Мить музики в столичній підземці.

Інколи прекрасне знаходить нас тоді, коли ми до цього зовсім не готові...

Одного холодного ранку відомий на весь світ музикант Джошуа Белл спустився у підземку і на протязі 45 хвилин грав на скрипці Страдіварі найскладніші твори. За цей час повз скрипаля пройшло близько тисячі людей, та з них лише пару десятків на хвилину сповільнили ходу, прислухалися, хтось кинув долар-другий і побіг далі у своїх справах.

То був соціальний експеримент газети Washington Post, який продемонстрував здатність людей помічати красиве у повсякденному житті. Найчутливішими виявились діти – саме вони зупинялись, захоплені музикою, але дорослі не давали їм послухати і тягли далі. Хто зна, можливо, ці самі люди потім прийшли на концерт скрипаля в Бостоні, заплативши за квиток сотню доларів, а пост про цей незвичайний концерт був відмічений Пулітцерівською премією.

Кілька днів тому в київській підземці потік стомлених важким робочим днем людей, що поспішали додому, уповільнився, змінив свою звичну траєкторію, оминаючи невеличкий затор: в переході натхненно грали двоє хлопців, один на скрипці, другий - на віолончелі. Роздратування і втома вмить розчинилися, навіть час уповільнив свій безжальний темп. Люди боялися навіть дихати надто голосно, аби не зруйнувати цю дивовижну мить. Хтось знімав відео, хтось просто слухав, інші – тихенько обходили з краєчку, обірвавши на півслові розмову. В переході столичного метро лунав безсмертний шедевр Metallica «Nothing Else Matters». Якщо чесно, я не знаю, хто ці молоді музиканти, та я безмежно вдячна їм за ті кілька хвилин, що перенесли людей в інший вимір, час і простір – мабуть, всі, хто знайшов час зупинитись, відчули себе на концерті гурту Apocalyptica. Проте, зазирнувши в очі цих людей, я точно знаю: в українців – красиві серця і відкриті душі, чутливі до прекрасного! Ми вміємо цінувати те, що насправді є безцінним, а тому – не схибимо з дороги, що приведе нас і нашу країну до гідного майбутнього!