Межі у співвідношенні: церква і політика.

21 мая 2014, 18:29
0
50

Як показав майдан, без церкви неможливо зупинити тиск Заходу і наступ глобалізації, яка йде по нашій території, по нашій свідомості, не можливо зберегти нашу ідентичність, культуру і гідність.

Вибори. Невже знову у зв'язку з ними стане­мо пересвареними, непримиренними, гнівни­ми? Здається, при цьому доречно згадати слова із послання святого апостола Павла: «Гнівайтеся, та не грішіть, — сонце нехай не заходить у вашому гніві і місця дия­волу не давайте... Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тількі таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно по­дало благодать тим, хто чує» (Еф. 4: 26, 27, 29).

Але справді, де межі у співвідношенні: цер­ква і політика? Які при цьому дії священиків та мирян можливі, допустимі, а які — ні? Очевидно, це цікавить багатьох віруючих, особ­ливо тих, хто не байдужий до політики. Пев­ною мірою на ці запитання нещодавно у своє­му інтерв'ю всеукраїнській громадсько-по­літичній газеті «Славянские вести» дав відповідь відомий богослов, місіонер, про­повідник, публіцист, автор багатьох книг на теми християнства, які поширені і в Україні, диякон Андрій Кураєв. Інтерв'ю зі скороченнями (в пере­кладі з російської).

Мимоволі пригадуються минулорічні пре­зидентські вибори (2004 року) з тим брудом, що вихлюп­нули. Втягнутою в них виявилася і церква — деякі священики, віруючі. Чи стане це уро­ком перед новою виборчою кампанією?

Нинішнього року одне київське бюро, беручи інтерв'ю у Митрополи­та Київського і всієї України Володимира (опубліковане в журналі «Спасите наши души!»), між іншим поцікавилося ставленням владики до того, що «його Церква втручала­ся в президентські вибори 2004 року і підтри­мувала одного з кандидатів». На це Митро­полит Володимир відповів, що Українська Православна Церква «не робило від її імені ніяких офіційних заяв на будь-чию підтримку, а тільки воно має всецерковне значення і авторитет. А випадки «втручання», які всетаки мали місце, не були загальноцерковною позицією, а відобража­ли ставлення певних ієрархів, кліриків і ми­рян — їх позицію як громадян нашої держа­ви. У деяких випадках вони були плодом політизації міжконфесійних відносин в Україні.

Отче Андрію, Ви не раз говорили, що православна молодь повинна стати більш активною, прагнути зробити кар'єру, щоб своїми успіхами сприяти увазі до православ'я. Але як молодій людині зрозуміти, коли вона виявляє власну активність, а коли порушує певні право­славні норми, головним чи­ном — послух?

Я говорив про це в розра­хунку на дещо іншу ситуацію. От людина живе мирським жит­тям, поєднуючи молитву і цер­ковне життя. Чому вважається, що у людини хороша високооплачувана робота, висока поса­да, але їй чужа молитва? І на­впаки... Якщо зайві сумніви прибрати, то стає зрозуміло, що християнство — це не про­фесія, тому воно може бути су­місним з будь-якою професією. Християнство — це не соціаль­ний статус, і тому християнсь­ка віра, активність церковного життя можуть бути поєднані з будь-яким соціальним стату­сом: хоч раб, хоч імператор. Але головне—ти пам'ятай, що, тим не менше, раб ти чи імпе­ратор, спробуй «залишитися сином навіть у тому званні, в якому ти покликаний». У нас чомусь ці слова апостола Пав­ла забувають дуже часто. Якщо ти потрапив на таке місце, яке тобі дає певну забезпеченість засобами, фінансами, певним впливом, тоді не забувай, що ти християнин, і, користуючись цими можливостями, намагай­ся допомагати людям.

А як тоді бути право­славним людям, які відчува­ють у собі покликання полі­тика? Адже відомо, що по­літика — це брудна справа.

