Територія без радянської влади

4 июня 2011, 17:58
Історик-різночинець
0
620

На початку ХХІ ст., озброєного супутниками, Інтернетом, ідентифікаційними кодами, телевізором і грубим грізним дядьком по телевізору, на території України ми маємо село, мешканці якого мають свою владу і свої закони.

Колись у далекому 1994 р. ми, видавці самвидавівського студентського журналу «Сходження», надумали другий випуск присвятити такій цікавій темі як влада. Як зараз пам’ятаю судження на цю тему шановного Jazzoleg-a, який зауважив, що всі негативні явища сучасності (рекет і т.п.) насправді є нічим іншим, як заповненням тих сфер, де мала б діяти офіційна влада, владою неофіційною, яка свої функції виконує куди краще і оперативніше. 
І що ви думаєте, пройшло 17 років, колишні рекетири самі стали владою, а українські реалії підкидують нам такі зразки практичного втілення теоретичних ідей, про які тільки можна було б мріяти. У т.ч. наших роздумів про феномен влади та безвладдя.
Є у Дубровицькому районі Рівненської області надзвичайно мальовниче село Переброди, розташоване на самому державному кордоні з Білорусією (5 км). Село знаходиться в унікальному природному місці: в 2004 р. Бюро Конвенції про водно-болотні угіддя надало торфяно-болотному масиву Переброди (12,7 тис. га) статус водно-болотних угідь міжна¬род¬ного значення. В межах угідь зростають 2 види рослин з Європейського Червоного списку, 8 видів з Червоної книги України, 9 видів із списку видів, що охоро¬ня¬ються в Рівненській області та ба¬гато рідкісної флори, в т.ч. льо¬до¬викових реліктів. Торфяно-болотний масив Переброди є одним із най¬більш збережених мезо¬т¬рофних боліт, що належать до зникаючих в Європі типів природних середо¬вищ, тому мають вели¬ке наукове та пізнавальне значення. 
Але крім рослин та птахів, яких (можливо) хтось і охороняє, у селі мешкає ще близько 1600 людей, які після аварії 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС, після зникнення СРСР, розвалу колгоспу і фактичної приватизації лісгоспу опинилися самі зі своїми проблемами. А вони чималі. Крім радіації і загального безробіття, це і замулення річки Льва та меліоративних каналів (через тотальне розкрадання обладнання місцевих насосних станцій та перекриття шлюзів зі сторони Білорусії), яке довело до того, що селяни не мають не тільки орної землі, але й місця під розширення кладовища, майже цілий рік залита водою і дорога до сусіднього с. Будимля. Для вирощування городини треба брати в оренду поля у сусідніх селах Жадень і Миляч (в останньому колись закінчував школу мій батько). Школа у Перебродах, у якій навчається 300 дітей, розвалюється. Перейти у сусіднє білоруське село Альмани – проблема – йди через офіційний перехід з паспортом.
У таких обставинах у селян було тільки два виходи – їхати на заробітки або ж експлуатувати місцеві природні ресурси, які ще залишилися, а це ліси. Чимало (близько) 200 селян виїхало на заробітки. Про важкий їхній хліб свідчить хоча б автокатастрофа, яка трапилася 24 вересня на автодорозі Калуга-Москва біля с. Міхєєво Калузької області. У ній загинуло 9 селян з Рівненської області, у т.ч. 5 – з села Переброди. Серед них був і 22-річний Микола Домантович, юнак, який поїхав до Росії заробити на весілля.
Ті, що залишилися, як у часи літописних древлян, рубають ліс. Звичайно, «незаконно», як незаконно, з точки зору київського князя Ігоря Рюриковича, чоловіка княгині Ольги, древляни у 945 р. відмовилися платити йому данину удруге. Нагадаю, тоді древляни, предки теперішніх мешканців села Переброди, прив’язали вельможного князя за ноги до двох молодих берізок і роздерли. 
Ось так і в Перебродах за роки незалежності, у зв’язку з вакуумом державної влади, виникло своє “князівство”. Як писала газета “Рівне вечірнє”, “Починаючи з 2001 року, мешканці Перебродів 23 рази нападали на представників влади, били їх, перевертали і спалювали службові авто. Тричі у цих зіткненнях постраждали міліціонери, дванадцять разів — працівники лісової охорони, вісім — прикордонники. Незважаючи те, що всі факти були належним чином задокументовані, до покарання зловмисників, одних і тих самих осіб, не доходило” (http://www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=018122). У 2008 р. мав місце інцидент зі стрільбою з вогнепальної зброї. Цитуємо: «20 березня … співробітники «Беркуту» та працівники державної лісової охорони зупинили у лісосмузі поблизу села Переброди вантажівку ЗІЛ131 без номерних знаків, завантажену 13 кубометрами сосни без супровідних документів. Під час супроводу правоохоронцями власника пилорами, який був за кермом, та вантажника разом з авто у райвідділ міліції біля села Колки їх наздогнали на власному автотранспорті близько сорока мешканців села Переброди, озброєних сокирами та дерев’яними палицями. В результаті сутички двоє працівників міліції отримали побої і були змушені застосувати зброю. Закінчилося все тим, що Віктор Лісовець був доставлений у лікарню з пораненням, а Володимир Жовклий втік з місця пригоди прямо в наручниках, розпиляв їх у знайомих в Сарнах і подався «за правдою» в столицю». Згодом, коли працівники міліції намагалися дістатися до Перебродів для здійснення затримань, на дорогу масово лягали жінки і діти. «Двіжують» мешканці Перебродів і з білоруськими прикордонниками (http://belaruspartisan.org/bp-forte/?page=100&backPage=13&news=78172&newsPage=0)
Зараз мешканці села Переброди, незважаючи на нашу сувору (на екрані телевізора) владу почувають себе непогано. Пересуваються вони на куплених в Білорусії (значно дешевше, ніж в Україні!) іномарках без номерних знаків, майже в кожного в хаті – незареєстрована як мінімум гладкоствольна зброя. Ліс ріжеться, розпилюється на дошки і продається без проблем. Вирубка лісу проводиться і на території сусідньої Білорусії. Представники влади сюди носа не показують, аби не отримати неприємностей замість хабарів. В цілому, ситуація нагадує якийсь 1942 р. і загони самооборони, які не пускали до села ні німців, ні «червоних». 
Однак, як і в 1942 р., такий порядок має і свої перегини. Молоді мешканці с. Переброди, користуючись такою вседозволеністю, масовістю і власною організованістю люблять навідуватися на культурно-розважальні заходи до інших сіл Дубровицького району Рівненської області. Результатами таких візитів стають численні побиття і зґвалтування, на які міліція вважає за кращим не реагувати.
На початку ХХІ ст., озброєного супутниками, Інтернетом, ідентифікаційними кодами, телевізором і грубим грізним дядьком по телевізору, на території України ми маємо село, мешканці якого мають свою владу і свої закони. 
Добре це чи погано? Важко сказати. Можливо, аби відповісти на це питання, треба дати собі відповідь на те, чи мав колись право Ігор ходити у землю древлян за полюддям, а князь Володимир, зображений на наших гривнях, ґвалтувати доньку полоцького князя на очах у її батьків… Адже саме так була народжена влада на Русі. Саме так.
На малюнку: смерть князя Ігоря.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.