже, серед найбільш визначних діячів української інтелігенції слід виокремити імена К.-В.Острозького, П.Могили, А.Курбського, П.Беринди, Г.Смотрицького, М.Смотрицького та ін. Промені, якими вони освітили нашу культурну скарбничку повинні дійти до кожного українського серця і мерехтіти одразу, як ми промовляємо слово "Україна".

Костянтин-Василь Острозький

Першим світочем того періоду є князь Костянтин-Василь Острозький. Його називали "некоронованим королем Русі" за величезні володіння і чималі статки. Але свої кошти він витрачав на благо всього народу. Князь був великим шанувальником та покровителем освіти, науки і мистецтва України. Він заснував першу вищу школу в Східній Європі  - Острозьку академію. При академії була започаткована друкарня. Саме в цій друкарні працював славнозвісний Іван Федоров, який випустив перший східнослов'янський "Буквар", "Апостол" - першу друковану книжку в Україні - та "Острозьку Біблію". Також коштом великого мецената була зібрана бібліотека, що налічувала безліч книжок з граматики, полемічної літератури, перекладів античних творів, словників, грецьку та західноєвропейську богословську літературу. Окрім цього К.-В.Острозький засновував багато нових міст і замків, що й досі користуються великою цікавістю у туристів і становлять безцінні пам'ятки архітектури, гордість нашої Батьківщини. Отже, резиденція мецената і власне місто Острог стали центром культурного відродження України і оновлення її національної освіти. Звідси пішло коріння подальшого розвитку і становлення Києво-Могилянської академії та духовного піднесення Києва, оскільки саме вихованці Острозької академії створили ренесанс в столиці України.

Петро Могила

Наступним світочем є київський митрополит Петро Могила - людина, яка все своє життя присвятила укріпленню і захисту православної церкви. Він реставрував Софійський собор, розкопав Десятинну церкву, навів лад у володіннях Києво - Печерського монастиря, оновив церкви та печери, навчав неписьменних священників, допомагав жебракам. І все це за доволі недовге життя. Окрім цього митрополит відкрив Лаврську школу і опікувався Київським братством, які згодом об'єдналися у Києво-Печерську колегію. За його сприяння колегії були відкриті ще у Вінниці, Кременці та Молдавії. Тобто його благодійність поширювалася і за межами тодішньої України. Він збільшив ефективність видавничо-поліграфічної продукції Києво-Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні полемічні твори. П.Могила суворо слідкував за дотриманням церковних канонів на території монастиря і під його керівництвом був складений перший православний катехізис. За його сприянням на початку 30-х років 17 ст. польська влада видала "Статті для заспокоєння руського народу", які узаконювали діяльність православної церкви ( проте наступ католицизму та уніатства в Україні все одно тривав). Таким чином він унормував і зорганізував життя церкви, що стало важливою віхою в історії становлення духовного прогресу українського народу. Пам'ять про Петра Могилу завжди буде сяяти над золотоверхими куполами Києво-Печерської лаври і душами мільйонів українців.

 Андрій Курбський

Про Андрія Курбського мало хто знає, але він також займає важливий щабель нашої історії. Переїхавши з Московії до Великого князівства Литовського, колишній московський боярин та воєвода зробив великий внесок насамперед у скарбницю перекладної літератури.  Під його патронатством з`явилася збірка "Новий Маргарит", куди ввійшли твори Іоанна Златоуста в перекладі церковно-слов`янською мовою, а також більш досконалий переклад філософського твору "Джерело знання" Іоанна Дамаскіна. А.Курбському і його соратникам приписують переклади творів Василія Великого, Григорія Богослова та інших авторів. Цікаво, що переклади робилися не лише з грецької, а й латинської мов. Ці переклади, а також власні твори Курбського увійшли в "Збірку Курбського". Історики пишуть, що він навіть консультував К.-В.Острозького з богословських питань. Про Курбсього говорять, що він був великим інтелектуалом гуманістичного спрямування. Не будемо заперечувати, адже тільки справжньому вченому під силу зробити працю, яка б стала визначною у своєму роді і слугувала неоціненною пам'яткою для майбутніх досліджень.

 Памво Беринда

Православний монах Памво Беринда - ще одне пам'ятне ім'я і визначний діяч не тільки української, а й білоруської культури. Людина сильної віри - він також боронив честь нашого духовного життя. Був талановитим письменником, мовознавцем, поетом, друкарем і гравером. Найвизначнішою працею П.Беринди став друкований український словник "Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє". Цим словником П.Беринда хотів відродити церковнослов'янську традицію літературної мови і протистояти наступові польського католицтва. До речі, ця пам'ятка відіграла важливу роль у розвитку багатьох інших слов'янських мов. Ще одним визначним досягненням вченого було те, що він став одним із зачинателів поезії та шкільної драми в Україні. В 1616 р.у Львові ним були написані різдвяні діалоги та вірші, які стали перехідним етапом - від поезії до драми - в жанровому розвитку української літератури. Отже, діяльність великого монаха і культурного діяча мала вирішальну роль в творенні нових жанрів і збереженню мовних традицій православної віри.

Мелетій Смотрицький

Про Герасима і Мелетія Смотрицьких  також треба знати кожному українцю, адже без їхніх титанічних зусиль ми б, напевно, зараз не говорили тією співучою українською мовою, якою пишаємося на весь світ.

Герасим Смотрицький був людиною всебічно розвиненою, талановитим письменником і філологом з європейською освітою. Він відомий своїми полемічними творами, в яких критикує католицизм і бореться за незалежність "руської віри". Першою друкованою пам'яткою полемічного спрямування стала книга "Ключ царства небесного", видана в Острозі. Г.Смотрицький був першим ректором Острозької академії і брав участь у виданні "Острозької Біблії", до якої написав передмову і віршовану посвяту К.-В.Острозькому. До речі, ця посвята стала найдавнішим зразком українського віршування.

Мелетій Смотрицький, син Герасима Смотрицького, доповнив успіхи батька власними, не менш значними, досягненнями. Найціннішою його працею є "Граматика словенська" - підручник для братських шкіл, в якій вчений систематизував норми церковнослов'янської мови і загалом вплинув  на розвиток слов'янських народів. Вона стала основою для нормування української, російської, білоруської та інших мов. Це пам'ятка міжнародного значення. Вчений був одним з перших ректорів Київської братської школи, де викладав латинську і церковнослов'янську мови. В доробку М. Смотрицького багато полемічної літератури (знаменитий "Тренос"("Плач")), а після його переходу на бік унії вчений написав ряд творів, в яких виправдовував свій перехід. Тут слід назвати "Протест",  "Апологію" і "Паранезіс".

Таким чином, талановитий дует - батько і син - залишили для нащадків родюче підґрунтя для подальшого розвитку національної культури і творення рідної мови.

То хіба ж не задоволення читати про таких людей, про дійсно Великих Українців? Сподіваюся, кожен оцінить внесок цих визначних діячів, запам'ятає їх імена і буде передавати наступним поколінням. Бо хто ж збереже історію, як не ми самі? Наше серце і душа - це найважливіші місця, де повинна жити пам'ять і любов до Батьківщини. Головне шанувати ту безсмертну мудрість, яку хотіли передати нам великі праотці й творити свою власну, можливо ще кращу, та головне - свою українську викохану мудрість.