У пошуках патрона

Виборчі технології спонукають українців шукати «своїх» кандидатів. І, стомлені економічними проблемами та футбольними невезіннями, громадяни починають пошук електоральних патронів.

Попри те, що передвиборча реклама владної партії твердить, що «руїну подолано», а її рупори захоплюються об’ємом коров’ячого вим’я і твердять про «успіхи» євроінтеграції, в українському суспільстві досі залишається велика частина громадян, яким важко вибрати кандидата та партію, які б презентували їх інтереси.

З партіями ситуація, здається, більш зрозумілою та прогнозованою. Незважаючи на об’єднавчі процеси, які відбуваються як у владному, так і в опозиційному таборі, результати соцопитувань демонструють приблизно рівні шанси сторін. Тому битва буде концентруватися навколо електоральної групи, яка поки не визначилась з власним вибором.

Партія Регіонів на сьогодні демонструє більш активну роботу в цьому напрямку. Адміністративний ресурс на місцях та більшість в парламентській залі дозволять «регіоналам» протягом наступних місяців реалізувати програму мінімум, яка буде спрямована на повернення прихильників у східних областях.  

Об’єднана опозиція натомість займається «розбором польотів».  Це пов’язано як об’єктивними причинами, такими як налагодження роботи мережі штабів та визначення кандидатів-мажоритарників. Так і  з ситуацією навколо голосування за закон Ківалова-Колесніченка, який продемонстрував серйозні проблеми з координацією дій, які існують в лавах опозиціонерів.

Натомість кандидати-мажоритарники набагато активніше розпочали роботу з електоратом. Особливо варто відзначити представників правлячої партії, в лавах якої напередодні виборів з’явилася добра сотня нових благодійників. Як гриби після дощу, в межах виборчих округів почали проходити благодійні акції, запрацювали іменні фонди, на чолі яких, за дивним збігом обставин, постали кандидати-мажоритарники.

Громадянам, як сніг на голову, почали дарувати хто ліки, хто продуктові набори. Дехто з кандидатів не забув, що окрім «хліба» електорату необхідні видобища, і в межах округів, за підтримки або ж під патронатом кандидатів, почали відбуватися концерти непопулярних (щоб було дешевше), але відомих артистів.

На який же гачок намагаються піймати електорат провладні кандидати?

Виглядає так, що вони продовжують грати на патерналіських настроях громадян, яким в період економічного занепаду просто необхідна мінімальна матеріальна підтримка, незалежно від місця та регіону проживання.  Проблема в тому, що всі авторитарні системи намагаються таким чином «купити» виборця, пропонуючи йому блага взамін на голос. В політичній науці електоральний клієнтелізм вважається однією з найбільш поширених практик. Суть якої полягає в нерівноцінному обміні голосу виборця на послугу чи привілегію від кандидата. В пострадянському суспільстві, де корупція та благ залишаються головним джерелом матеріального збагачення, така практика неодмінно приречена на успіх. Істинну про залежність бідності та дурості ніхто не відміняв.   

Якщо з провладними кандидатами все зрозуміло, то можливо опозиція, обмежена у фінансовому плані та навчена гірким досвідом президенсткої кампанії, запропонує альтернативні шляхи мобілізації електорату? Час покаже.

А тим часом, громадяни вже шукають собі  нових або старих патронів, які хоч на день допоможуть забути про сьогоднішні проблеми. Дарма, що вони, часто самі, були їх авторами.