Нова політика чи нові політики? Оновлення правлячого класу по-українськи

Роздуми про "нових" та "оновлених" рятівників потопаючого політичного класу

За 20 років демократичних поневірянь, український народ так і не зумів знайти політиків, які б заслуговували всенародної поваги. Тривалий період псевдодемократичного правління сформував у свідомості громадян стійку недовіру до політики та політиків. А відстороненість та аполітичність суспільства, помножені на корумпованість та неефективність правлячого класу значно знижують шанси молодого покоління жити в європейській Україні.   

Знайти винних у сучасній політичній ситуації вкрай важко.  Більш ніж очевидним є лише той факт, що відповідальність однаковою мірою лежить як на політикумі, так і на суспільстві, яке обирає собі правителів. Однак складається враження, що політиків така ситуація влаштовує більше, ніж суспільство.  Чи змінять її нові обличчя в списках прохідних партій? Чи принесуть з собою актори, письменники та спортсмени нову якість політики? Спробуємо пошукати відповідь на ці питання.

Спочатку розглянемо логіку функціонування політичних процесів в країнах, де присутні принаймні формальні ознаки демократії.

Отже, політичний процес передбачає наявність двох необхідних складових, які визначають його зміст. Перша – це політики, тобто актори, які мають політичні цінності та інтереси,  і діють з метою  реалізації політичних цілей. Друга – правила гри, які визначають можливі варіанти поведінки політиків. Суперечка з приводу того, яка складова має більшу вагу, в середовищі науковців та аналітиків, досі залишається відкритою. Однак, одна закономірність, яка виникла у ході цієї дискусії, сьогодні не викликає сумнівів ні у кого. Справа в тому, що довгі роки досліджень процесів демократизації та неоднозначність кінцевих результатів цього процесу, вказують на те, що демократія виникає як опосередкований результат політичної боротьби. В ситуації, коли подальша політична боротьба може призвести до повного знищення однієї зі сторін, і жодна зі сторін не має впевненості у кінцевому результаті цього процесу, виникає потреба узгодити такі правила гри, які забезпечать не тільки виживання того хто програє, але і можливість реваншу. Саме в такій ситуації і виникає демократія.  Іншими словами ця аксіома звучить так – демократія призводить до появи демократів, але не навпаки.

А тепер подивимось на українські реалії. Логіка всіх політичних сил – старих, нових, і ненароджених – зводиться до того, що саме нові лідери – моральні, чесні та порядні - принесуть   Україні демократію. При всій повазі до унікальності українського випадку та процесів демократизації в нашій країні, в таку перспективу я не вірю. Шевченко, Матіос, Ступка, Княжицький, Монтян, Усов та ще з десяток професіоналів та моральних авторитетів не зможуть змінити правила гри в українській політичній системі. І навіть не тому, що в парламенті вони  будуть представляти різні політичні сили. Просто рішення про їх участь у списках чи по мажоритарці приймалося тими, хто давно міг змінити ці правила. А от питання, чому вони не були змінені і кому з цього яка користь, залишається відкритим...