Це також залежить від того, як себе поставити. Адже не завжди політика буває бруд­ною. Соціальна концепція Руської церкви не забороняє християнам брати участь у політичній діяльності. Це не­припустиме для священика. Але саме з розрахунку на те, що церква не складається тільки з священиків, вона бла­гословляє мирян. Церква поза політикою в тому смислі, що зміст нашого життя поза політи­кою. Як, наприклад, поза авто­бусним парком. Я, звичайно, їжджу на автобусі, але моє жит­тя проходить поза московським автобусним парком. Зрозуміло, можу поцікавитись, щось ви­словити. Але моє життя ніяк не входить в коло проблем парку. Яке відношення церква має до політики? Це не те, чим ми жи­вемо, не те, що входить в коло нашої орієнтації. Але іноді жит­тя привертає до себе увагу саме цією стороною. І якщо на неї реагувати — то по-християнськи себе вести. Наприклад, той же автобусний парк розва­лений, автобусів мало і вони ходять не за розкладом, а я повинен їздити. Звичайно, в такому випадку можу обурюва­тися на адресу шофера, авто­бусного парку... А можу по хри-стиянськи себе поводити в тому ж автобусі. Таке ж став­лення і до політики.

Чи може священик бути для пастви «політичним учителем», тобто рекомен­дувати за кого голосувати або говорити про свої по­літичні погляди?

Я думаю, що говорити свя­щеник може — він також люди­на. Але тільки в приватному спілкуванні. З церковного амво­на, думаю, не варто. А в при­ватній бесіді — чому ні? Служ­ба закінчилась, всі починають щось запитувати: як на ваш по­гляд, яка ваша думка. При цьо­му в даному питанні священик не має права говорити від імені церкви. Є моя позиція, є така людина, якій я довіряю, а є такі, які мені не симпатичні. Але го­ворити так, що ваш обов'язок, як усіх чад православної церкви, віддати всі голоси томуто, — не можна. Так уже не можна. Коли доводиться на цю тему говори­ти не в храмі, а в аудиторіях, на лекціях, то робити це потрібно в рамках запитань, які ставлять слухачі, дискусії.

Наприклад, я приїжджаю в яке-небудь місто Росії, в якому трапляється раз у чотири роки стихійне лихо під назвою вибори. Вони тривають по півтора два місяці. Це не означає, що в такий час я повинен відмов­лятися від роботи і не з'явля­тися на людях. Але після лекцій люди починають запитувати не тільки про те, чому була при­свячена лекція, але й про те, чим вони сьогодні живуть. Я не вважаю, що зобов'язаний ухи­лятися від таких запитань. У своїх відповідях намагаюся опиратися не на газетні по­відомлення, а на дійсно особи­стий досвід спілкування з тією системою або з тими політич­ними лідерами. Намагаюся розповідати про те, які відноси­ни у мене з ними є і яке може бути їх ставлення до церкви, яке для мене пріоритетне.

Ваша просвітницька діяльність — це вміння го­ворити з різними людьми на їх мові. Де, якщо дозволите таке запитання, можуть цьому навчити? І взагалі, як цілеспрямованій право­славній людині будувати свою кар'єру?

По-перше, я нічому цьому не вчився. Не прочитав у своє­му житті жодної книжки з сус­пільної ПСИХОЛОГІЇ, СОЦІОЛОГІЇ, з риторики, нейро-лінгвістичного програмування чи політтехнологій. Навіть книжку Карнегі я не читав. І це моє принципове переконання — не можна ма­ніпулювати людьми і тим більше негарно вчитися маніпу­ляції людьми. Тому я не знаю, як цьому вчаться.

Як ви вважаєте, чи зрештою з'явиться право­славна активна затребува­на молодь?

Я думаю, що, звичайно, з'являться якісь окремі люди. А так, щоб ціле покоління, — про це поки що залишається тільки мріяти. Неможливо це перед­бачити або обіцяти в якомусь найближчому майбутньому. Адже культура політична, як і будь-яка культура, схожа до ан­глійського газону — виростає не за тиждень, а за декілька століть.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.